19 Позначення м’якості приголосних.

Позначення м'якості приголосних

Знаком (ь) позначається м'якість попереднього приголосного звука.

Ь пишеться:

1. Після м'яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: вісь, ґедзь, кінь, мідь, наморозь, палець, суть, швець; близько, восьмий, ганьба, Грицько, дядько, кільце, молотьба.

2. Після м'яких приголосних у середині складу перед о: дьоготь, дзьоб, льон, сьомий, трьох, тьохкати.

3. У суфіксах -зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько, -цько; -зькому, -ському, -цько-му; -зьки, -ськи, -цьки: близький, вузький, волинський, донецький; близькість, людськість; близько, військо, багацько; по-французькому (по-фрацузьки), по-українському (по-українськи), по-німецькому (по-німецьки).

4. У зменшено-пестливих суфіксах -енька, -ень-ко, -онька, -онько; -енький, -есенький, -ісінький, -юсінький: рученька, батенько, голівонька, соколонько; гарненький, малесенький, свіжісінький, тонюсінький.

5. Відповідно до вимови після л перед приголосним: альбатрос, фільм, дельфін.

6. Після м'якого л перед наступним приголосним: їдальня, кільце, ковальський, пальці,рибальство, сільський, спільник.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Не ставиться м'який знак після л у групах -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк-: балка — балці; галка — галці, галченя; монголка — монголці; Наталка — Наталці, Наталчин; рибалка — рибалці, рибалчин; спілка — спілці, спілчанський, але: Галька — і Гальці, Гальчин.

7. У родовому відмінку множини іменників жіночого роду м'якої групи І відміни й середнього роду на -нн(я), -ц(е) II відміни: друкарень, їдалень, крамниць, матриць, пісень, робітниць, стаєнь; бажань, знань, кілець, місць, сердець і серць.

8. У дієслівних формах дійсного та наказового способу: будить, будять, здається, косить, косять, коситься, робить, роблять, робиться.

9. На позначення роздільної вимови після м'яких приголосних перед я, ю, є, ї в російських прізвищах: Третьяк, Ільїн, Саласьєв.

10.У словах іншомовного походження після д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї та йо: конферансьє, монпансьє, ательє, бульйон, віньєтка, Ньютон, Лавуазье.

№20 Зміни приголосних при їх збігу.

Зміни приголосних при їх збігу

Зміни груп приголосних -ЦЬК-, -СЬК-, -ЗЬК-, -СК-, ПІК-, -ЗК-, -СТ-

При словотворенні приголосні звуки часто змінюються:

а) група приголосних -цьк- змінюється на -чч- при творенні іменників із суфіксом -ин(а): вояцький —вояччина, козацький — козаччина, німецький —Німеччина, турецький — Туреччина; але: галицький — Галичина;

б) групи приголосних -ськ-, -ск- змінюються на щ при творенні іменників із суфіксом -ин(а): віск — вощина, ліска — ліщина, пісок (піску) — піщина, полтавський — Полтавщина;

в) групи приголосних -ск-, -шк- змінюються на щ при творенні прикметників та іменників із суфіксом -ан- (-ян-): віск — вощаний — вощанка, дошка —дощаний, пісок (піску) — піщаний;

г) групи приголосних -ск-, -ст- змінюються на щ, група -зк- — на -жч- при творенні форм дієслів II дієвідміни: вереск — верещати, верещу, верещиш і т. д.; простити — прощати, прощаю, прощаєш і т. д.; прощу, але: простиш, простить і т.д.; брязк — бряжчати, бряжчу, бряжчиш, і т. д.

ґ) групи приголосних -ськ-, -зьк- відповідно змінюються на -щ-, -жч- при творенні прізвищ на -енко, -ук: Васько — Ващенко — Ващук, Ісько — Іщенко — Іщук, Онисько — Онищенко — Онищук, Водо-лазький — Водолажченко, Кузько — Кужченко.

У присвійних прикметниках від власних імен із групами -ск-, -ськ- - с на письмі зберігається, а к переходить у ч: Параска — і Парасчин; -шк- дає щ: Мелашка — Мелащин.

