Види державних режимів:

• Демократичний режим – державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, із забезпеченням легальних можливостей вільного волевиявлення і врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути (вибори, референдуми тощо) та діяльність різноманітних громадських об’єднань, які представляють ці інтереси і впливають на вироблення і здійснення політики держави.

• Антидемократичний державний режим характеризується позбавленням населення можливості у здійсненні державної влади, недотриманням основних прав людини, верховенством держави над правом; підконтрольністю всіх сфер суспільства державі та її мілітаризації. Антидемократичні режими поділяються на авторитарні й тоталітарні.

Складні держави:

• Федерація – союзна держава, що складається з кількох держав або державних утворень, які мають ознаки державності та наділені суверенітетом (США, Німеччина, Австрія, Канада, Мексика, Росія, Бразилія). Розрізняють територіальну федерацію і національну федерацію.

• Конфедерація – союз суверенних держав, утворених для реалізації певних цілей (економічних, військових, дипломатичних тощо). Цей союз недовготривалий, він перетворюється на федерацію або розпадається на унітарні держави, наприклад, початковий етап створення США; колишня Швейцарія).

• Імперія – насильно створена держава, яка складається з головної держави (метрополії) та підвладних їй не суверенних держав (колоній) і утримується за допомогою державного примусу з боку метрополії (Британська імперія, Австро-Угорська імперія).

Правова держава та громадянське суспільство.

У сучасному світі формування правової держави є загальносвітовою тенденцією і передбачає послідовне впровадження у практику таких важливих принципів:

— верховенство права у всіх сферах життєдіяльності суспільства;

— підзаконність державної влади, обмеженість сфери її діяльності та невтручання держави у справи громадянського суспільства;

— реальність і гарантованість невід'ємних прав людини та громадянських свобод, визнання їх пріоритетності; наявність механізму їх захисту;

— рівність закону для всіх і рівність усіх перед законом;

— взаємна відповідальність держави й особи, правова відповідальність офіційних осіб за дії, які вони чинять від імені держави;

— поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову за умови їхньої взаємної врівноваженості та відкритості;

— наявність ефективної системи захисту, незалежність судів і суддів;

— наявність ефективних форм контролю за дотриманням законів.

Отже, правова держава — це така форма організації та діяльності публічно-політичної влади, яка функціонує згідно з принципом верховенства права, за якої діють усталені правові норми, встановлені у визначеному Конституцією порядку, гарантуються права й свободи людини, а владні структури не втручаються у сфери громадянського суспільства.

Поняття "громадянське суспільство" виникло у ХУП ст. у працях Т. Гоббса і Дж. Локка. Згодом концепція громадянського суспільства, її основні положення опрацювали мислителі І. Кант, Г. В.-Ф. Гегель, А. де Токвіль.

Значну увагу на розробці теорії громадянського суспільства зосередили українські вчені: М. Драгоманов, М. Грушевський, Б. Кістяківський, І. Франко тощо. Основними положеннями теорії громадянського суспільства є: автономність та індивідуальна свобода громадян, їх здатність відстоювати і захищати свої інтереси, протистояти сваволі влади, обмеження компетенції держави політичною сферою, невтручання держави в життя громадянського суспільства.

Формування громадянського суспільства тісно пов'язане з формуванням людини як особи, як індивіда, який має певну систему потреб, інтересів, цінностей, прав і свобод, відповідає за свої дії та має змогу їх реалізації. Наявність умов для реалізації інтересів, прав і свобод перетворює людину на особу, на головного учасника суспільного розвитку, члена громадянського суспільства.

Суб'єктами, які творять громадянське суспільство, є:

— вільні й рівні індивіди;

— створені ними добровільні асоціації, зорієнтовані на громадські справи;

— вільна преса як засіб комунікації та самовираження.

До атрибутів громадянського суспільства належать:

— наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації, на основі яких формуються сфери громадських життя й думки;

— організоване громадське (публічне) життя вільних і рівних індивідів, чиї права захищено конституцією і законами;

— добровільні асоціації, автономність яких усвідомлена на індивідуальному та колективному рівнях й які є незалежними від держави;

— кооперація і солідарність між людьми, спілкування на засадах взаємної довіри й співпраці, які є наслідком діяльності, зорієнтованої на громадські інтереси та публічну політику (рис. 9.4).

Громадянське суспільство виконує низку функцій:

— механізму самоорганізації громадян для вирішення громадських проблем;

— противаги державним владним структурам з метою не допустити узурпацію влади;

— засобу соціалізації індивідів, орієнтація їх на суспільно-корисні справи;

— сприятливого суспільного середовища для формування демократичного типу політичної культури, демократизації політичного процесу.