3 Методичні вказівки до самостійного вивчення:

Підприємницька діяльність суб'єктів господарювання завжди по­требує витрачання певних коштів, а прибуткова реалізація виробле­ної продукції або певних послуг неможлива без обґрунтованої ціни на продукцію (послуги). Тому тема «Поточні витрати і ціни на про­дукцію (послуги)» є однією з ключових усього курсу «Економіки підприємства». Вивчення програмних питань цієї теми необхідно розпочинати з визначення сутності поточних витрат як комплексно­го економічного показника, встановлення тлумачення термінів «ва­лові витрати» та «собівартість продукції», визначення чинників, що впливають на динаміку розміру поточних витрат підприємства.

На основі знань про сутнісне значення поточних витрат можна переходити до розгляду місця цього показника в системі узагаль­нюючих показників діяльності підприємства. Беручи за базу такий показник, як собівартість продукції, необхідно докладно з'ясувати, яким чином витрати виробництва впливають на собівартість певного товару або послуги. Тобто досконало дослідити та вивчити механізм включення поточних витрат виробництва у собівартість продукції (послуг) певного підприємства залежно від сфери його діяльності.

Дослідивши механізм формування та розрахунку розміру поточ­них витрат, необхідно перейти до багатоаспектної класифікації ви­трат на виробництво. При цьому слід звернути увагу на такий підхід до класифікації витрат, як класифікація за ступенем однорідності. Другий широко застосовуваний метод класифікації — за обсягом виробництва продукції (надання послуг) — використовується на підприємствах з багатономенклатурним виробництвом. Третій ме­тод визначення витрат використовує підходи до класифікації на ос­нові способу обчислення витрат на одиницю продукції. У процесі вивчення тематичного матеріалу необхідно звертати увагу на те, що витрати бувають загальні та на одиницю продукції.

Найбільш повному розумінню економічних процесів, пов'язаних з формуванням та визначенням розмірів витрат, допоможе дослід­ження структури поточних витрат на різних підприємствах націо­нального господарства. Для цього необхідно сформувати характе­рні групи підприємств кожної галузі сфери виробництва, на основі відповідних первинних і статистичних звітних даних визначити за­гальні обсяги витрат з використанням різних підходів їх класифі­кації, визначити частку кожної класифікаційної групи у загально­му розмірі витрат у різних групах підприємств, зробити відповідні висновки щодо динаміки та тенденцій структурних змін у поточ­них витратах на підприємствах виробничої та невиробничої сфери з плином часу.

Визначення витрат виробництва провадиться на підставі розроб­люваних кошторисів виробництва продукції. Такі кошториси мають певну структуру та логіку побудови. Розглядаючи тематичні матері­али, що стосуються підходів до складання кошторисів виробництва, необхідно у першу чергу з'ясувати зміст елементів кошторису, вивчити загальну методику обчислення витрат, які включаються до кошторису виробництва продукції. Із знаннями про зміст і методику обчислення кошторису виробництва можна переходити до вивчення методів розрахунку кошторису за окремими економічними елемен­тами. Слід звернути увагу на головні елементи кошторису: матері­альні витрати; заробітну плату; відрахування на соціальні потреби; амортизацію основних фондів і нематеріальних ресурсів; витрати на виробництво; собівартість валової продукції; виробничу собівартість товарної продукції; позавиробничі витрати; повну собівартість товар­ної продукції. Треба з'ясувати, які витрати включаються до окремих економічних елементів кошторису і як вони розраховуються.

Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витрати під­приємства, показує їх ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди), що надзвичайно важливо для аналізу чинників формування і зниження собівартості продукції. Порядок розробки кошторису виробництва може бути різним залежно від планування, стану інформаційної бази та розміру виробництва. На стадії прогнозних оцінок величини витрат кошторис виробництва можна складати корегуванням фактичних витрат за минулий період. Елементи фактичних витрат корегуються на прогнозні коефіцієнти зміни обсягів виробництва, кількості товару, що виробляється, кіль­кості персоналу і вартості основних фондів з урахуванням закономі­рності динаміки витрат, імовірності зміни норм і цін (тарифів). Більш обгрунтовано кошторис виробництва обчислюється за кож­ним елементом на підставі планових обсягів виробництва продукції (надання послуг). На малих підприємствах таке обчислення відразу є узагальнюючим. На середніх і великих підприємствах кошторис виробництва складають, підсумовуючи кошториси витрат цехів (служб), загальногосподарських витрат.

Ґрунтуючись на вивчених методологічних підходах щодо визна­чення по економічних елементах витрат на виробництво продукції, доцільно перейти до розгляду теоретико-методологічної основи роз­рахунку загального рівня поточних витрат на виробництво валової, товарної та реалізованої продукції. При цьому необхідно звернути особливу увагу на декілька основних методів розрахунку собіварто­сті товарної продукції. Перший з них — синтетичний — ґрунтується на кошторисі виробництва. Другий — обмеження собівартості това­рної продукції — полягає у підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів. Необхідно докладно ознайомитися та набути певних навичок використання в економічних розрахунках по-факторного методу як додаткового.

Закінчуючи розгляд тематичного матеріалу щодо кошторису ви­трат на виробництво, треба звернути увагу та вивчити показник рів­ня витрат на одиницю обсягу товарної продукції. Він є одним з уза­гальнюючих оціночних показників і дає змогу робити певні обґрунтовані висновки щодо прогнозних розрахунків витрат і ви­значення їх доцільності.

