Політика князя Володимира

Особливості політики

Внутрішня

Продовжував політику збирання східнослов'янських земель нав­коло Києва

Приєднав східнослов'янські пле­мінні князівства білих хорватів і дулібів, в'ятичів, радимичів Здійснив військову реформу: звільнив зі служби найманців — варягів і замінив їх дружинниками — слов'янами

Запровадив адміністративну ре­форму: позбавив влади місцеву племінну знать і замінив її своїми синами— посадниками

Промів судову реформу: запровадив нове зведення законів усного звичаєвого права, назване літописцем «Уставом земляним»

Запровадив релігійну реформу: близько 980 р. спробував реформувати язичництво, проголосив Перуна верховним богом Країни. 988 р., переконавшись, що стара віра віджила, запровадив на Русі християнство

Вів боротьбу з кочовиками-печенігами, що нападали на південні кордони держави. Створив величезну за розмахом систему укріплення із валів

Розбудовував і прикрашав свій стольний град. Зведення церков св.. Василя і церкви Богородиці (Десятинної)

Зовнішня

Вів боротьбу з Польщею за червенські міста (Волинь, Червень, Белз, Перемишль) та на сході з Волзькою Булгарією Активізував відносини з Візан­тією, створюючи протидію її зу­силлям перетворити Київську Русь на залежну державу

Установив дипломатичні відноси­ни з Чехією, Угорщиною та Поль­щею, уклавши з ними договори про «мир та любов»

Обмінявся посольствами з Німеч­чиною, установив відносини з Римом

Започаткував «шлюбну диплома­тію» руських князів, одружуючи своїх дітей з представниками королівських династій європей­ських країн: Святополк був одру­жений з донькою польського короля Болеслава Хороброго, Ярослав — з донькою шведсько­го короля Олафа, одна донька була дружиною польського ко­роля, друга — угорського, третя — чеського

Значення прийняття християнства для розвитку Київської Русі

Історичне значення

Сприяло остаточному розпаду родових відносин у східних слов'ян

Спричинило поступові докорінні зміни у світосприйнятті та світорозумінні східних слов'ян

Стало підґрунтям для створення міцної централізованої держави

Започаткувало формування якісно нових підвалин у культурі, на яких розвивалися писемність, освіта, література, мистецтво тощо

Сприяло зміцненню міжнародного авторитету Київської Русі

Ярослав Мудрий (1015—1018, 1019—1054) — прийшов до влади після тривалої боротьби зі своїм братом Святополком. Правління Ярослава було періодом найвищого піднесення Київ­ської Русі.Усі свої зусилля великий князь спрямував на продовження справи Володимира – посилення єдності, централізації, держави, її європеїзацію. У 1036 р. здобув вирішальну перемогу над печенігами. Ярослав на честь перемоги у 1037 р на місці вирішальної битви побудував перлину середньовічної архітектури – собор святої Софії. За його князювання Київ зріс, зміцнів, утвердившись у ролі культурно –політичного центру країни. Його площа зросла у сім разів. Головним і найбільшим храмом Києва став Софіївський собор, який вражав сучасників внутрішнім оздобленням і довершністтю своїх форм. Київська Софія стала поєднанням Божественого начала й державної влади. Слава про Київ тієї доби сягала й західноєвропейських країн. У Києві та багатьох інших містах створено – скрипторії – книжкові майстерні, в яких преписувалися церковні книжки, а також трактати з історії, філософії, права, природничих наук. За правління Яролава Мудрого на давньоруських землях осередком освіти були церкви і монастирі. Стабілізація внутрішнього життя вимагала впорядкування законодавства. За Ярослава було створено перше зведення законів Київської Русі, що містило 18 статей. Ярослав усіляко вприяв утвердженню християнства. За його правління засновано Київську метрополію. У 1051 р. собор руських епископів обрав першого митрополита з русичів – Іларіона (Нікон). 1054 роком у літописі згадується про першопочатки головного монастиря Русі – Печерського, заснованого Антонієм Печерським який прибув до Києва у 1013 р. Вже з кінця ХІ ст.. Печерський монастир став головним ідеологічним центром і культурно – освітнім цетром Київської держави. Тут жили і працювали відомі письменники – історики та літописці: Феодосій, Никон, Нестор, художник Аліпій, лікар Агапіт. Розквіту монастри розквіту і піднесення монастир досяг За Феодосія Печерського. У 1073 році починається зведення майбутньої окраси Печерського монастиря Свято – Успенського собору. Важливе місце в міжнародній політиці київського князя посідала своєрідна сімейна дипломатія, тобто укладання вигідних союзів та угод шляхом династичних шлюбів (сам одружений був з дочкою шведського короля Інгігердою. Син Всеволод – з дочкою імператора Констанина ІХ Мономаха, Ізяслав – з сестрою польського князя Казимира; Святослав – з онукою німецького імператора Генріха ІІ; донька Анна – за французького Генріха І; Анастасія – за угорського Андрія;Єлизавета – за норвезького Гаральда Сміливого.

В останні роки життя Яросла зробив спробу вирішити болючу проблему престолонаслідування. В основу запропонованого ним механізму спадкоємності князівської влади було покладено принцип: влади найстаршого в роді. Він поділив Київьску державу між синами: старший Ізяслав одержав Київ, Туров,Новгород, і Псков; Святослав – Чернігів, Муром і Тмутаракань; всеволод – Пееяслав і Ростов; Ігор – Володимир - Волинський; Вячеслав – Смоленськ. У такий спосіб Ярослав сподівався уникнути запеклих сімейних чвар. Проте саме заповіт Ярослава Мудрого поклав початок роздробленості руських земель.

Діяльність Ярослава Мудрого:

1) прийняв загальнодержав­ний звід законів — "Руську Правду";

2) поширював християнс­тво;

3) зміцнив міжнародні зв'язки Русі (династичні відносини були встановлені з правлячими династіями Угорщини, Німеч­чини, Польщі, Візантії, Норвегії, Швеції і навіть Франції);

4) проводив активне будівництво міст;

5)здійснював культур­но-освітню діяльність (створено бібліотеку, школи, запрошува­лись іноземні вчені та майстри);

6) розгромив печенігів (1017 або 1036 р.) і зміцнив прикордонну систему укріплень.

Недоліком діяльності Ярослава було те, що він не зміг подо­лати згубної практики свого часу і поділив Русь між своїми синами на 12 князівств, чим започаткував процес її феодального розпаду.