52. Визначте події повстання моряків на броненосці «Потьомкін»

Повстання моряків на броненосці «Потьомкін» (14) 27 червня 1905-го більшовицькі історики тривалий час коментували дуже тенденційно. На мою думку, цю історичну подію треба розглядати і аналізувати комплексно. Адже це повстання — найбільш яскравий вияв народного гніву, перший на Чорноморському флоті, але не поодинокий. Чорноморський же флот на той час за своїм складом був переважно українським. Повстання на панцернику «Потьомкін» почалося з вигуку Григорія Вакуленчука українською мовою: «Та доки ж ми будемо рабами?!»Це було повстання української стихії — за визначенням Івана Багряного, повстання кріпаків князя Потьомкіна, нащадків Самійла Кішки і всього українського Запорожжя. Воно розпочало, за визначенням Панаса Матюшенка, революційну «бурю на Чорному морі». Бо вже 2 липня 1905-го вибухнуло повстання на учбовому судні «Прут» під керівництвом українців Адаменка, Чорного, Захарченка, Бойка, Козуби. Незабаром сталося повстання на крейсері «Очаків», де одним із начальників був кондуктор Сергій Часник; на панцернику «Георгій Побідоносець» повстанням керували Дорофій Кошуба та Семен Дейнега... І цей перелік українців — лідерів повстань моряків на Чорному морі 1905-го року можна продовжувати. Чітко простежується певна система в цьому, своєрідна ланцюгова реакція гніву, відчувається організація, хоч не дуже досконала і не професійна, частіше ж — стихія революційної боротьби. І не випадково лейтенант Петро Шмідт (між іншим, активіст підпільного українського гуртка «Кобзар», що діяв тоді в Севастополі), один із керівників севастопольського збройного повстання 1905-го року, прийняв командування повсталим крейсером «Очаків» і проголосив себе командуючим Чорноморським флотом. Розстріляний царськими карателями на острові Березань 19 березня 1906-го, лейтенант Шмідт став національним героєм ще за життя. Та повернімося на борт повсталого «Потьомкіна», який під малиновим козацьким прапором одинадцять днів був острівцем свободи, плавучою козацькою республікою, вільною від російського царизму.

«Потьомкін» цілком можна назвати кораблем української революції на Чорному морі і предтечею не лише краху російської імперії, а й загальноукраїнської революції 1917— 1918 років. Хоча саме під цим кутом зору за часів СРСР цю яскраву і трагічну сторінку української історії не розглядали, цьому повстанню більшовицькі ідеологи давали свою тенденційну однобоку оцінку. Так, воно наближало розвал Російської імперії, — але не лише це — воно водночас наближало і проголошення УНР, створення Української держави. І в цьому його загальноісторичне світове значення.

53. Визначте здобутки та прорахунки столипінської аграрної реформи для України.

Протягом 1907 — 1910 років у всій Російській Імперії виділилися з общини близько 2,5 млн. дворів (26% всіх общинників) з 16,9 млн. десятин землі (15% всього общинного землеволодіння). В Україні процес виходу з громад пішов ще далі, при чому він був нерівномірний, бо общини майже не було на Правобережжі й Полтавщині, натомість вона була панівна у степу й на Харківщині. Але й тут общинне землекористування було переважно лише формальним, бо поодинокі господарства користувалися землею на правах подвірного землеволодіння, тобто власником землі вважався весь двір; її, правда, не можна було продати, але можна було ділити між спадкоємцями двору. У наслідок Столипінської реформи близько 1/4 дворів в Україні, що входили до земельних громад, вийшли з них: у Степу 42%, на Лівобережжі 16,5%, на Правобережжі 48%. Разом з тим на Правобережній Україні і на Полтавщині майже вся земля, якою користувалось селянство, перейшла у приватну власність, особисте приватне землеволодіння почало переважати у Чернігівській губернії, а у Таврійській, Херсонській, Катеринославській і Харківській воно охоплювало близько половини всіх дворів. З 1907 по 1911 в Україні вийшли на відруби і хутори 225 500 господарів, які володіли 1,8 млн. десятин землі. Найінтенсивніше зростали хутірські і відрубні господарства у степових губерніях і на Волині. Значною мірою завдяки кредитній акції сіл Поземельного Банку селяни купили лише у 1906 — 1909 роках 385 000 десятин поміщицької землі. Провадилося землевпорядкування: до 1916 року землевпорядні комісії впорядкували у 9 українських губерніях близько 0,5 млн господарств з 3,7 млн десятин. За нового аґрарного устрою селянин міг бодай частково виявити ініціативу і поліпшити своє господарство, у чому допомагала йому акція Селянського Поземельного Банку, с.-г спілки, кооперація і земська аґрономія. Завдяки прогресові аґротехніки (перехід до плодозмін тощо) зросла врожайність (за 1904 — 12 на 20%) і вартість селянських господарств.

Поліпшення, що почалося зі Столипінською реформою, стосувалося лише близько ¼ господарств, насамперед хутірських і відрубних. Хоч у руках селянства опинилося 65% всієї землі, проте в Україні далі панувало аграрне перенаселення. 32% селян не мали землі або мали до 1 десятини, 38% господарств мали 1 — 4 десятини, 19% — 4 — 9, ледве 11% — більше (станом на 1917 рік). Бідняки (частково і середняки) не мали змоги купувати поміщицьку землю через високу ціну (наприклад, 400 — 700 карб. за десятину на Правобережжі) і не могли одержати кредиту за посередництвом Сел. Банку. Частина їх продавала землю багатим селянам, а самі еміґрували до Азійської Росії (рідше до міст).