Список літератури

2. Бердяев H.A. Человек и машина (Проблема социологии и метафизики техни­ки) // Вопр. философии. — 1989. — № 2.

3. Bookchin М. The Philosophy of Social Ecology. Essays on Dialectical Naturalism. — Montreal, New York: Black Rose Books, 1990.

4. Вернадский В. И. Научная мысль как планетное явление. — М.: Наука, 1991.

5. Духовність і технічний прогрес: проблема гармонізації. — Вінниця: Універ-сум, 1997.

6. Заїченко Г. Неопозитивізм // Філософ, енцикл. словник. — К.: Абрис, 2002.

7. Йолон П.Ф. Тенденції розвитку сучасної методології науки // Філософ, і соціол. думка. — 1995. — №7—8.

8. Канке В.А. Основные философские направления и концепции науки. Итоги XX ст. — М.: Логос, 2000.

2. Конке В.А. Основные философские направления и концепции науки. Итоги XX ст. - М.: Логос, 2000.

3. Кохановский В.П. Философия и методология науки. — Ростов: Феникс, 1999.

2. Лешкевич Т.Г. Философия науки: традиции и новации. — М.: Изд-во ПРИ­ОР, 2001.

3. Печчеи А. Человеческие качества / Пер. с англ. — Изд. 2-е. — М.: Про­гресс, 1985.

4. Пригожий И., Стенгерс И. Время. Хаос. Квант. — М.: Прогресс, 1994.

5. Пуанкаре А. О науке / Пер. с франц. — 2-е изд. — М.: Наука, 1990.

6. Сагатовский В.Н. Есть ли выход у человечества? (Критика образа жизни). — СПб.: Петрополис, 2000.

7. Семенюк Э.П. А.Пуанкаре о науке и ее развитии: взгляд через столетие // Великие преобразователи естествознания. Анри Пуанкаре. XVII Междунар. чтения: Тез. докл. 28-29 нояб. 2001 г. — Минск: Белор. гос. ун-т информа­тики и радиоэлектроники, 2001.

8. Семенюк Е.П. Філософські засади сталого розвитку. — Львів: Афіша, 2002.

9. Сичивиця О.М. Наука, мораль і моральний кодекс вченого. — Львів: УкрДЛ-ТУ, 1999.

10. Соболь О.М. Постмодерн і майбутнє філософії. — К.: Наук, думка, 1997.

11. Современная западная философия. Словарь. — М.: Политиздат, 1991.

12. Философия техники в ФРГ / Пер. с нем. и англ. — М.: Прогресс, 1989.

13. Філософський енциклопедичний словник. — К.: Абрис, 2002.

14. Фролов И. Т., Юдин Б.Г. Этика науки. Проблемы и дискуссии. — М.: Полит­издат, 1986.

15. Чуйко В.Л. Рефлексія основоположень методології філософії науки. — К.: Центр практичної філософії, 2000.

ПІСЛЯМОВА

Філософія є вічно живим організмом, вічно змінюваною сутністю, яка органічно залежить від стану суспільства, характеру його рушійних сил та провідних ідей. Тож на різних щаблях людської історії обличчя філософії було щоразу іншим — у прадавні часи зародження східних цивілізацій або розквіту античної культури, в середньовічній Європі чи під впливом імпульсів Відродження, Реформації, промислового перево­роту тощо. Кожен зріз вічнозеленого дерева життя детермінував щора­зу інші сутнісні прикмети соціального часу, а отже, і філософської дум­ки саме цього історичного періоду.

У цьому контексті відчутною тенденцією розвитку філософського знання новітньої доби є те, що з плином років та десятиліть дедалі більшою стає увага до соціокультурних, цивілізаційних аспектів поступу суспільства, різних його інститутів та сторін, а також до його неодмінно­го атому — людської особистості. У цій праці ми прагнули показати, що філософія науки і техніки є однією з тих змістово важливих галузей філософської думки, де дія цієї тенденції була цілком визначеною, біль­ше того — кардинальною. Втім, це аж ніяк не означає, що можна зали­шити поза увагою інші грані відповідної проблематики. Слід завжди пам'ятати про органічну цілісність як об'єктної сфери цієї галузі — нау-* ки і техніки (самих по собі, як онтологічних реалій), так і філософської рефлексії у цьому напрямі.

