Юридичні особи

Юридичні особи, визнавалися суб’єктами права ще за часів Риму і на сьогодні цей юридичний інститут теж використовується для оформлення колективних інтересів як у сфері комерційної діяльності так і поза нею.

Специфіка правового статусу юридичної особи зумовлюється насамперед її державною належністю («національністю). Адже лише внутрішнім законодавством держави визначається:

• статус організації як юридичної особи;

• порядок її створення;

• організаційно-правова форма;

• обсяг правоздатності;

• внутрішньо корпоративні відносини;

• порядок припинення, реорганізації та ліквідації.

Право, до якого відсилає колізійна норма. Визначаючи статус юридичної особи, називають особистим законом юридичної особи.

У цілому світі існують декілька основних критеріїв, які дозволяють визначити особистий закон юридичної особи: за місцем створення (теорія інкорпорації), за місцем знаходження адміністративного центру (теорія осілості), за місцем її основної діяльності (теорія центру експлуатації) та за місцем, з якого здійснюються контроль за діяльністю юридичної особи (теорія контролю).

Проте з усіх цих підходів щодо визначення особистого закону юридичної особи найбільш поширеним у світі є теорія інкорпорації та осілості, однак дуже рідко використовуються ізольовано одна від одної.

Наприклад, ст.25 З.У. «Про міжнародне приватне право», передбачає:

1)особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи;

2)для цілей цього Закону місцезнаходження юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави;

3)за відсутності умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.

Діяльність іноземних юридичних осіб в Україні регулюється внутрішнім законодавством (цивільним, господарським, фінансовим, податковим) та міжнародними угодами. У відповідності до ст.25 З.У. «Про міжнародне приватне право» іноземними юридичними особами є такі, які створені чи зареєстровані за іноземним законодавством, а також мають місцезнаходження за кордоном.

Законодавство України передбачає форми, в яких іноземні юридичні особи можуть здійснювати діяльність в Україні, а саме: 1)шляхом створення юридичної особи або її відокремленого підрозділу та 2)без створення юридичної особи.

Іноземним юридичним особам в Україні надається національний режим, який прямо закріплено у ч.2 ст.129 ГК України та ст.29 З.У. «Про міжнародне приватне право», у численних двосторонніх угодах про надання правової допомоги та в системі договорів СОТ, членом якої є наша держава, зокрема у ст.ІІІ Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ) від 30.10.1947р. Цей режим означає насамперед, що іноземні суб’єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов’язків не менший, ніж суб’єкти господарської діяльності України, він застосовується до всіх видів господарської діяльності, що пов`язані із інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб’єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів.

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», крім національного режиму, передбачає також можливість запровадження:

• режиму найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків, зборів, якими користуються та/або користуватиметься іноземний суб’єкт господарської діяльності будь якої іншої держави, якій надано такий режим.;

• спеціального режиму, який застосовується до територій спеціальних економічних зон згідно зі ст.24 Закону, а також до територій митних союзів, до яких належить Україна.

Особливим статусом у МПрП користуються міжнародні державні організації, які створені для досягнення певних цілей і учасниками яких є держава. До них належать ООН та її структурні підрозділи, МВФ, МАГАТЕ та інш.

Після Другої світової війни найважливішою тенденцією міжнародних економічних відносин стало поширення у світі багатонаціональних корпорацій, вони класифікуються як: інтернаціональні (національна домінуюча компанія), багатонаціанальні (міжнародна корпорація, що об’єднує національні компанії низки держав на виробничих та науково-технічних засадах, наприклад, «Royal Dutch Shell»), та глобальні ТНК (корпорації, що інтегрують господарську діяльність, здійснювану у різних країнах).⁵