1. Законодавство, що регулює діяльність товариств в Україні:

Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991р.;

Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.91р.;

Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18.06.91р.;

Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30.10.96р.;

Закон України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10.12.97р.

2. Законодавство про приватизацію, яке регулює особливості діяльності товариств, створених в процесі приватизації:

• Закон України “Про приватизацію державного майна” в ред. від 19.02.97р.;

• Закон України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” від 10.07.96р.;

• Закон України “Про державну програму приватизації”, який щороку ухвалюється Верховною Радою.

1.4 Принципи корпоративного управління.

За свідченням практики у західних країнах з розвинутою ринковою економікою і досить сталими системами корпоративного управління зміст принципів корпоративного управління, форми і методи управління значно відрізняються.

У світі переважного поширення набули дві управлінські системи корпоративного регулювання, які склалися історично та економічно в тих чи інших країнах і характеризують основні підходи до проблеми повноважень і відповідно прийняття рішень і реалізації прав власності. Ці системи отримали назви інсайдерських та аутсайдерських. (Слід мати на увазі, що такі назви є досить умовними і визначають лише загальні підходи до відповідних управлінських систем.)

Інсайдерські системи управління існують у разі, коли власність сконцентрована в руках кількох осіб, які володіють великими частками корпоративного майна. У цьому випадку значна частина функцій управління здійснюється цими (юридичними чи фізичними) особами і менеджмент перебуває під їх прямим впливом. Характерним є те, що інсайдери є водночас і акціонерами, і менеджерами таких корпорацій.

Аутсайдерські системи характеризуються широкою акціонерною власністю, яка є досить поширеною, і тому вплив на прийняття рішень більшою мірою залежить від менеджерів, застосування різних форм перехоплення контролю за корпорацією.

Вважається, що в країнах континентальної Європи та в Японії існує переважно інсайдерська система корпоративного управління. У США і Великій Британії - аутсайдерська. Таке розмежування засновується на рівнях концентрації корпоративної власності і системах менеджменту, що застосовуються товариствами.

Проте наявність тих чи інших систем корпоративного управління не знімає існування однакових проблем. Такими проблемами є забезпечення інтересів дрібних інвесторів, суперечності між корот­ко- та довгостроковими інтересами інвесторів, а також між виконавчими та невиконавчими директорами, між різними групами інвесторів, у тому числі державними та іноземними.

Досвід зарубіжних країн свідчить, що норми корпоративного управління, які складалися в розвинутих країнах століттями, не є сталими, вони удосконалюються, а в чомусь і уніфікуються. Процеси глобалізації економіки не могли обминути таку її важливу сферу, як корпоративне управління. Тому рішенням лідерів "Великої сімки" Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) до середини 1999 р. було доручено розробити комплекс міжнародних стандартів корпоративного управління. При цьому не передбачалося створити єдиний і обов'язковий для всіх країн кодекс чи збірник корпоративних норм, але частину стандартів, які позитивно себе зарекомендували практикою, вважати корисними для застосування усіма країнами.

На сьогодні ОЕСР розробила і запропонувала загальні принципи корпоративного управління. Зрозуміло, що вони дають лише загальні підходи до проблематики корпоративного управління, стосуються того, що має забезпечувати система корпоративного управління в цілому. Необхідно засвоїти п'ять основних принципів системи корпоративного управління. Отже, система корпоративного управління повинна:

1) захищати права акціонерів;

2) забезпечувати однакове відношення до акціонерів;

3) регулювати діяльність заінтересованих осіб в управлінні корпорацією;

4) забезпечувати своєчасне і точне розкриття інформації і її прозорість;

5) забезпечувати стратегічне керівництво товариством шляхом чіткої регламентації обов'язків керівних органів.

Такі підходи до корпоративного управління не є якимись новими і для України. В цілому загальна частина їх знайшла відображення в законодавчій базі і вже використовується, проте вони мають певну специфіку. Практика засвідчила, що в Україні вже сформувалась змішана, але з відчутними аутсайдерськими рисами система корпоративного управління, яка потребує відповідного аналізу її позитивних і негативних сторін. Аутсайдерський характер системи корпоративного управління в Україні пов'язаний із наявністю величезної кількості дрібних власників корпоративних цінних паперів, які намагаються реалізувати свої права. Крім того, велику роль в управлінні акціонерним сектором відіграє менеджмент — виконавчі директори.

Тому важливими елементами вивчення слід вважати особливості інсайдерських чи аутсайдерських систем корпоративного управління, розвиток колегіальності при прийнятті рішень, контроль за виконанням уже прийнятих рішень, права та обов'язки виконавчих та невиконавчих директорів, права працівників, права дрібних акціонерів, співвідношення прав виконавчих та невиконавчих директорів ти інші риси управління, які мають істотний вплив на економіко-соціальний стан корпорацій.

Важливим є той факт, що для України, яка тривалий час не мала своєї корпоративної культури і управління, надзвичайно актуальним є створення своєї корпоративної системи регулювання, яка має не копіювати повністю системи інших країн, а відображати соціально-економічні особливості розвитку нашого суспільства. Здається незаперечним, що така система має формуватись відповідно до європейських традицій і відображати позитивний досвід, набутий у провідних системах корпоративного управління.