Зміни приголосних перед -СЬК(ИЙ), -СТВ(О)

Перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) деякі приголосні при словотворенні змінюються, змінюючи й самі суфікси. Відбувається чергування приголосних:

а) к, ць, ч + -ськ(ий), -ств(о) дають -цьк(ий), -цтв(о):

гірник — гірницький, молодець — молодецький, молодецтво, парубок — парубоцький — парубоцтво, ткач — ткацький — ткацтво;

б) г, ж, з + -ськ(ий), -ств(о) дають -зьк(ий), -зтв(о): боягуз — боягузький — боягузтво, Запоріжжя —запорізький, Париж — паризький, Прага — празький, убогий — убозтво;

в) х, ш, с + -ськ(ий), -ств(о) дають -ськ(ий), -ств(о): залісся — заліський, птах — птаство, товариш — товариський — товариство.

Інші приголосні перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) на письмі зберігаються: багатий — багатство, брат — братський — братство, завод — заводський, інтелігент — інтелігентський, люд — людський — людство, пропагандист — пропагандистський, студент — студентський — студентство.

Групи приголосних -ЧН-, -ШН-

а) приголосні основи к, ц(ь) перед суфіксом -н- змінюються на ч: безпека — безпечний, безпечність, безпечно; вік — вічний, вічність, вічно; кінець —кінечний, місяць — місячний, околиця — околичний, пшениця — пшеничний, рік — річний, серце — сердечний, сонце — сонячний, яйце — яєчня.

Приголосний основи ч зберігається: поміч —помічний, помічник; ніч — нічний, ячмінь — ячний (або ячмінний).

Виняток: дворушник, мірошник,рушник, рушниця, сердешний (у значенні «бідолашний»), соняшник, торішній;

б) приголосні ж, ч, ш, щ, т(ь) у давальному та місцевому відмінках іменників (жін. р) та в дієсловах перед постфіксом -ся на письмі зберігаються: діжці, дочці, квітці, книжці, юшці; не вріжся, не морочся, не морщся,радишся, спиться;

в) глухі приголосні основи перед дзвінкими на письмі зберігаються: боротьба (бо бороти), молотьба (бо молотити), просьба (бо просити). Так само й дзвінкі перед глухими на письмі зберігаються: бабка, борідка, вогкий, дігтяр, кігті, книжка, легкий, нігті. Але: затхлий, зітхнути (хоч дихати), натхнути, тхір.

№21 Спрощення груп приголосних.

Групи приголосних, де найчастіше відбувається спрощення:

- ждн – жн (тиждень – тижневий);

- здн – зн (проїздити – проїзний);

- стн – сн (честь – чесний);

- стл – сл (стелити – слати)

- слн – сн (ремесло – ремісник)

- стц – сц (містити) – місце);

- лнц – нц (сонце – від «солнце»);

- рдц – рц (серденько – серце);

- сткл – скл (скло від стъкло);

- рнч – нч (горно – гончар;

- скн – сн (тріск – тріснути);

- зкн – зн (бризкати – бризнути).

Увага: на письмі спрощення спрацьовує лише для української лексики.

Винятки: шістнадцять, кістлявий, хвастливий, пестливий, хворостняк, зап’ясний і похідних від них.

Увага: в словах іншомовного походження і у винятках спрощення приголосних відбувається лише у вимові, тобто спрощення треба показати лише у фонетичній транскрипції. Наприклад: зап’ястний – [запйáсниǐ]; студентський [студéнс'киǐ]. Цей факт слід враховувати при розв’язанні завдань на кількість звуків і букв, а також на голосні/глухі приголосні.

№22 Подвоєння та подовження приголосних

Подвоєні приголосні маємо при збігу однакових приголосних:

а) префікса й кореня: відділ, ввічливий, віддати, заввишки, оббити, роззброїти;

б) кінця першої і початку другої частини складноскоро-чених слів: військкомат, міськком;

в) кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н(ий), -ник: день —денний, ранок —ранній, причина —причинний, закон — законний, година —годинник, вікно —віконниця.

