- •Тема 7. Ринкове господарство країн Європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції (друга половина хіх - перша половина хх ст.)
- •Структурні зрушення в розвитку світової економіки під впливом науково-технічного прогресу на рубежі хіх – хх століть
- •Втрата Англією промислового і торгового лідерства у світі.
- •3. Вповільнення темпів економічного розвитку Франції
- •4. Прискорення економічного росту Німеччини
- •5. Перетворення сша на провідну індустріальну державу світу
3. Вповільнення темпів економічного розвитку Франції
Наприкінці 19 – початку 20 ст. Франція не змогла забезпечити такі ж високі темпи економічного розвитку як США та Германія через низку об’єктивних причин:
1). Відносна вузость сировинної бази. (Нестача власних корисних копалин, особливо копаючого вугілля, яке Франція була змушена імпортувати. Зрозуміло, що дорога імпорта сировини різко підвищувала собівартість і ціну французької продукції, що в свою чергу знижувало її конкурентоздатність).
2) Як і в Англії, французька промисловість була морально та фізично застарілою. Але навіть при бажанні вкласти величезні капітали в технічне переозброєння, Франція їх просто не мала.
3). Поразка у війні з Прусією 1870-1871 р. Згідно мирної угоди Франція виплатила 5 млрд. франків контрибуції, Німеччина анексувала такі господарсько розвинуті райони як Ельзас та Лотарінгію (1.5 млн. га та 1.6 млн. чол.). крім того саме в цьому районі знаходився найбільший заліжно-рудний басейн. Таким чином зазнавши шкоди в результаті самої війни на 16 млрд. франків Франція змушена була додатково імпортувати ще і залізну руду для вітчизняної промисловості.
4). Як вказувалося раніше, фінансисти займали домінуюче положення у структурі французької буржуазії. Саме фінансисти після закінчення війни, стали впроваджувати економічну політику, яка не сприяла розвитку державного господарства: головні зусилля були спрямовані на відновлення закордонних фінансових вкладень, а не на відбудування промисловості.
5). Великі ресурси продовжували спрямовувати на розширення та закріплення колоніальної імперії. Це приносило прибуток дуже обмеженому колу компаній та осіб, одночасно відриваючи кошти необхідні внутрішній економіці.
6). Низькі у порівнянні з іншими провідними країнами світу темпи приросту населення, які в свою чергу обмежували місткість внутрішнього ринку.
Внаслідок вповільнення темпів промислового роста Франція втрачає свої позицій на світовому ринкі не тільки по новим галузям промисловості, але і таким традиційним як виплавка чавуна, добича вугілля.
Відсталою була також і сама структура промисловості у порівнянні з іншими країнами: як і раніше більшу питому вагу займає виробництво предметів споживання; на зовнішньому ринкі цінуються тільки французькі предмети розкоші.
Відносному пожвавленню розвитку промисловості сприяла мелітарізація країни (великі військові закази) на початку 20 ст. Але навіть такий важкої індустрії (1900-1913 р. виробництво сталі зростає майже в 3 рази, чавуна – 2, вугілля – 1.2) не ліквідував відставання від провідних країн.
Хоча на початку 20 ст. у французькій промисловості і починають використовувати електроенергію, головною енергетичною основою залишаються парові двигуни (і це при тому, що Франція однією з перших стала використовувати електроенергію, так як їй доводилося імпортувати дорогі енергоносії). Концентрація виробництва теж була занадто повільною – наприкінці 19 ст. 94% промислових підприємств мали тільки до 10 робітників.
На початку 20 ст. Франція по рівню промислового розвитку займає 4 місце після США, Германії та Англії. Як і інші провідні країни, її не обминули монополістичні тенденції. Домінуюче положення в промисловості займають такі об’єднання: “Коміте де Форж” (металургія); “Шнейдер – Крезо” (військова промисловість); ”Сен-Габен” (хімічна).
Якщо темпами концентрації промисловості Франції поступалася, то темпами концентрації та централізації фінансово-бінківській системи випереджала багато країн. Її основою був французький банк: правління вимагало 15 регентів, з яких 6 контролювали найбільші банківські дома, а ще 6 – найбільші промислові монополії.
Французька фінансова буржуазія зберігла та закріпила своє домінуюче положення і продовжувала визначати пріоритети економічного розвитку. Якщо для Англії вивіз капітала був спробою компенсувати відставання промисловості і технології, то для Франції – головне джерело дохода та традиційний спосіб заробити. Відрізнявся суттєво і характер експортованого капіталу: в Англії – промисловий (інвестиції у виробництво), у Франції – фінансові займи.
Так наприклад у 1908 р. Франція вклала в розвиток вітчизняної промисловості і торгівлі 8.5 млрд. франків, а в позичковий капітал (в тому разі і іноземний) – 104.4 млрд.
Перед початком війни у 1914 р. французькі займи розподілялися таким чином:
Росії – 12 млрд. Іспанії і Португалії - 3
Південноафриканським – 6 Єгипту – 3
Балканським країнам – 3 Турції – 3
Англії та США - 5 Австрії – 2.5
Скандинавським – 2 Східній Азії – 2
Німеччині – 1
Крім того, капітали вкладалися у власні колонії.
На початку першої світової війни національний доход Франції збільшується на 1.3, а вивіз капітала – на 2.3. Країна залишається аграрною (більшість населення 31% зайнято у сільгоспвиробництві, а в промисловості – 12.5% (2 млн.)) і це при тому, що основу французького села складає дрібне парцелярне господарство, перешкоджаючи широкому застосуванню техніки.