
- •3.1.2.1. Граничні умови першого роду 27
- •Частина 1
- •1. Основні поняття та визначення
- •2. Математична модель конвективного теплообміну
- •2.1. Рівняння енергії
- •2.2. Рівняння руху (Навьє - Стокса)
- •2.3. Рівняння нерозривності
- •2.4. Математична модель конвективного теплообміну. Умови однозначності
- •3. Окремі випадки розв’язання математичної
- •3.1. Стаціонарна теплопровідність
- •3.1.1. Теплопровідність плоскої необмеженої пластини
- •3.3.1.1. Граничні умови першого роду
- •3.1.1.2. Граничні умови третього роду. Теплопередача
- •3.1.2. Теплопровідність необмеженої циліндричної стінки
- •3.1.2.1. Граничні умови першого роду
- •3.1.2.2. Граничні умови третього роду (теплопередача)
- •3.2. Нестаціонарна теплопровідність
- •4. Конвективний теплообмін
- •4.1. Основи теорії подібності
- •4.2. Основні принципи методу аналізу розмірностей
- •4.3. Критерії гідродинамічної подібності
- •4.4. Критерії теплової подібності
- •4.5. Критеріальне рівняння конвективного теплообміну
- •4.6. Принципи отримання окремих критеріальних залежностей
- •4.7. Окремі випадки конвективного теплообміну
- •4.7.1. Теплообмін при течії у трубах
- •4.7.2. Теплообмін при поперечному обтіканні
- •4.7.3 Теплообмін при природній конвекції
- •5. Теплообмін при зміні агрегатного стану
- •5.1. Теплообмін при кипінні
- •5.2. Теплообмін при конденсації пари
- •6. Теплообмін при випромінюванні
- •7. Методика розрахунку теплообмінників
- •7.1. Класифікація теплообмінних апаратів
- •7.2. Основні положення і рівняння теплового розрахунку
- •7.3. Гідромеханічний розрахунок теплообмінних апаратів
- •Частина 2
- •1. Нагрівання, охолодження, конденсація
- •1.1. Загальні поняття та визначення
- •1.2. Гріючі агенти і способи нагрівання
- •1.2.1. Нагрівання водяною парою
- •1.2.2. Нагрівання гарячою водою
- •1.2.3. Нагрівання топковими газами
- •1.2.4. Нагрівання високотемпературними теплоносіями
- •1.2.5. Нагрівання електричним струмом
- •1.3. Охолоджуючі агенти, способи охолодження і конденсації
- •1.3.1. Охолодження до звичайних температур
- •1.3.2. Охолодження до низьких температур
- •1.3.3. Конденсація пари
- •2. Випарювання
- •2.1. Загальні поняття та визначення
- •2.2. Однокорпусні випарні установки
- •2.2.1. Матеріальний баланс
- •2.2.2. Тепловий баланс
- •2.2.3. Поверхня нагрівання
- •2.2.4. Температурні втрати і температура кипіння розчинів
- •2.3. Багатокорпусні випарні установки
- •2.3.1. Основні схеми багатокорпусних випарних установок (бву)
- •2.3.2. Матеріальний баланс
- •2.3.3. Тепловий баланс
- •2.3.4. Загальна корисна різниця температур і її розподіл по корпусах
- •2.3.5. Розподіл загальної корисної різниці температур за умови рівності поверхонь нагріву корпусів
- •2.3.6. Розподіл загальна корисна різниця температур за умови мінімальної сумарної поверхні нагрівання корпусів
- •2.3.7. Вибір числа корпусів
- •2.4. Будова випарних апаратів
- •2.5. Розрахунок багатокорпусних випарних установок
- •2.5.1. Наближений розрахунок
- •2.5.2. Схема розрахунку багатокорпусної випарної установки
- •2.5.3. Уточнений розрахунок
- •3.1. Загальні відомості
- •3.2. Основні параметри вологого повітря
- •3.4. Рівновага при сушінні
- •3.5. Вологість матеріалу і зміна його стану в процесі сушіння
- •3.6. Матеріальний і тепловий баланс сушіння
- •3.7. Графоаналітичний розрахунок процесу сушіння
- •3.8. Варіанти процесу сушіння
- •3.8.1 .Сушіння з частковим підігрівом повітря в сушильній камері
- •3.8.2. Сушіння з проміжним підігрівом повітря по зонах
- •3.8.3. Сушіння з частковою рециркуляцією відпрацьованого повітря
- •3.9. Швидкість і періоди сушіння
- •3.10. Зміна температури матеріалу в процесі сушіння
- •3.11. Інтенсивність випару вологи
- •3.11.1. Випар вологи з поверхні матеріалу
- •3.11.2. Переміщення вологи у середині матеріалу
- •3.12. Тривалість процесу сушіння
- •3.13. Конструкції сушарок
- •4. Холодильні процеси
- •4.1. Термодинамічні основи одержання холоду
- •4.2. Методи штучного охолодження
- •Основна
- •Додаткова
- •Теплові процеси та апарати
2.3. Багатокорпусні випарні установки
У сучасних випарних установках випарюються дуже великі кількості води.
