2. Педагогічна майстерність офіцера та її елементи
Ззовні майстерність педагога виявляється як вирішення різноманітних педагогічних задач, як успішна організація навчально-виховного процесу і отримання суттєвих результатів, але її сутність полягає в певних якостях особистості військового педагога, які породжують цю діяльність і забезпечують її ефективність. Ці якості, напевно, слід шукати не лише у військово-професійних і педагогічних навичках і вміннях, а й у певних особистісних якостях, які сприяють творчій та ефективній діяльності.
Розглядають педагогічну майстерність ”як найвищий рівень педагогічної діяльності (якщо характеризуються якісні показники результату), як вияв творчої активності особистості педагога (якщо характеризується психологічний механізм успішної діяльності)”. Як педагогічну категорію визначають так: ”Педагогічна майстерність — це комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності на рефлексивній основі”.
Найважливішими властивостями вони вважають: гуманістичну спрямованість діяльності педагога, його професійну компетентність, педагогічні здібності і педагогічну техніку (рис. 2.1). Усі складові педагогічної майстерності у них пов’язані між собою та їм властивий саморозвиток.
Рис. 2.1. Основні складові педагогічної майстерності
Гуманістична спрямованість вважається найголовнішою характеристикою майстерності педагога, що будується на основі ціннісних орієнтацій: на себе — самоутвердження; на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для педагога - навчальна програма, дидактичні заходи і методика їх здійснення); на об’єкт навчання (допомогти йому адаптуватися до умови військово-професійної діяльності і знайти в ній смисл); на мету педагогічної діяльності (на допомогу воїнам в їх всебічному розвитку — гуманістична стратегія).
Професійна компетентність, на їх думку, є підвалиною педагогічної майстерності. Зміст цього компонента, стосовно діяльності військового педагога, становлять глибокі військово-професійні знання, навички та вміння, професіоналізм у галузі психології та педагогіки, досконала методика здійснення навчально-виховних заходів.
Здібність до педагогічної діяльності -це третій елемент у структурі педагогічної майстерності. Провідною тут вважається чутливість до людини і до особистості. Цей елемент об’єднує.
Комунікативність — професійна здатність педагога, що виявляється у спілкуванні, готовності легко вступати у взаємодію, викликати позитивні емоції у співрозмовника і відчувати задоволення від спілкування.
Перцептивні здібності - професійна проникливість, пильність педагогічна інтуїція, здатність сприймати іншу людину та розуміти її.
Динамізм особистості — здатність активно впливати на іншу особистість.
Емоційна стабільність — здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно від сили зовнішніх чинників, що провокують емоційний зрив.
Оптимістичне прогнозування — передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній і перетворення всієї структури особистості через вплив на позитивні якості.
Креативність — здатність до творчості, спроможність генерувати незвичні ідеї, відходити від традиційних схем, швидко розв’язувати проблемні ситуації.
Четвертий елемент педагогічної майстерності, на їхню думку, становить педагогічна техніка як форма організації поведінки педагога. Педагогічна техніка - це конкретний інструментарій, навички та вміння організації та проведення різноманітних дидактично-виховних заходів. За відсутності або недостатнього розвитку інші елементи педагогічної майстерності залишаються нереалізованими. Педагогічна техніка — це вміння використовувати психофізичний апарат як інструмент дидактично-виховного впливу, це конкретні прийоми та способи володіння собою (своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою, уявою та ін.), а також методи впливу на інших (вербальними та невербальними засобами).
Відповідно до цих критеріїв визначаються кілька рівнів в оволодінні педагогічною майстерністю:
елементарний рівень — педагог володіє лише окремими якостями професійної діяльності;
базовий рівень - педагог володіє основами педагогічної майстерності (це рівень, характерний для випускників педагогічних інститутів);
досконалий рівень характеризується чіткою спрямованістю дій педагога, їх високою якістю, діалогічною взаємодією у спілкуванні;
творчий рівень характеризується ініціативністю, творчістю у професійній діяльності. Педагог самостійно конструює оригінальні, педагогічно доцільні прийоми взаємодії. При цьому його діяльність базується на результатах рефлексивного аналізу.