Наступним важливим напрямом в опануванні теоретичними знаннями за темою «Валові витрати і ціни на продукцію (послу­ги)» є калькулювання витрат. Розпочинати вивчення питань цього напряму краще з визначення тлумачення терміна «калькулюван­ня», загальної технології виконання калькуляційних розрахунків та місця калькулювання у системі техніко-економічних розрахун­ків на підприємствах. При цьому необхідно пам'ятати, що каль­кулювання потрібно для вирішення таких економічних завдань, як: обгрунтування цін на вироби; обчислення їхньої рентабельно­сті; аналіз витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах; визначення економічної ефективності організа­ційно-технічних заходів тощо.

Основою, на якій будується калькулювання, є об'єкти калькулю­вання та калькуляційні одиниці. Об'єктами калькулювання на під­приємстві є основна й допоміжна продукція (інструмент, енергія, запасні частини тощо), послуги і роботи (ремонт, транспортування, технічне обслуговування тощо). Необхідно пам'ятати, що головний об'єкт калькулювання — це готові вироби, які постачаються за межі підприємства. Окрім того, вивчаючи цей напрям, доцільно звернути увагу на калькуляційні одиниці, які вибираються для кожного об'єкта калькулювання окремо.

Калькулювання собівартості виробництва продукції виконується за певними статтями витрат. Тому необхідно ґрунтовно вивчити но­менклатуру калькуляційних статей витрат, які використовуються на більшості підприємств різних галузей національного господарства України. З усієї сукупності статей витрат слід виділити такі: сиро­вина і матеріали; енергія технологічна; основна заробітна плата ви­робничих робітників; додаткова заробітна плата виробничих робіт­ників; відрахування на соціальні потреби виробничих робітників; утримання та експлуатація машин та устаткування; загальновиробничі витрати; загальногосподарські витрати; підготовка та освоєння виробництва; позавиробничі витрати (у тому числі витрати на мар­кетинг). Необхідно визначити склад витрат, які включаються до кожної калькуляційної статті; встановити взаємозв'язок окремих каль­куляційних статей, як-от: «цехова собівартість», «виробнича собі­вартість» та «повна собівартість».

Використовуючи набуті знання щодо структури калькуляції та складу витрат, які включаються до калькуляційних статей, можна перейти до ґрунтовного вивчення методики обчислення таких ви­трат. Для цього слід ознайомитися із законодавчими та норматив­ними актами, що регулюють порядок і розміри включення виробни­чих і невиробничих витрат підприємства до певних калькуляційних статей. Особливу увагу треба звернути на перелік витрат, що не відшкодовуються за рахунок собівартості продукції, а покриваються у межах отриманого прибутку.

На етапах створення нової продукції, коли немає повного комп­лексу технічної документації і не розроблена нормативна база для виконання економічних розрахунків, собівартість такої продукції обчислюється тільки як імовірна прогнозна величина. Тому у проце­сі вивчення теми «Валові витрати і ціни на продукцію (послуги)» у контексті прогнозування собівартості нових виробів доцільно озна­йомитися із загальними принципами та методами прогнозування ви­трат на виробництво нового виробу, звернути увагу на загальні під­ходи у прогнозних оцінках з використанням різних методів.

Докладно ознайомившись із загальними методичними підходами при прогнозуванні витрат на виробництво нових виробів, можна пе­реходити до поглибленого вивчення цих методів. Найпоширенішими є параметричні методи. У цій сукупності необхідно вивчити техноло­гію обчислення собівартості за методами: питомих витрат, баловий, кореляційний, агрегатний. Найпростіший серед них — метод питомих витрат, але він має певні недоліки, на що слід звернути увагу.

Одним з ключових напрямів теми «Поточні витрати і ціни на продукцію (послуги)» є ціни та ціноутворення в умовах ринкового реформування економіки. Розгляд проблемних питань цього напря­му необхідно починати з визначення понять «ціна» та «ціноутво­рення». Слід провести дослідження загальних і спеціальних функцій ціни як на макроекономічному рівні, так і на рівні окремого підпри­ємства; визначити роль ціни та механізм ціноутворення у ринковій економіці.

Далі необхідно розглянути всю сукупність цін, що використовує­ться для відображення вартості продукції (послуг) і відшкодування витрат підприємства; виокремити з цієї сукупності за спільними ри­сами певні види цін, а також визначити сфери підприємницької дія­льності, де застосовуються конкретні групи цін на товари та послу­ги. Слід звернути увагу на ціни, що враховують не тільки виробничі витрати підприємства, а й виконання певних зобов'язань, які не рег­ламентуються технологічними процесами виробництва продукції.

Найбільш важливим при визначенні ціни на продукцію та послу­ги є метод, який використовується для її розрахунку. Вивчаючи те­матичні матеріали, що стосуються цін і ціноутворення, необхідно вивчити такі методи встановлення ціни: собівартість плюс прибуток; забезпечення фіксованої величини прибутку; за рівнем поточних цін (конкуренції); за рівнем попиту. Кожен з цих методів має певні пози­тивні та негативні особливості, на які треба звернути увагу.

Існуючі методи розрахунку ціни на продукцію (послуги) не зав­жди враховують зміни на ринку товарів і послуг, потреби покупців. Тому і використовуються для узгодження змін на ринку та потреб виробника певні знижки та доплати до ціни підприємства. Для най­більш повного розуміння системи знижок і доплат слід ознайомити­ся з умовами корегування цін на продукцію (послуги), які пропону­ються різними фірмами у рекламних проспектах і періодичних виданнях.

Встановлення цін на продукцію та послуги провадиться не тільки під впливом ринку, а й на підставі нормативних актів дер­жавних органів. Ось чому необхідно докладно ознайомитися з чинними законодавчими та нормативними актами, що стосуються встановлення граничних цін на продукцію сільського господарст­ва, товарів для дітей, ліки, а також певні послуги, які надаються населенню. Слід звернути увагу на методологію, яка використову­ється при розрахунках витрат, враховуваних при встановленні цін, регульованих державою.