На попередній лекції ми установили, що в однокорпусному апараті на випарювання 1 кг води потрібно більш 1 кг гріючої пари. Це призвело б до надзвичайно великих його витрат. Однак витрати пари на випарювання можна значно знизити, якщо проводити процес у багатокорпусній випарній установці. Принцип її дії зводиться до багаторазового використання тепла гріючої пари, що надходить у перший корпус установки, шляхом обігріву кожного наступного корпуса (крім першого) вторинною парою з попереднього корпуса.
Розглянемо схему багатокорпусної вакуум-випарної установки, що працює при прямотечійному русі гріючої пари і розчину (Рисунок 2.2.).
Рисунок 2.2. Багатокорпусна прямоточна вакуум-випарна установка
1-3 – корпуса установки;
4 – підігрівач вихідного розчину;
5 – конденсатор;
6 – пастка (бризгоуловлювач);
7 – вакуум-насос.
Установка складається з декількох (у даному випадку 3) корпусів. Вихідний розчин, попередньо нагрітий до температури кипіння, надходить у перший корпус, що обігрівається свіжою (первинною) парою. Вторинна пара з цього корпуса направляється вже як гріюча в другий корпус, де внаслідок зниженого тиску розчин кипить при більш низький температурі, ніж у першому.
В наслідок більш низького тиску в другому корпусі розчин, упарений у першому корпусі, переміщується самопливом у другий корпус і тут охолоджується до температури кипіння в цьому корпусі. За рахунок тепла, що виділяється при цьому, утвориться додатково деяка кількість вторинної пари. Таке явище, що відбувається у всіх корпусах установки, крім першого, називається самовипар розчину.
Аналогічно, упарений розчин із другого корпуса перетікає в третій корпус, що обігрівається вторинною парою з другого корпуса.
Попереднє нагрівання початкового розчину до температури кипіння в першому корпусі провадиться в окремому підігрівачу 4. Це дозволяє уникнути збільшення поверхні нагрівання у першому корпусі.
Вторинна пара з останнього корпуса потрапляє в барометричний конденсатор 5, у якому при конденсації пари створюється необхідне розрідження. Повітря і гази, що не сконденсуються і попадають в установку з парою й охолодною водою, а також через нещільності трубопроводів, і різко погіршують теплопередачу, відсмоктуються через пастку - бризкоуловлювач 6 вакуум-насосом 7.
За допомогою вакуум-насоса підтримується також стійкий вакуум, тому що залишковий тиск у конденсаторі може змінюватися з коливанням температури води, яка надходить у конденсатор.
Необхідною умовою передачі тепла в кожнім корпусі повинна бути наявність деякої корисної різниці температур, яка обумовлена різницею температур гріючої пари і киплячого розчину. Разом з тим, тиск вторинної пари в кожному попередньому корпусі повинний бути більше її тиску в наступному. Ці різниці тисків створюються при надлишковому тиску в першому корпусі, чи вакуумі в останньому корпусі, чи ж при тому та іншому одночасно.
