4. Прискорення економічного росту Німеччини

Наприкінці 19 ст. промисловість Германської імперії міцним ривком вийшла на світову арену. Займаючи у 70-ті роки 4 місце в світі, вона через 20 років стала претендувати на 2 місце і наздогоняти Великобританію. Наприкінці 19 ст. Німеччина вийшла на 2 місце в світі по виробництву заліза та сталі, поступаючись тільки США.

Поряд з важкою індустрією відбувається швидке зростання нових галузей промисловості – хімічної та електротехнічної. У 1883 р. країна виробляла 2/3 світового обсягу фарби.

Стрімкі темпи економічного росту зумовлені низкою факторів:

1). Найважливіший – створення єдиної Німецької імперії під егідою Прусії (єдине торгівельне законодавство, єдина грошова система, на всій території імперії здійснювався необкладений митом рух товарів);

2). Військова перемога над Францією у франко-пруській війні 1870-1871 р. не тільки ліквідувала останню перешкоду на шляху створення єдиної Німецької імперії (яка була створена 18 січня 1871 р.), але дала ще міцний поштовх економіці:

а) анексовано Ельзас та Лотарінгію (багатий залізно-рудний басейн, який в комбінації з кам’яним вугіллям Рурського та Саарського басейна створив міцну паливно-металургійну базу);

б) Франція виплатила контрибуцію у 5 млрд. франків, які було витрачено головним чином на фінансування промисловості. (За перші 2 післявоєнні роки було створено 328 акціонерних товариства із загальним капіталом 2.7 млрд. марок).

3). Демографічний фактор: за останню третину 19 ст. численність населення Німецької імперії зросла на 40%. Швидкий ріст населення, особливо міського, сприяв росту місткості внутрішнього національного ринку.

4). Велике значення мала більш пізня індустріалізація, Німецька промисловість на відміну від Англійської та Французької не стала перед проблемою технічного переозброєння, так як створювалася на основі найсучасної на той час технічної бази. Німецька інженерна думка по кількості та якості науково-технічних розробок поступалася тільки американській.

5). Стимулювало розвиток важкої промисловості і будівництво залізниць (21 тис. км у 1871 р., 50 тис. км у 1900 р.).

6). Прискорювала темпи розвитку промисловості і підготовка до першої світової війни – великі державні закази за зброю.

Монополізація. Якщо у 70-х р. 19 ст. найвищої точки досягає розвиток вільної конкуренції, а монополії ще тільки ледь-ледь з’являлися, то після криз 1873-1882 та 1890 р. почався розвиток монополістичних об’єднань на основі прискореного процесу концентрації виробництва і капітала.

Слід зауважити, що на відміну від США монополізація Німеччини відбувалася не на базі трестів, а головним чином на базі картелів та синдикатів – це об’єднання на підставі угод між окремими фірмами про спільні монопольні ціни на продукцію, розподіл сировини і т.д. З 1887-1896 р. було створено 20 монополій, щорічно, а перед початком першої світової війни в Німеччині нараховувалося приблизно 600 картелів. Серед найбільших та найважливіших можна виділити:

а) Рейнсько-Вестфальський вугільний синдикат (50% добичи вугілля);

б) “Фарбеніндустрі” – хімічна;

в) Крупп – виробництво зброї;

г) “Загальна компанія електричества” (АЕГ) та “Сіменс” – електротехнічна промисловість;

д) Північно-Німецький Алоїд та Гамбургсько-Американська компанія – судобудівництво.

Водночас зі швидкою та значною концентрацією виробництва і створенням монополій йде процес концентрації капіталів в декількох крупних банках. Все більш важливу роль в німецькій економіці відіграють такі гіганти як “Дармштацький банк”, “Бермінське торгівельне товариство”, “Дрезбенський банк”, “національний банк Німеччини”, “Шауфгаузенський банківський союз”, особливо “Облікове товариство” та “Німецький банк”. Так напередодні першої світової війни 9 банків контролювали 83% загальної суми банківського капіталу Німеччини.

Треба зазначити, що в Німеччині доволі рано розпочався процес об’єднання промислового та фінансового капіталу. Навіть “гарматному королю” Круппу прийшлося підкоритися “Дрезденському банку”. Керівництво банків мало своїх представників у правліннях 751 промислової компанії.

Крім того під впливом деяких об’єктивних факторів (наприклад незабезпеченість країни деякими видами сировини, особливо нафти та інше) починають створюватися міжнародні монопольні об’єднання. Перед війною таких об’єднань було вже біля 100 з участю німецьких монополій.

Слід зауважити, що на відміну від Англії, яка експортувала капітал в своїй колонії, та від Франції, яка переважно надавала позики, Німеччина експортувала свій капітал туди, де були ринки для німецької промисловості.