2. Психологічні чинники конструювання гендеру.

Статеві стереотипи у подружньому житті, сімейному вихованні та поведінці чоловіків і жінок, маскулінність, фемінність та андрогінність як моделі статеворольової поведінки, їх зв’язок з тривожністю, структурою концепції Я, сексуальна віктимізація особистості та її психічні наслідки, вікові особливості психології чоловіків та жінок, чоловіча та жіноча сексуальність –– ось далеко не повний перелік питань, орієнтація в яких є необхідною умовою надання кваліфікованої психотерапії і які є практично не висвітлені у вітчизняних психологічних підручниках, посібниках та наукових періодичних виданнях

Теорія 3. Фройда була однією з тих концепцій, яка глибоко впли­нула на розвиток наукових поглядів щодо жінки в XX ст. Фройд вважав, що особа жінки визначається самим фактом відмінності її анатомічної будови від чоловіка. «Анатомія - це доля», - стверджував Фройд услід за Наполеоном. Як вважав 3. Фройд, саме

відмінності в будові жіночого тіла від чоловічого формують у жінки дві специфічні (і основні для розвитку жіночої психіки) особливості - кастраційний комплекс і заздрість до чоловічих геніталій. Ці комплекси визначають, продов­жує Фройд, три можливі лінії розвитку жіночої психіки: одна веде до придушення сексуальних імпульсів, а отже, до неврозів; друга - до мо­дифікації характеру під чоловічі зразки, для якої характерні чоловіко-подібне прагнення до творчої діяльності, сильні соціальні інтереси, активність; третя - до нормальної жіночності, під якою 3. Фройд розу­мів прагнення реалізувати бажання володіти чоловіком через заміжжя і народження сина. Результатом нормального розвитку жіночої психі­ки і природними компонентами здорової жіночності є, за 3. Фройдом, пасивність, відсутність відчуття справедливості, схильність до заздрос­ті, слабкі соціальні інтереси, нездатність до творчості.

Погляди 3. Фройда на жінку базуються на постулаті про її біологічну неповноцінність, з якого ним виводиться механізм формування психічних якостей жінки - заздрість до чоловіка. Дія цього механізму організовує внутрішні психічні процеси таким чином, що для жінки можливі лише три шляхи - істерія, чоловікоподібність і «нормальна» жіночність, у якій її інтереси обмежуються вузьким колом спальні, дитячої і кухні.

Жіночість, на думку Фройда, має органічний характер, тобто походить від біологічної сутності жінки. Характер чоловічості також має органічне підґрунтя, оскільки, щоб поєднатись з жінкою, чоловік має виявити агресію, загарбати, заволодіти. Чоловік сприяє розвиткові культури через сублімацію та розвиток над-Я, зумовленого страхом перед кастрацією. А жінка, не боячись втратити пеніс, має набагато слабше над-Я, ніж чоловік. Ось чому, за Фройдом, жінка здебільшого позбавлена морального чуття, дотримується не такої суворої етики, має недостатнє уявлення про справедливість, легше кориться життєвим негараздам, більш схильна до емоційних оцінок і не сприяє розвитку культури та пізнання.

3. Фройд будував свою концепцію на основі практики - його па­цієнтками були жінки середнього класу, що дійсно зазнавали психіч­них стресів унаслідок пригноблюваного і безправного положення в сім'ї. Інтерпретація і критика теорії

На відміну від “жіночих” випадків, котрі ввійшли в історію, властиво, поіменно (Анна О., Катаріна, Дора), чоловіки у Фройда завжди трохи більше (чи менше), аніж просто чоловіки. Вони – радше персонажі, міфологічні фігури, сценічні герої. Показовим є сам список: “людина-пацюк”, “людина-вовк”, “Цар Едіп” і, нарешті, “Нарцис”.

3. Фройда розглядалась з різних пози­цій, у тому числі в рамках психоаналізу. Так, феміністка психоаналі­тичного напряму Джулієт Мітчелл писала, що психоаналіз - це діагноз, а не рекомендація.

Один з учнів З.Фрейда, засновник індивідуальної психології Альфред Адлер наполягав, що

всі відмінності між статями є результатом культурних впливів. Він не погоджувався визнати жінку нижчим створінням, хоча визнавав, що очевидні переваги чоловіка у патріархальній культурі призводять до тяжких психічних порушення у розвитку жіночої особистості.

