Закономірності існування політичної системи.

Загальні закономірності, які притаманні всім системам, в тому числі і політичній:

1. закономірності ваги і маятника. З одного боку, політична система перебуває в постійному русі, у зв'язку зі змінами внутрішніх і зовнішніх чинників її функціонування. З іншого - для її нормального розвитку і функціонування необхідна певна врівноваженість усіх підсистем. За наявності впливу на неї динамічних чинників, система прагне досягнення стану оптимальної рівноваги, який би забезпечував нормальне виконання системою її функцій.

Суть закономірності маятника полягає в тому, що будь-яка система виведена зі стану оптимальної рівноваги, неодмінно спочатку переходить у свою протилежність. При чому наскільки значним буде відхилення в один бік, настільки — і в протилежний.

2. Самозбереження системи. Політична система прагне до стабільного функціонування, збалансованості.

3. Кореляціний зв'язок між компонентами, за якого зміни в одних із них призводять до зміни в інших.

4. Політична система активно впливає на компоненти, що її складають, і прагне перетворити їх відповідно до власної природи.

Політичній системі притаманні і власне політичні закономірності — об'єктивні зв'язки, які складаються у процесі функціонування політичної влади. Ці закономірності опосередковуються людською діяльністю і водночас існують об'єктивно, незалежно від визнання чи заперечення їх людьми.

До них належать: змістом і метою діяльності будь-якого політичного лідера є здобуття та утримання політичної влади; відносини в системі політичної влади визначають решту відносин у політичній системі суспільства; будь-яка політична влада (хоч би якою була її соціальна природа та якими б мотивами вона виправдовувала свої дії) має тенденцію до розширення своїх повноважень і встановлення тотального контролю над суспільством; політична влада практично завжди і всюди має політичну опозицію (відкриту або нелегальну) та ін

Держава — основний політичний інститут. Ознаки держави.

• Держава – це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, з допомогою якої забезпечується його цілісність і безпека та здійснюється керівництво суспільством в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами.

Основні ознаки держави:

• наявність території ( це єдина політико-територіальна організація влади в межах однієї країни, яка має визначену територію);

• наявність особливої публічної влади ( це така публічна влада, яка не зливається із суспільством, а стоїть над ним, вона зовні формально представляє все суспільство);

• наявність суверенітету ( це політико-правовий стан держави, який характеризується верховенством влади, незалежністю, неподільністю або єдністю, повнотою, недоторканістю території);

• наявність механізму влади ( це система органів і організацій, апарат легітимного примусу, що створює держава для реалізації своїх функцій і завдань, завдяки яким вона робить свої веління обов’язковими для виконання);

• наявність правових норм ( це загальнообов’язкові правила поведінки, які встановлює й охороняє держава і які регулюють різноманітні сфери суспільних відносин, роблять державні рішення обов’язковими);

• наявність системи податків ( це платежі обов’язкового характеру загальнодержавного і місцевого значення, які встановлюють для утримання державного апарату, виконання загально-соціальних функцій держави);

• наявність населення ( громадянство є невід’ємною ознакою держави, кожна держава має своє громадянство);

• наявність державних символів( прапор герб і гімн).

Форми державного правління та державного устрою.

форми державного правління:

• Республіка – форма правління, за якої вищу державну владу здійснює колегіальний орган, обраний населенням країни на певний термін.

• Монархія (від грецького “ єдиновладдя ”) – форма правління, де вища державна влада юридично належить одній особі (королю, царю, імператору), котра здобуває її на основі, як правило, кровноспорідненого успадкування.

ВИДИ РЕСПУБЛІК:

• Парламентські – це форма правління, за якої вищу державну владу здійснює парламент, перед котрим уряд несе політичну відповідальність за свою діяльність. Президент не може впливати на склад і політику уряду, який формує тільки парламент і який підзвітний тільки йому (Австрія, ФРН, Індія, Туреччина, Італія). Президент формально наділений значними повноваженнями, але на практиці не має майже ніякого впливу на здійснення державної влади.

• Президентські – це форма правління, де глава держави – президент, обраний всенародним голосуванням, одноособово або з наступним схваленням парламенту, формує уряд. Він поєднує повноваження глави держави і глави уряду. Обраний парламент тільки приймає закони, але має право накладати вето на президентські укази (США, Аргентина, Мексика, Бразилія, Росія). Формальною особливістю президентської республіка є відсутність посади прем’єр-міністра.

• Напівпрезидентські або президентсько-парламентські (змішані) – є ознаки парламентської і президентської республіки: глава держави – президент пропонує склад уряду, насамперед кандидатуру прем’єр-міністра, який підлягає обов’язковому затвердженню або погодженню в парламенті (Фінляндія, Україна, Франція).