Висновки

Підводячи підсумки, слід зазначити, що наприкінці минулого століття ринкові відносини прийшли в глибоке протиріччя з нормами трудового законодавства.

«Кодекс законів про працю України» містить норми, мета яких - створити сприятливі умови праці, забезпечити захист прав та інтересів працівників і роботодавців. Держава встановлює гарантії як для всіх працівників , так і окремо для осіб, які потребують підвищеного соціального захисту - праця жінок , осіб з сімейними обов'язками та ін. У даній роботі були розглянуті особливості правового регулювання праці жінок та осіб з сімейними обов'язками.

Аби зрозуміти дану систему норм, нам потрібно спочатку проаналізувати історичний розвиток вищезгаданої системи.

Виразником класичного розуміння статі в епоху античності був відомий давньогрецький філософ Арістотель. Аналізуючи місце і роль чоловіка і жінки в суспільстві, він зробив висновок, що чоловік за своєю природою вищий за жінку, тому він править, а жінка підкоряється йому [ 2,с. 54]. На його думку, чоловік і жінка, так само як раб і вільна особа, мають різну природу і не можуть бути рівними. Проте становище жінки є більш залежним, тому що ґрунтується не на соціальній, а на природній нерівності, що є незмінним, на відміну від становища раба, який потенційно може отримати свободу. Антична політико-правова думка одностайно сприймала жінку як особу, нижчу за своєю природою за чоловіка і тому її функції обмежувалися виношуванням потомства і виконанням домашніх обов’язків, а значущі соціальні відносини були сферою діяльності виключно чоловіків.

З появою християнства пануюча ідеологія нерівності статей і підпорядкування жінки чоловіку зазнала певних змін. Християнська релігія поставила звичайну жінку Марію на недосяжну висоту порівно з іншими культами святих та угодників, утверджуючи тим самим моральне панування жінки в суспільстві.

Однак правове становище жінок залишилось майже без змін. Тільки в добу Відродження та Просвітництва політико-правова думка зорієнтувалася на питанні рівноправності статей. Ренесансний гуманізм ставився однаково до чоловіків і жінок, а тому став об'єктивною передумовою для виникнення ідеї жіночої рівноправності. Видатні гуманісти того часу виявляли велику повагу до жінки, її розуму і духовного світу. Це підтверджується присвяченням жінці ряду творів Данте, Петрарки, Боккаччо, залученням жінок до обговорення наукових і літературних тем, а також їх участю в гуманістичному русі, зокрема, в боротьбі за жіночу освіту . Видатним організатором і агітатором жіночого руху під час Великої французької революції стала Олімпія де Гуж – поборниця прав жінок, драматург, автор «Декларації прав жінки і громадянки» (1789), але це була тільки документ, який на той час ніякої суспільної ваги.

Справжня переорієнтація норм відбулася завдяки феміністичному руху. Фемінізм (фр. feminisme, від лат. femina – жінка) – загальна назва широкого руху за зрівняння в правах жінок із чоловіками, що в першу чергу ставили своїм завданням домогтися надання жінкам виборчих прав. При історичному вивченні фемінізму дослідники виділяють три основні хвилі: боротьба за політичні права – XIX – початок XX століття; боротьба за права та рівні можливості – 1920–1960-ті роки XX століття; модерний фемінізм – початок 1970-х років, боротьба проти насильства та завуальованих форм дискримінації. Цей рух суттєво змінив ситуацію, і спричинив появі справжньої гендерної рівності принаймні розвинених країнах Європи, Америки та Азії.

У незалежній Українській державі розроблена система правого регулювання праці жінок та працівників із сімейними обов’язками. Державна політика у цій сфері спрямована на створення належних умов для повноцінного відтворення трудового потенціалу, здійснення повної продуктивної зайнятості жінок, поліпшення умов праці жінок, зниження ризику втрати здоров'я і життя. В Україні розроблена система комплексного вирішення проблеми охорони праці жінок на основі національних програм, державних напрямів з соціально-економічних питань.

Спеціальні гарантії встановлюються жінкам у зв'язку з материнством. Вони надаються для вагітних жінок і жінок, що мають малолітніх дітей, понад гарантії, встановлені для всіх працюючих жінок.

1. передбачені гарантії при прийнятті на роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей.

2. жінки, які мають дітей віком до 15 років, мають переважне право на укладення трудового договору про роботу вдома;

3. вагітним жінкам знижуються норми виробітку, норми обслуговування.