Друга половина XX ст. стала часом формування та загострення гло­бальних проблем людства під впливом швидко нагромаджуваних супе­речностей, і це істотно змінило тональність роздумів щодо майбутньої долі світової спільноти. Дедалі глибше усвідомлюється актуальність пи­тання про можливість виживання людства в тих умовах, які склалися нині. Як наголошував Ауреліо Печчеї, це тісно пов'язано з характером людських якостей: адже глобальні проблеми є антропогенними, вони створені самою людиною, її способом життя. Однак, з іншого боку, вони найчастіше є також техногенними: без посередництва могутньої техніки, в якій втілено досягнення сучасної науки, суспільство ніколи не змогло б зробити стільки нерозумних і навіть згубних кроків у вічному змаганні як з природою, так і з власною вдачею. Отже, необхідністю стало переосмислення шляхів, цілей та засобів науково-технічного про­гресу, усвідомлення тієї справжньої ціни, яку доводиться платити за задоволення певних потреб людства.

П

ринципова переоцінка цінностей у новітній філософії науки і техні­ки дедалі більше пов'язується з людським фактором, з розумом люди­ни та її мораллю, з тим, наскільки здатна вона піклуватися про долю майбутніх поколінь. "Сучасна людина володіє колосальною могутністю у виробленні штучних світів, але чи готова вона до розумного й відпові­дального вибору? — Не готова"*. Характерно, що автор цих гірких слів водночас не поділяє позицію крайнього песимізму тих, хто катего­рично не вірить у ноосферну перспективу людства, у шлях до сталого розвитку. "Зрозуміло, зараз для цього немає реальних наявних умов... Головне — немає людства, яке готове саме на такому шляху шукати розв'язання глобальних проблем. Однак, у принципі, такий вихід мож­ливий. Чому? По-перше, тому що він відповідає позитивній стороні люд­ської сутності: бути не владним деструктором або нікчемним конформі­стом, але мудрим удосконалювачем. По-друге, тому що людині прита­манна властивість довизначати буття: умови, яких тепер немає, мо­жуть і мають бути створені"**.

Остання думка, як неважко бачити, знов повертає нас у світ досяг­нень науки і техніки. Адже людина має лише один кардинальний засіб подолання будь-яких труднощів і навіть кризових явищ сучасної цивілі­зації — силу свого розуму. За умови, звичайно, що він скеровується ідеєю добра для всього людства (а це включає, певна річ, і турботу про збереження природного довкілля). І виправляти можливі помилки розу­му на складному шляху науково-технічного та соціокультурного поступу доводиться самому ж розумові, оскільки іншого реального засобу тако­го ж творчого потенціалу людство не виявило. Саме наука, яка вже давно уособлює інтегральний інтелект суспільства, має утворювати фун­дамент ноосферної стратегії сталого розвитку. Ця думка своєрідно син­тезує пафос вчення В.Вернадського про ноосферу та здобутки сучасної філософії майбуття людської цивілізації.

Подальший поступ науки і техніки, безперечно, дасть змогу побачи­ти якісно нові аспекти відповідних галузей філософського знання. У широкому розумінні їх розвиток детермінується всією багатоманітністю людської культури, складним та різнобарвним життям суспільства. Є всі підстави вважати, що проблеми філософії науки і техніки і надалі зали­шатимуться в полі уваги філософської теорії. І слід сподіватися, що мудрість тисячоліть, закарбована на скрижалях соціальної пам'яті наро­дів світу, має допомогти людству не лише вижити в скрутних обставинах сьогодення, а й дивитися вперед з виправданим оптимізмом.

* Сагатовський В.Н. Есть ли выход у человечества? (Критика образа жизни). — СПб: Петрополис, 2000. — С. 10. ** Там само. — С. 147.