10. Роль візантійської культури в розвитку давньорускої культури

Державна реформа Володимира (988 р) як би вивільнила потенціал, що поступово нагромаджувався в древньоруському суспільстві: почався бурхливий, стрімкий розвиток, країни. Запрошені Візантії майстри будують кам'яні споруди і храми, розписують їх прикрашають фресками, мозаїкою, іконами, а поряд з ними працюють руські, які вчаться невідомій раніше майстерності. Уже наступне покоління буде споруджувати складні будови в руських містах, майже не потребуючи допомоги іноземців.

Духовенство, що прибуло, не тільки служить в нових храмах, але й готує руські кадри для церкви, внаслідок чого поширюється знання і письменність. Організовуються школи, в які Володимир під плач матерів збирає дітей вищих верств, молодих людей посилають вчитися за рубежі рідної країни. Вводиться літописання. Як і усі розвинуті держави, Київська Русь починає чекати золоту монету.

Древня Русь поступово стає державою нової високої культури. Не слід, однак, думати, що в язичеські часи вона не мала по-своєму досконалої культури. Ця народна язичеська культура буде ще довго жити і надасть древньоруській культурі своєрідність та неповторні риси. Саме сплав досягнень тодішньої світової культури (від творів Аристотеля до засобів кладки кам'яної арки) та успіхів язичеської культури і побудив самобутній характер руської культури.

11.Діяльність Кирила та Мефодія та виникнення писемності на Русі

У другій половині IХ створюється слов'янська писемність на основі грецького статутного листи з додаванням кількох літер. Брати Кирило (827-869гг.) І Мефодій (815-885 рр..) Прибули з Візантії в Великоморавське державу на запрошення князя Ростислава з місіонерськими цілями в 863 році. Договір 911 року між Олегом і Візантією вже був написаний двома мовами - грецькою і слов'янською. Про досить значне поширення грамотності серед різних верств суспільства свідчать літописи та археологічні знахідки, пов'язані з Х1 століття, а так само численні новгородські берестяні грамоти. В основі літературної мови - жива розмовна мова Давньої Русі, точніше - обласні його діалекти (південні і північні) - Подніпров'я і Новгорода Великого. Разом з тим в процесі його формування велику роль зіграв близькоспоріднених йому, хоча й іноземний за походженням, мову старослов'янську, або церковнослов'янська. Саме на цю мову Кирилом і Мефодієм були переведені в другій половині 1Х століття книги Святого Письма. На його основі розвивалася на Русі церковна писемність і велося богослужіння. Будучи одним з діалектів староболгарської мови, церковнослов'янська володів великим набором абстрактних понять, які стали невід'ємним надбанням російської мови: «простір», «вічність», «розум», «істина». Перші оригінальні твори, написані східнослов'янськими авторами, відносяться до кінця Х1 - ХП століть. Серед них такі видатні пам'ятники, як «Повість временних літ», «Сказання про Бориса і Гліба», «Житіє Феодосія Печерського», «Слово про закон і благодать». Жанрове різноманіття давньоруської літератури Х1 - ХП століть невелика: літописання, житіє і слово. Поділ творів давньоруської літератури на жанри є досить умовним. Це відбувається тому, що самі східнослов'янські книжники не мали єдиних уявлень про жанрових категоріях. Одним і тим же, найбільш загальним терміном «слово», письменники називали і урочисту промову митрополита Іларіона, і військову повість.