Основними складовим педагогічної культури вважають:
педагогічну спрямованість;
психолого-педагогічну ерудицію;
гармонію розвинутих інтелектуальних і моральних якостей;
високу педагогічну майстерність і організованість в педагогічній діяльності;
уміння продуктивно сполучати навчально-виховну і науково-дослідницьку діяльність;
сукупність професійно важливих якостей, які дуже потрібні в педагогічній діяльності;
педагогічно спрямоване спілкування і поведінку;
постійне прагнення до самовдосконалення.
Стрижньовий компонент педагогічної культури, становить педагогічна майстерність, яка передбачає синтез розвинутого психолого-педагогічного мислення, професійно-педагогічних знань, навичок і вмінь, емоційно-вольових засобів виразності, що дозволяють йому успішно вирішувати навчально-виховні задачі.
Безумовно, всі вищевикладені підходи щодо визначення педагогічної майстерності є досить обгрунтованими. Але, виходячи зі специфіки діяльності військових педагогів на сучасному етапі функціонування Збройних сил України, слід наголосити про необхідність більш докладного визначення поняття ”педагогічна майстерність”, наповнення його конкретним змістом і чіткого виділення її складових, що має позитивно вплинути як на самих військових педагогів і на весь навчально-виховний процес у військових підрозділах і частинах, так і на об’єктів навчання і виховання.
Педагогічну культуру складають високий рівень опанування людиною педагогічного досвіду людства, педагогічно спрямовані якості та високий рівень розвитку її особистості як педагога. Щоденна військова практика свідчить про те, що суттєві результати в навчанні та вихованні особового складу досягають такі педагоги, які мають високу педагогічну культуру, і навпаки, негативні приклади брутальності, які, на жаль, також мають місце у військовій практиці, свідчать про відсутність цієї культури. Тому педагогічну культуру слід формувати цілеспрямовано і постійно розвивати, вона має бути підвалиною діяльності військового педагога і забезпечити як постійне вдосконалення навчально-виховного процесу у військових підрозділах, так і самовдосконалення кожного військового педагога.
Одним із основних показників педагогічної культури військового педагога є ступінь опанування ним педагогічного досвіду людства і його глибина, всебічність, багатогранність і усвідомленість. Педагогічний досвід — це теорія і практика педагогічної діяльності людства та її результат, який має два взаємодоповнюючих рівня — теоретичний і практичний.
Виходячи із специфіки діяльності військового педагога, слід підкреслити конечність йому як загальних і військово-професійних знань, так психолого-педагогічних. Ці групи знань у військового педагога становлять єдність, яка, по-перше, витікає з основ проведення педагогічного процесу в Збройних силах України, по-друге, з характеру його діяльності.
Зміст військово-професійних знань, навичок і вмінь становить компетентність військового педагога у військовій справі, що є основою для підтримання високого авторитету серед особового складу і професійного викладання предметів бойової та гуманітарної підготовки. Вони особистим прикладом демонструють воїнам значення військово-професійної компетентності у виконанні різноманітних функцій армійського життя, її важливість в бойовій обстановці та для забезпечення бойової та мобілізаційної готовності Збройних сил України. Безумовно, низька обізнаність у військовій справі безпосередньо негативно впливає на якість дидактичних і виховних заходів, тому однією з основних підвалин педагогічної культури військового педагога є його військово-професійна компетентність.
Не менш глибокі та всебічні знання потрібні військовому педагогу в галузі психології малої групи (військового колективу), спілкування, виховання і навчання, бойової діяльності.
Всебічні та глибокі знання у галузі як загальної, так і військової педагогіки забезпечують військовому педагогу, по-перше, теоретичну підвалину його діяльності, по-друге, опанування ефективної методики здійснення різноманітних навчально-виховних заходів. Безперечно, друге є похідною першого, тому що знання у галузі історії загальної та військової педагогіки, теорії навчання і військового виховання, проведення дослідницьких дій, часткових методик викладання предметів бойової та гуманітарної підготовки та інших навчально-виховних заходів лежать в основі формування ефективних навичок і вмінь кожного військового педагога.
