
Біотехнологія
Біотехнологія - використання людиною живих організмів і біологічних процесів при виробництві необхідних речовин і конструюванні нових організмів з використанням досягнень мікробіології, біохімії і технологічних процесів.
В біотехнології використовуються бактерії, гриби, клітини різних тканин рослин і тварин.
Випікання хліба, виноробство, сироваріння, приготування пива і спирту - біотехнологічні процеси, що базуються на використанні мікроорганізмів, які людина використовує здавна.
Термін "біотехнологія" появився лише у 70-ті роки XX ст. гії
Головні напрямки розвитку біотехнології такі:
виробництво лікарських препаратів (антибіотики, вакцини, високоспецифічні антитіла);
виробництво мікроорганізмами і еукаріотичними клітинами біологічно активних речовин (ферменти, вітаміни, гормональні препарати);
виробництво цінних кормових продуктів (кормові добавки, кормові білки, незамінимі амінокислоти);
використання біологічних методів боротьби із забрудненням навколишнього середовища (біологічна очистка стічних вод, ґрунту, виробництво метану з сміття тощо);
біологічні методи захисту рослин від хвороб і шкідників;
методи концентрації цінних металів (Cu, Mn, Cr тощо) за допомогою бактерій
Основними методами біотехнології є:
генетична (генна) інженерія
клітинна (тканинна) інженерія.
ембріональна інженерія
Генетична (генна) інженерія
Генетична інженерія - це маніпуляції на рівні геномних ДНК, цілих хромосом або їх фрагментів з метою створення рекомбінантних ДНК.
Поняття генетична інженерія широке, воно вбирає в себе і поняття генна інженерія і відповідає поняттю селекційна біотехнологія. Сьогодні можна сконструювати будь-який мутантний чи рекомбінантний ген, ввести його в будь-який хромосомний локус любого організму і спостерігати ефект на рівні клітини чи організму.
Генна інженерія - це маніпуляції на рівні окремих генів, їх комплексів і фрагментів.
Генна інженерія дозволяє людині свідомо втручатися в закономірності функціонування генетичних структур клітини і спрямовувати їх у бажаному напрямку.
Методи генної інженерії - це маніпуляції, які дозволяють:
виділити певні гени з генотипів донорних клітин;
штучно синтезувати потрібний ген;
копіювати і розмножувати виділені чи штучно синтезовані гени;
одержання рекомбінантних молекул ДНК;
введення природних чи штучних генів у геном реципієнтних клітин за допомогою молекул-векторів, якими є плазміди або інші елементи клітини.
• Виділення генів можна здійснювати за допомогою ферментів рестрикцій - ендонуклеаз, які здатні розрізати нитки ДНК з певними нуклеотидними послідовностями, що розпізнаються відповідними ферментами рестриктазами. Виділення генів легко здійснюється із порівняно невеликих геномів дрозофіли, дріжджів і важко - із складних геномів еукаріот.
Вперше за допомогою ферментів рестрикції виділив ген лактозного оперону кишкової палички у 1969 р. Дж. Беквіт зі співробітниками.
• Штучний синтез гена вперше здійснив Г. Корана у 1969 р. - гена аланінової іРНК дріжджів, який містив лише інформаційну частину без регуляторної і тому працювати він не міг. В 1976 р. Г. Корана синтезував ген, що складався із структурної частини й регуляторних (промотора і термінатора), ввів його у бактеріальну клітину і він працював як природний.
Так як штучно синтезувати можна лише невеликі за розміром гени прокаріот, то на практиці гени еукаріот створюють ферментативним методом.
• Ферментативний синтез генів здійснюється за допомогою ферментів іРНК-залежних ДНК-полімераз. Скорочено їх називають зворотними транскриптазами, або ревертазами. Здійснюють ферментативний синтез гена у пробірці так:
на матриці іРНК за допомогою ферменту транскриптази (ревертази) синтезується комплементарна їй нитка ДНК;
синтезується двонитчаста молекула ДНК;
після цього іРНК руйнується ферментом рибонуклеазою;
одержана таким чином ДНК називається ДНК-копією (кДНК), вона не має інтронів.
Гени, синтезовані за допомогою ревертази, не мають регуляторної частини і можуть функціонувати лише в бактеріальних клітинах, а в клітинах тварин такий ген не здатний працювати. Ферментативним шляхом були синтезовані гени гемоглобіну людини, кроля, голуба.
• Копіювання і розмноження виділених чи штучно синтезованих генів або клонування генів здійснюють за допомогою векторів, у які вбудовують ген.
Вектор - це молекула ДНК або РНК, що складається з двох компонентів - векторної частини (носія) і клонованого в ній чужорідного гена. Векторами можуть бути фаги, плазміди, епісоми.
Фаги - віруси, що можуть спричинити розчинення деяких бактерій.
Плазміди - позахромосомні фактори спадковості, що являють собою короткі повтори молекул ДНК, здатні стабільно розмножуватися і передаватися в дочірні клітини в автономному стані.
Епісоми - плазміди, здатні включатися в хромосому клітини й утворювати з нею ковалентно зв'язану структуру.
• Одержання рекомбінантних молекул здійснюється за допомогою ферментів рестриктаз і лігаз. Рестриктази "впізнають" чужорідні послідовності нуклеотидів і роблять ступінчасті розриви молекул ДНК з утворенням коротких однонитчастих "липких" кінців, які на основі комплемен-тарності відновлюють хімічні зв'язки. Зв'язки утворюються під дією ферменту ДНК-лігази.
• Перенесення рекомбінантних молекул ДНК у клітини - завершальний етап генної інженерії, його можна здійснити за допомогою трансформації, трансдукції і трансгенозиса тощо.
Трансформація - перенесення генетичної інформації від клітини одного генотипу (донора) у клітину іншого (реципієнта), якщо в якості вектора використовують плазміду.
Трансдукція - перенесення генетичного матеріалу від донора до реципієнта за допомогою помірних бактеріофагів.
Трансгенозис - перенесення генів у вигляді фрагментів ДНК від однієї клітини до іншої у межах виду або роду. Завершується експресією чужорідних генів - реалізацією генетичної інформації гена через синтез білка.
Американським генетиком Е. Сірсом розроблена техніка перенесення цілих хромосом, або їхніх фрагментів від одного організму до іншого з використанням експериментального мутагенезу (опромінення). Це найлегший метод одержаний модифікованих білків і один з методів генетичної інженерії.