2.3.1. Основні схеми багатокорпусних випарних установок (бву)
Застосовувані схеми БВУ розрізняються по тиску вторинної пари в останньому корпусі. Відповідно до цієї ознаки установки поділяються на працюючі під розрідженням і під надлишковим тиском.
Найбільш поширені БВУ першої групи. У БВУ, що працюють під деяким надлишковим тиском вторинної пари в останньому корпусі, ця пара може бути ширше використана на сторонні нестатки, тобто як екстра-пара. Поряд з цим підвищення тиску вторинної пари в останньому корпусі зменшує можливу кратність використання свіжої (первинної) гріючої пари у першому корпусі.
У БВУ під тиском важче підтримувати постійний режим роботи, чим в установках під вакуумом, і для цієї мети потрібне автоматичне регулювання тиску пари і щільності упареного розчину.
Вибір оптимального тиску вторинної пари в останньому корпусі в кожному конкретному випадку встановлюється шляхом техніко-економічного розрахунку.
Багатокорпусні випарні установки розрізняються також по взаємному напрямку руху гріючої пари і розчину, що випарюється. Крім найбільш розповсюджених установок із прямотечійним рухом пари і розчину застосовуються також протитечійні випарні установки, в яких гріюча пара і розчин, що випарюється, переміщаються з корпуса в корпус у взаємно протилежних напрямках (Рисунок 2.3.).
Початковий розчин подається насосом в останній по ходу гріючої пари корпус, з якого упарений розчин перекачується в другий корпус, і т.д., причому з першого корпуса видаляється остаточно упарений розчин. Свіжа (первинна) пара надходить у перший корпус, а вторинна пара з цього корпуса направляється для обігріву другого корпуса, потім вторинна пара з попереднього корпуса використовується для обігріву наступного. З останнього корпуса вторинна пара видаляється в конденсатор.
Відзначимо одну істотну перевагу БВУ, що працюють за протилежною схемою. У першому корпусі випарної прямоточної установки найменш концентрований розчин одержує необхідне для випарювання тепло від гріючої пари найбільш високих робочих параметрів, а в останньому корпусі найбільш концентрований (і найбільш в`язкий) розчин випарюється за допомогою вторинної пари найбільш низьких параметрів. Таким чином, від першого корпуса до останнього (по ходу розчину) підвищується концентрація і знижується температура розчину, який випарюється, що приводить до зростання його в'язкості. У результаті коефіцієнт теплопередачі зменшується від першого корпуса до останнього.
Рисунок 2.3. Багатокорпусна випарна протитечійна установка
1-3 – корпуси;
4-6 – насоси.
У БВУ протитечійного типу в першому корпусі найбільш концентрований розчин випарюється за рахунок тепла пари найбільш високих параметрів, у той час як в останньому корпусі початковий розчин найнижчої концентрації одержує тепло від вторинної пари, що має найбільш низький тиск і температуру. Тому при протитечії коефіцієнт теплопередачі значно менше змінюється по корпусах, чим при прямотечіїі.
Однак необхідність перекачки розчину, що випарюється, з корпусів, де тиск менше, у корпуси з більш високим тиском є серйозним недоліком протитечійної схеми, тому що застосування проміжних циркуляційних насосів зв'язано зі значним зростанням експлуатаційних витрат.
Протитечійні випарні установки використовуються при випарюванні розчинів до високих кінцевих концентрацій, коли в останньому корпусі (по ходу розчину) можливо небажане випадання твердої речовини. Крім того, за такою схемою випарюють розчини, в'язкість яких різко зростає зі збільшенням концентрації розчину.
Існує також схема з паралельним живленням корпусів, де початковий розчин надходить одночасно в усі три корпуси установки. Упарений розчин, що видаляється з усіх корпусів, має однакову кінцеву концентрацію.
Установки такої схеми використовуються, головним чином, при випарюванні насичених розчинів, у яких знаходяться частки твердої фази, що випала, (що утрудняє переміщення розчину, що випарюється, з корпуса в корпус), а також у тих процесах випарювання, де потрібно значне підвищення концентрації розчину