Подвоєння н зберігається й перед суфіксом -ість в іменниках та прислівниках, утворених від прикметників із подвоєним н: безвинний — безвинність — безвинно, законний — законність — законно, туманний — туманність — туманно;

г) якщо основа дієслова минулого часу закінчується на с, після якого йде частка -ся: винісся, розрісся, трясся.Буквосполучення нн пишеться:

а) в суфіксі -енн(ий): здоровенний, силенний, численний;

б) у прикметниках з наголошеними суфіксами -анн(ий), -енн(ий), -янн(ий): здійсненний, вблаганний, недозволенний, недоторканний, незрівнянний, нечисленний, непримиренний, несказанний, нескінченний, а також у прикметнику старанний;

в) у прикметниках на -енн(ий) старослов'янського походження: благословенний, блаженний, священний, огненний.У прикметниках на -?енн(ий), -?анн(ий) (-?янн(ий)) зі значенням можливості або неможливості дії: здійсненний, прощенний, нездоланний, невпізнанний, незрівнянний. У словах бовван, Ганна, лляний, овва, ссати і похідних від них.

Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються, коли вони стоять після голосного:

а) перед я, ю, і, е в усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): знання, знанню, у знанні; сторіччя, сторіччю, у сторіччі; життя, життю, у житті; знаряддя, знаряддю, у знарядді; зілля, зіллю, у зіллі; Запоріжжя, Запоріжжю, у Запоріжжі; волосся, волоссю, у волоссі; питання, питанню, на питанні;

б) якщо в родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подвоєння зберігається: почуття — почуттів; відкриття — відкриттів та ін;

в) перед я, ю, і, е в усіх відмінках деяких іменників чоловічого та жіночого роду І відміни (за винятком родового множини з закінченням -ей): суддя, судді, суддю, суддів і т. д.; стаття, статті, статтю, статтею (але в родовому множини — статей); рілля, ріллі, ріллю, ріллею;

г) перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини III відміни, якщо в називному відмінку основа їх закінчується на один м'який або шиплячий приголосний: тінь — тінню; мить — миттю; молодь — молоддю; вісь — віссю; міць — міццю; подорож: — подорожжю; ніч — ніччю; розкіш —розкішшю; річ —річчю; Рось —Россю;

д) перед я, ю в прислівниках типу: зрання, спросоння, навмання та ін.;

е) перед ю, е у формах теперішнього часу дієслова лити (литися) —ллю, ллєш, ллє, ллємо, ллєте, лають, ллється, ллються; а також у похідних виллю, наллю, наллємо, наллють і т. д.

№23 Принципи вживання великої літери.

Вживання великої буквиВелика буква вживається з розрізнювальною метою (диференціюючий принцип правопису).1. З великої букви пишеться перше слово в реченні. 1. Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці. (М. Коцюбинський.) 2. Довго ми — ой, як то ще довго! — тинялись в чужій стороні. (Панас Мирний.) 3. І ми вертаєм... у вічну казку... до матерів. (Б. Олійник.)2. З великої букви пишуться всі слова (крім загальних назв типу письменник, князь, село, область, море, планета, сузір'я і под.):

а) в іменах, прізвищах, прізвиськах, псевдонімах: письменник Іван Семенович Нечуй-Левицький, Леся Українка, Каменяр (про І.Я.Франка), князь Ярослав Мудрий;

б) у власних назвах міфологічних істот, персонажів, кличках тварин: бог Перун, Дажбог, Зевс, Юпітер, Антей; Червона Шапочка, Дід 'Мороз, Вовк, Мальований Стовп; кінь Орлик, кіт Жовте Око, собака Білий Бім Чорне Вухо;в) у власних астрономічних, географічних назвах, назвах держав, республік, населених пунктів, споруд, урочищ тощо: Чумацький Шлях, галактика Велика Магелланова Хмара, сузір'я Великий Віз, Полярна зірка, планета Земля, Європа, Волино-Подільська височина, Карпатські гори, мис Доброї Надії, ріка Дніпро; Київська Русь, Українська Народна Республіка, Сполучені Штати Америки, Республіка Острови Зеленого Мису; місто Біла Церква, село Нове Село, Голосіївський парк, вулиця Ярославів Вал, набережна Лейтенанта Шмідта;г) у назвах найвищих вітчизняних і міжнародних організацій та деяких найвищих посад, почесних звань: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Організація Об'єднаних Націй, Голова Верховної Ради України;

ґ) у назвах найважливіших релігійних понять: Бог, Святий Дух, Син Божий, Мати Божа, Біблія, Євангелія.3. З великої букви пишеться тільки перше слово:

а) у назвах різних установ, організацій і партій: Міністерство освіти України, Львівський державний університет їм І. Франка, Київська середня школа № 145, Центральний парк культури і відпочинку, Демократична партія України;

б) у назвах історичних подій, державних, міжнародних та релігійних свят: Коліївщина, Семирічна війна, Паризька комуна; День знань, Свято української мови, Міжнародний жіночий день, Різдво, Великдень, Зелені свята;в) у назвах, що беруться в лапки: роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», картина «Перед грозою», готель «Золотий колос», фірма «Світанок», магазин «Вироби з дерева», медаль «За відвагу».4. Якщо власну назву вжито в загальному значенні, але в підкреслено позитивному плані, то вона пишеться з великої букви, в інших випадках — з малої: нам потрібні Мічуріни й Симиренки; але: новітні наполеони (завойовники), жалюгідні квіслінги (зрадники), ударив перун (грім), іван-чай (трава), ампер (одиниця сили струму — від прізвища фізика А.Ампера).5. Утворені від власних назв присвійні прикметники на -ів (-ов-, -ев-) та -ин- пишуться з великої букви, відносні прикметники на -ськ(ий) — з малої: Грінченків словник, Шевченкове слово, Білашева пісня, Сосюрина лірика; але: шевченківські традиції, дніпровська (і дніпрова) хвиля, київські вулиці.

Якщо присвійні прикметники на -ів (-ов-, -ев-) та -ин- входять до складу фразеологізмів або наукових термінів, то вони пишуться з малої букви: ахіллесова п'ята (вразливе місце), авгієві стайні (щось занедбане), дамоклів меч (постійна загроза), прокрустове ложе (надумане неправильне мірило), сізіфова робота (марна праця), петрів батіг (рослина), архімедова сила, бертолетова сіль, віттова хвороба.

6. З великої букви пишуться слова, вжиті в шанобливому чи піднесено-переносному значенні: звертаюся до Вас, дорогий учителю; наша Батьківщина; Збройні Сили; Високі Договірні Сторони

25.Правопис слів іншомовного походження.

У сучасній українській мові написання слів іншомовного походження визначається такими правилами:Звук л на письмі передається твердо і м'яко (залежно від того, як узвичаєно вимовляти дані слова в сучасній українській мові). Наприклад, твердий л передаємо у словах: аероплан бал, план, повела, блок, баланс, лупа, соціологія та інші; м'який л передаємо у словах: асфальт, табель, автомобіль, пляж:, канцелярія, ілюстрація., полярний тощо.

Після л в іншомовних словах пишеться завжди е, а не є: пленум, легенда, лекція та ін.

У загальних словах іншомовного походження приголосні не подвоюються: ащшдзцш, сума, маса, каса, колектив, група, метал, комісія.

Але в деяких загальних іншомовних словах подвоєння зберігається: тонна, манна, ванна, брутто, нетто.Це ж стосується і слів із префіксами: ап-, ім-, ір-, контр-, сюр-, якщо префікс закінчується, а корінь починається однаковим звуком, наприклад: апперцепція, імміграція, контрреволюційний, ірраціональний, сюрреалізм та ін.

Подвоєння зберігається у власних іншомовних іменах і назвах: Діккенс, Руссо, Уеллс, Шіллер; Голландія, Марокко, Міссурі.

У всіх похідних від них словах подвоєння також зберігається: голландський (бо Голландія), марокканець (бо Марокко), міссурійський (бо Міссурі), руссоїст (бо Руссо) і т. д.

На початку і в середині слова перед голосним та й пишеться і, а не и: індустрія, історія, тріумф, матеріал, Індія, Ібсен та ін.

В основах іншомовних слів сполучення голосних іа, іу, іо не змінюється: аксіома, діалектика, радіус та ін. А сполучення іе змінюється на іє: дієта, гігієна, клієнт та ін.

Літера и пишеться у власних географічних назвах: Америка, Африка, Британія, Париж, Рим, Сицилія, Чикаго, Мадрид, Алжир.Літера і пишеться в кінці невідмінюваних слів: журі, колібрі, таксі, поні та ін.

Після приголосних б, п, в, ф, м, г, к, х, л, н в основах іншомовних слів завжди пишеться і: білет, вітрина, графік, економіка, кіно, хірург, літератор та ін.