Отто Вейнингер пропонує свою характерологію, побудовану на статевих відмінностях, статевій полярності. Він наполягає на тому, що:

Між сутністю чоловіка і жінки існує нездоланна космічна протилежність. Чоловік живе свідомо, жінка - ні. Вона отримує свою свідомість від чоловіка, ідеальним доповненням якого є. Саме чоловік і може перетворити її несвідоме в усвідомлюване. Жінка позбавлена інтелектуальності, оригінальності, духовності, самостійності. Геніальність тісно пов'язана з мужністю, її взагалі можна розглядати як ідеальну, потенційовану мужність. Якщо страх смерті відчувають однаково і чоловіки, і жінки, то жадання безсмертя є прерогативою лише чоловіків. Взаємини між чоловіком і жінкою - це відношення між суб'єктом і об'єктом. Жінка є річчю чоловіка чи дитини, у чоловікові вона шукає свого завершення як об'єкт. Її можна розглядати як уречевлену чоловічу сексуальність; вона є гріхом чоловіка, що перетворився на живу плоть.

Серед психологів популярне пояснення різної поведінки чо­ловіків та жінок ступенем вираженості таких психічних рис, як агресивність та домінантність, які своєю чергою виводяться із особливостей гормональної природи кожної статі. Цікава з цього приводу думка І.Кона, що чоловіча агресивність дійсно має при­родні передумови, але вона не є суто біологічним феноменом і не завжди буває антисоціальною, пов'язаною із застосуванням насильства. Механічно вивести її з рівня тестостерону неможли­во - тут слід розрізняти базовий, більш або менш постійний рі­вень тестостерону і його тимчасові, ситуативні флуктуації, а та­кож розрізняти змагально-домінантну і агресивно-насильну по­ведінку. Між рівнем тестостерону і поведінкою існує обернений взаємозв'язок. Вимірювання рівнів тестостерону в ситуації зма­гання показали, що у переможців рівень тестостерону різко під­вищується, а у тих, хто програв, залишається таким же або зни­жується. При цьому ключовим чинником був не сам по собі тес­тостерон, а досягнення успіху: внаслідок переживання успіху здобутого в боротьбі секреція тестостерону підвищується, але передбачити за рівнем тестостерону, хто переможе, неможливо. До речі, це вірно і для жінок.

Як показують психологічні дослідження, далеко не всі чоло­віки і хлопчики напористі і агресивні. Агресивність хлопчачих груп і чоловічих компаній - не стільки індивідуально-пси­хологічний, скільки груповий феномен: сильним і агресивним хлопчикам легше завоювати престижне становище в ієрархічній структурі хлопчачої групи. Це сприяє закріпленню відповідного стилю взаємовідносин і системи цінностей, які пред'являються іншим як норма, незалежно від їх індивідуальних якостей. Ото­тожнення маскулінності з насильством психологічно типове не стільки для сильних, скільки для слабких чоловіків, які не впев­нені у своїй маскулінності.

Загалом, аналіз численних експериментів з диференціальної психології, націлених на пошук статевих відмінностей, демон­струє, що однозначно доведених фактичних відмінностей між різностатевими групами небагато. Наприклад, була виявлена у чоловіків помітна латералізованість півкуль головного мозку і їх рівноактивність у жінок. Вчені, долучивши інші результати що­до відповідності півкуль різним пізнавальним процесам, почали робити далекосяжні висновки, але, в залежності від уявлення про "кращість" тих чи інших функцій, їх зміст змінювався на прямо протилежний. Тож виводити з цього факту ті чи інші психологічні наслідки, навіть вирахувані зі статистично значущою різни­цею між груповими середніми, слід дуже обережно, пам'ятаючи про математичну, а не сутнісну природу самих показників і не­можливість в експерименті забезпечити рівність соціалізаційних чинників.

Тож не дивно, що навіть коректно отримані відмінності між жінками і чоловіками виявляються не настільки значущими і час­то не перевищують 5%. Більш того, як доводить Г.Крайг, протя­гом останніх десятиріч фіксовані відмінності стають менш вираз­ними, що відбувається на фоні зменшення гендерної сегрегації процесів соціалізації

Оперування категорією гендеру як недихотомічною та ідео­логічно незаангажованою спростовує результати "поляризації характерів статі", що призвела до сприйняття різні статеві ролі як вияву "природних" якостей чоловіків і жінок і тим самим ле­гітимізувалася.

На цьому грунті виникає "нова психологія статі", котра пра­гне подолати вказані

обмеження традиційних психологічних до­сліджень.

«Нова психологія статі» пояснює становлення статі у дітей на основі існуючих в культурі соціальних стереотипів. Діти використовують стать як принцип пізнання світу, тому що культура всіма засобами наполягає на тому, що стать є най­важливішою категорією в соціальному житті. Змін зазнає понят­тя статі, яке постає як складне поєднання психологічних рис, соціальних ролей та поведінкових стратегій, сформованих за впливу ситуаційних вимог. Сама ж поведінка не має ознаки статі, вона обумовлена психосоціальним досвідом індивіда, його здатністю до научіння і мінливими умовами конкретних соціальних обставин.