29. Характеристика мовних норм української мови.

Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються в процесі суспільної комунікації.

Виділяють такі типи норм літературної мови:

— орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень, акцентологічні норми);

— графічні (передача звуків на письмі);

— орфографічні (написання слів);

— пунктуаційні (вживання розділових знаків);

— лексичні (слововживання);

— морфологічні (вживання морфем);

— синтаксичні (керування, узгодження, поєднання й розміщення слів, речень);

— стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування).

30. Структура стилістики української мови.

Структура стилістики зумовлена її предметом, напрямами і методами дослідження. Відповідно до цього у лінгвостилістиці розрізняють кілька основних розділів:

-Загальна стилістика вивчає універсальні стилістичні засоби мови, які є у багатьох мовах і мають спільні характеристики, закономірності функціонування мови залежно від змісту, мети, сфери побутування.

-Стилістика ресурсів – традиційна, своє основне завдання вбачає у повному списі стилістичних засобів національної мови, звідки походять її інша назва описова стилістика. Центральними пунктами описової стилістики є синонімія й антонімія усіх мовних рівнів, розрізняє книжні мовні засоби, традиційні для писемної форми мовлення, і розмовні засоби.

-Функціональна стилістика має ключовим питанням визначення формування і розвиток функціональних стилів літературної мови. Ризниця між функціональною та описовою стилістикою полягає в тому, що перша обов’язково враховує екстралінгвістичні (позамовні) чинники та їх вплив на функції мови. Об’єктом розгляду функціональної стилістики служить функціональні стилі, їх класифікація, поділ на підстилі, принципи поєднання мовних одиниць у кожному з них. Вона базується також на теоретичних відомостях соціолінгвістики, психології, історії мови тощо.

-Стилістика усної та писемної форми, стилістика мовлення

-Стилістика художньої літератури

-Історична та синхронна стилістика

-Діалектна стилістика

31.Стилістика як наука розглядає виражальні мовні засоби і стилі мовлення. У залежності від предмету дослідження виділяють стилістику мовлення.

Стилістика мовлення охоплює функціональні стилі мовлення (науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, художній і розмовний), загальні ознаки стилю:

функцію висловлювання (спілкування, повідомлення);

завдання мовлення, мовленнєву ситуацію, тему і форму висловлювання;

стильові риси (образність – відсутність образності, емоційність – нульова емоційність);

мовні засоби (фонетичні, лексичні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні).

32. Стилістична система національної мови

охоплює стилі і підстилі мови і мовлення, їх жанрову диференціацію, стилістичні засоби, способи і прийоми організації мовних засобів у тексті.

Характер С. с. (кількість функц. стилів, жанрово-стильових різновидів мови) залежить від зовнішньо- та внутрішньомовних чинників. Перші пов’язані з істор. умовами функціонування літ. мови, соціально-психол. основами витворення мовних типів спілкування. Внутрішньомовні чинники також зумовлюють певні ознаки С. с., напр., вільний порядок слів в укр. мові впливає на різноманітність динам.-інтонац. синтакс. структур; флективний характер мови передбачає використання варіантних форм вираження семант.-синтакс. зв’язків тощо. У С. с. укр. мови виділяються осн. функц. стилі, що витворилися у зв’язку з найважливішими сусп. функціями мови, а також ті стилі, що перебувають на периферії С. с. (напр., епістолярний, ораторський). В історії укр. літ. мови засвідчується змінність С. с., напр., у давній літ. мові сучас. публіцистичному стилеві відповідав полемічний; ін. характер мали науковий стиль та офіційно-діловий стиль. У сучас. літ. мові, що побутує в Україні, тривалий час не був реалізований відомий з попередньої істор. доби конфесійний стиль. Через недерж. становище укр. літ. мови штучно стримувався розвиток усіх нехудож. стилів, а художній стиль однобічно впливав на С. с. мови. Незначну диференціацію щодо жанрів і мовних форм має через зазначені причини розм. стиль. У С. с. складаються відповідні парадигми фонет., лекс., грамат., фразеол. мовних одиниць, які несуть на собі дод. навантаження, зумовлене емоц.-вольовими та лог. прийомами увиразнення мови. Елементи С. с. розрізняються за характером книжності та розмовності — категоріями, що пов’язані не так із писем. чи усними джерелами, як з оцінкою вживаності відповідних мовних засобів у сучас. функц. стилях, з набутими дод. характеристиками цих засобів. Поняття С. с. застосовується також щодо мови окр. худож. творів, авторських стилів і передбачає виявлення у них зв’язку й принципів взаємодії між одиницями всіх мовних рівнів. З погляду С. с. більше уваги приділено лексиці, фразеології, менше виявлено дод. значень у семантиці грамат. одиниць. Щодо опису функц. стилів як компонентів С. с., то найчастіше дослідники звертаються до мовно-худож. практики, оскільки в ній віддзеркалюються міжстильові зв’язки і найвиразніше проступає феномен оцінки.