Після приголосних л, т, з, с, ц, р, ж, ч, ш у загальних іншомовних назвах перед наступним приголосним пишеться и.

директор, тираж, позиція, система, фабрика, режим, шифр, критика, фізика, поетичний та ін.

В основах іншомовних слів після голосних пишеться ї: Енеїда, героїчний, архаїчний, егоїзм тощо.

Після апострофа, ь, й, е, і пишеться є, а не е: кур'єр, кар'єра, портьєра, гігієна, реєстрація та ін.

26.Словники у професійному мовленні.

Лексикографія – розділ мовознавства, що займається укладанням словників.

Словники - це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфа­вітному, тематичному, гніздовому тощо). Вони є одним із засобів нагрома­дження результатів пізнавальної діяльності людства, показником культури народу. Словники - скарбниця народу, у них зберігаються знання і досвід багатьох поколінь.

Словники виконують інформативну та нормативну функції: вони універсальні інформаційні джерела для розуміння того чи того явища та найпевніша консультація щодо мовних норм.Далекими попередниками словників вважають так звані глоси, тобто пояснення значення окремих слів без відриву від тексту, на полях і в текстах давніх рукописних книг. Традицію пояснювати незрозумілі і малозрозумілі слова за допомогою глос давньоруські книжники успа­дкували від візантійських та старослов'янських.Збірники глос - глосарії - були першими і найдавнішими словни­ковими працями. Найстаріший глосарій кількістю в 174 слова знайде­но в Кормчій книзі (1282). До другої половини XVI ст. глосарії - основ­ний вид лексикографічної праці. У Пересопницькому Євангелії (1556-1561) налічується близько 200 глос. Глоси були матеріалом для перших давньоукраїнських словників.

28.Роль словника у підвищенні мовної культури.

Користуючись словником, ви підвищите свою фахову культуру мовлення, зокрема оволодієте правилами правопису, вимови, наголошення, семантично точно і стилістично доречно виберете слово з граматично й стилістично правильною його сполучуваністю. Адже до порушення норм може призвести змішування близьких за сферою вжитку, але не цілком семантично тотожних слів, які, звичайно, розрізняються своїми синтаксичними зв'язками (синонімів), близьких за формою і сферою вживання, проте різних за творенням і змістом слів (паронімів), уживання в певній мовній ситуації слів чи словосполучень іншого функціонального стилю, нерозуміння лексичного значення слів тощо. Саме ці проблеми можна вирішити за допомоги словників.

29.Комунікативні ознаки культури мови. Правильність.

Правильність - одна з визначальних ознак культури мовлення. Мова має свої закони розвитку, які відображаються у мовних нормах. Вільно володіти мовою означає засвоїти літературні норми, які діють у мовній системі. До них належать правильна вимова звуків і звукових комплексів, правила наголошування слів, лексико-фразеологічна, гра матична, синтаксична нормативність, написання відповідно до право писних і пунктуаційних норм. Про деяких людей кажуть, що вони мають чуття мови. "Чуття мови" означає наявність природних, вроджених здібностей до мови, вміння відчувати правильність чи неправильність слова, вислову, гра матичної форми. Це чуття можна виховати в собі тільки одним шля хом - вдосконалюючи власне мовлення.

30.Комунікативні ознаки культури мови. Точність.

Точність пов'язується з ясністю мислення, а також зі знанням пред­мета мовлення і значення слова. Уміння оформляти і виражати думки адекватно предметові або явищу дійсності зумовлюється знанням об'єктивної дійсності, постійним прагненням пізнавати реальний світ, а також знанням мови.

Точність проявляється у влучному вживанні: синонімів, омонімів, антонімів, паронімів.

Синоніми – це слова, що по-різному звучать, але близькі за значенням. Вони відрізняються відтінками тотожні за значенням. : лексичні синоніми/ стилістичні/ абсолютні.Антоніми – парні різнокореневі слова з протилежними значеннями у ролі антонімів можуть виступати повнозначні частини мови, що показують якість: іменники/прикметники/дієслово/прислівники.

Омоніми – слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Явище омонімізму – випадковий збіг звучання, у значенні нічого спільного.

Пароніми — це слова, дуже подібні за звучанням, нерідко — й за значенням, але не тотожні.