У зміст поняття ”педагогічна техніка” включають дві групи компонентів:
перша група компонентів - це уміння педагога управляти своєю поведінкою: володіння своїм організмом (міміка, пантоміміка); управління емоціями, настроєм (зняття надмірної психологічної напруженості, формування творчого самопочуття); соціально-перцептивні уміння (увага, спостережливість, уява тощо); техніка мови (дихання, постановка голосу, дикція, темп мови тощо);
друга група компонентів педагогічної техніки пов’язана з умінням впливати на особистість і військовий колектив та розкриває технологічний бік процесу навчання і виховання: дидактичні, організаційні, конструктивні, комунікативні уміння; технологічні прийоми висування вимог, управління педагогічними спілкуванням, організації різноманітних творчих колективних справ тощо.
Особливе місце у педагогічній техніці посідає мова педагога, яка має бути докладною, ясною, образною і в той же час — конкретною і змістовною. Володіння мовою - це велике мистецтво.
Техніку мови педагога можна підсилювати за допомогою правильного дихання, постановки голосу, дикції та ритміки.
Наступний елемент педагогічної техніки — це уміння педагога управляти як своїм психічним станом, емоціями та настроєм, так і тих, хто навчається.
Для цього він має керуватися такими засадами:
з самого початку навчального процесу і протягом його демонструвати воїнам свою довіру до них;
допомагати воїнам у формуванні та уточненні дидактичних і виховних цілей як кожного окремого заняття, так і військового навчально-виховного процесу;
завжди виходити з того, що кожен воїн має мотивацію до учіння;
виступати для воїнів як джерело різноманітного життєвого досвіду, до якого завжди можна звертатись за допомогою, коли треба;
бути таким для кожного воїна;
розвивати вміння відчувати емоційний настрій аудиторії та вміти його розшифровувати;
бути активним учасником групової взаємодії;
відкрито виражати в аудиторії свої почуття;
намагатися до емпатії;
добре знати самого себе.
Наступний компонент педагогічної техніки стосується технології здійснення різноманітних навчально-виховних заходів, уміння проводити їх на високому методичному і змістовному рівні. Прийоми та способи педагогічного впливу є досить різноманітними, деякі з них було викладено у главах цього посібника, які присвячено основним методам навчання військовослужбовців Збройних сил України. Конкретні прийоми управління психічними явищами людини викладено в інших джерелах.
Висновки: основними формами вияву педагогічної культури військового педагога є рівень оволодіння педагогічним досвідом людства, сукупність основних професійно-важливих особистісних якостей. Без педагогічної культури діяльність педагога втрачає своє гуманне забарвлення і ефективність. Високий рівень розвитку її основних елементів, гармонійне їх сполучення у військово-педагогічній діяльності та досягнення ефективних результатів у навчанні визначаються як педагогічна майстерність. Інакше кажучи, це зріз основних складових педагогічної культури військового педагога, які досягли високого рівня розвитку, та їх ефективний вияв у практичній діяльності (рис. 2.2).
Також педагогічну майстерність можна розглядати як повну реалізацію військовим педагогом свого ”Я” у військово-педагогічній діяльності, що виявляється в його саморегуляції та досягненні значних успіхів. Безперечно, наслідки діяльності будь-якого майстра відбиваються в її результатах. Отже, суттєвим і головним показником його майстерності є всебічний розвиток його вихованців.
Рис. 2.2. Основні складові педагогічної майстерності військового педагога
Таким чином, основними критеріями майстерності військового педагога виступають такі ознаки його діяльності:
доцільність (за спрямованістю);
ефективність (за результатами);
гуманність, демократичність і діалогічність (за характером спілкування);
оптимальність (у виборі змісту і засобів);
творчість чи оригінальність (за змістом діяльності);
науковість (за змістом матеріалу, що викладається, і за характером діяльності).