22. Характерні Особливості архітектури 14ст. Замки-фортеці Правобережної України

Постійна загроза нападу ворогів і боротьба проти різних завойовників зумовили своєрідний архітектурний тип — будинок-фортецю, який згодом переріс у фортецю-замок. Для оборонних цілей використовувалися також господарські будівлі та церкви. Оборонні споруди зводилися з місцевих та привізних матеріалів, здебільшого з каменю й дерева.

Фортеці будували місцеві майстри, які завжди враховували рельєф місцевості. Наприклад, у Кременці високі й міцні стіни оточували тісно забудований двір, у центрі якого стояла церква-фортеця, наче сторож, охороняючи вхід на Волинську низину. Оборонні комплекси будували у стратегічно вигідних місцях.

Найяскравішим зразком феодального замку можна назвати Хотинську фортецю: 30—40-метрові башти, стіни яких дорівнюють висоті 12—13-поверхового сучасного будинку, товщина їх — 5~~6м. Фасад замку декоровано орнаментом із червоної цегли, що нагадує народну вишивку.

Після звільнення від татаро-монгольської залежності починається активне спорудження церков і монастирів. Так, у Львові перебудовується вірменська церква і зводиться собор святого Юра, у Луцьку — собор Івана Богослова.

Територія України обіймає різні природні регіони, кожний з яких має певні характерні особливості. Це зумовило пошуки майстрами архітектурних стильових ознак, характерних для певної місцевості. Визначаються два великих напрями: один продовжує традиції кам’яного будівництва XII—XIII ст., інший спирається на досвід розвитку народної дерев’яної архітектури. Але в обох легко простежуються стильові ознаки оборонних споруд — вузькі вікна-бійниці, замість бань — оборонні башти. Найяскравіші зразки — українська церква в Зимно, Троїцька церква у Межиріччі, біля Острога, та церква-фортеця у Сутківцях.

Для архітектурних споруд цього періоду характерні відчутні впливи Молдавії та країн Балканського півострова, особливо в прикарпатських районах.

Архітектори України майстерно поєднували в будівництві український національний стиль із кращими надбаннями європейського ренесансу. Зодчі будували кам’яні замки й укріплення на Правобережжі та Заході України (Поділля, Волинь, Луцьк, Кам’янець-Подільський, Успенська церква у Львові та ін.). На Лівобережжі, де було мало покладів каменю, здебільшого будувалися земляні й дерев’яні споруди.

23. Культура литовсько польскої доби, боротьба правословьян та католицизму , як ситуація клультрного вибору

Українці, постійно перебуваючи під владою чужоземних держав, зазнавали асиміляційного тиску з боку панівної культури. Безпосереднє сусідство з католиками-поляками призвело до гострої релігійної та культурної боротьби українців і поляків.

Православна релігія була поставлена в складні умови. Православні ієрархи замінювалися уніатськими, у монастирів відбиралися маєтності, а самі вони перетворювалися на уніатські. Православні купці, ремісники та шляхтичі обмежувалися в правах.

Борьба православия против Католицизма

Не все шло гладко, как того хотелось польскому королю и католическим иерархам. Их намерения и действия не остались безответными. Значительная часть православного духовенства и монахов остались верными своей религии. В ответ на усиление террора, насилия и лингвоцида нашлись патриоты, которые решительно выступили против, ведя за собой огромную массу мирян. Видя предательства некоторых высших сановников, они взяли инициативу в свои руки и возглавили борьбу за права своего народа и интересы православной церкви, стали организовывать из патриотически настроенных монахов и мирян религиозно-просветительные братства при православных церквях и монастырях. По структуре эти братства напоминали средневековые ремесленные цеха, имели свой устав и правила поведения. Прикрываясь просветительной миссией, открывали церковноприходские школы, сплачивали вокруг себя православных христиан. Братства организовали печатание небольших книг, брошюр и букварей. В открытых ими школа обучали детей начальной грамоте и воспитывали их в духе требований православной веры. Одним из таких общественно-религиозных обществ надо считать Львовское успенское ставропигийское братство, открытое в 1586 году. Весть об этом разлилась по всем землям бывшего Галицко-Волынского княжества. По примеру Львовского, вскоре братства открываются в Рогатине, Дрогобыче, Перемышле, Галиче, Луцке. В 1615 году было открыто братство в Киеве. Одним из организаторов его был винницкий церковный деятель Исайя Копинский (?-1640), ярый противник Брестской унии и сторонник воссоединения Украины с Россией. Братства привлекли на свою сторону много православных шляхтичей, крестьян, городских мещан, но самое главное - все Запорожское казачество во главе с гетманом Петром Сагайдачным.