4. вагітні жінки переводяться на роботу, що є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів.

5. жінки, які мають дітей віком до 3 років, в разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку до 3 років;

Вагітні жінки, жінки, які мають 2 і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, мають право на одержання відпустки повної тривалості у перший рік роботи до настання 6-місячного терміну безперервної роботи, право на одержання щорічних відпусток за другий і наступні роки роботи в зручний для них час, вагітні жінки мають право на перенесення щорічної відпустки у випадку настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами.

Поряд правами з питанням прав на працю жінок розглядається проблема правового регулювання праці осіб із сімейними обов’язками. Слід виділити такі категорії осіб із сімейними обов'язками: вагітні жінки; матері, що кормлять дитину груддю (з грудними дітьми); трудящі, на утриманні яких знаходяться неповнолітні діти, непрацездатні особи; трудящі, що мають обов'язки по відношенню до інших родичів, опікунів, піклувальників, що потребують нагляду чи допомоги. Уявляється, у новому Трудовому кодексі України треба визначити поняття осіб із сімейними обов'язками, вказавши на те, що це особи, пов'язані відносинами, що випливають із шлюбу (юридичного чи фактичного), родинності, усиновлення чи іншої форми прийняття дітей на виховання у сім'ю. Уявляється також, що громадяни, які взяли за договором патронату на виховання у сім'ю дитину, можуть бути визнані особами із сімейними обов'язками.

Незважаючи на досягнення українського законодавства у забезпеченні рівноправності чоловіків і жінок, фактично ґендерна політика далека від реалізації, особливо щодо прав жінок у сфері зайнятості. Нерівність, як правило, виявляється у наданні роботодавцями переваги чоловікам у разі прийняття на роботу; збереженні робочого місця при скороченні штатів; нерівній заробітній платі.

Трудове законодавство України дає жінкам право порушувати позови проти необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу , однак підстав для позову при незаконній відмові у призначенні жінки на вищу посаду немає [39].

Критики вважають, що трудове процесуальне право повинно враховувати ґендерні стереотипи на ринку праці. Для забезпечення фактичної ґендерної рівності у трудових відносинах право повинне передбачати для жінок додаткові процесуальні гарантії. Явище професійної сегрегації в українському суспільстві є відображенням існуючих професійних стереотипів. Асиметричне ставлення до жінок у професійній структурі суспільства призводить до розривів в оплаті праці, дискримінації при наймі на роботу, нерівномірного розподілу чоловіків та жінок різних галузях (горизонтальна сегрегація) та дискримінації щодо розподілу посад у рамках окремих професійних груп. Усупереч конституційним нормам ґендер також має значний вплив на можливості професійного зростання.

Держава запровадила цілий комплекс структур та програм для вирішення проблеми нерівності в трудових правах. Зокрема, Державний департамент нагляду за дотриманням законодавства про працю (Держнаглядпраці).

Метою діяльності Держнаглядпраці є забезпечення дотримання законодавства про працю в Україні, зокрема стосовно праці жінок.

Активно займається цим питання Державний центр зайнятості. За словами представників організації, у центрах зайнятості створено ґендерні центри (куточки) або бібліотеки, де зберігаються підручники, інформаційні буклети, література та нормативно-правові акти з ґендерної проблематики. У кожному базовому центрі зайнятості проводяться інформаційні семінари, які включають ґендерні питання та роз’яснення щодо реалізації ґендерної політики. Інтернет-центрах, комп’ютерних класах відвідувачі можуть ознайомитися з інформацією з ґендерної проблематики на веб-сторінках державної служби зайнятості. Незважаючи на усі заходи, у 70 відсотках оголошень про прийняття на роботу зазначено умови щодо статі претендентів на вакансії. Жодних санкцій за порушення законодавства у цьому аспекті не передбачено. Саме жінки першими відчувають на собі негативні наслідки економічної кризи, такі як, урізання соціальних пакетів, звільнення, скорочення робочого часу, зменшення заробітної плати. Практика також свідчить про наявність дискримінації молодих жінок «на біологічних підставах», а саме у зв’язку з вагітністю, пологами та доглядом за дитиною. Яскравим прикладом такої ситуації є вимоги в оголошеннях про прийняття на роботу неодруженої жінки без дітей або заміжньої жінки з дорослими дітьми.