Сучасні шляхи та форми вирішення сирітських проблем

Феномен сирітства має неабиякі юридичні наслідки – порушується конституційне право дитини на сімейне виховання та батьківське піклування, а це є порушенням одного з базових прав дитини, проголошених Конвенцією ООН про права дитини. Тому діяльність усіх відповідних соціальних інститутів, у тому числі і держави, має бути спрямована на створення таких форм виховання і утримання дитини-сироти, які хоча б певною мірою могли компенсувати відсутність сім'ї. Певною мірою тому, що всі ці форми можуть лише пом’якшити вплив негативних факторів на дитину, становище, у якому вона опинилася, а не компенсувати повністю відсутність її власної сім'ї.

Медіапрацівнику на замітку:

Основні ознаки соціальної проблематики та, відповідно, критерії оцінки рішень в інтересах дітей.

У дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування,

НЕМАЄ:

• сім’ї та сімейного благополуччя…

• взаємодії з батьками…

• батьківської любові…

Структуру сучасних інституційних форм вирішення соціальної проблематики сирітства представляють три основних рівні:

(1) усиновлення (удочеріння);

(2) встановлення опіки та піклування;

(3) передача дітей до прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу.

Та на кожному із зазначених рівнів медіапрацівника очікує низка міфів та стереотипів, які не варто обходити, як і не варто породжувати нові. Найчастіше медіапрацівники стикаються із наступними міфізованими поглядами:

• «усі діти з інтернатів є хворими, фактично це прийняття в сім'ю дитини, яку все життя доведеться лікувати»…Що є правдою?

• «діти-сироти ніколи по-справжньому не прив’яжуться до членів нової родини»… Що є правдою?

• «іноземці не всиновлюють, а купують наших дітей для роботи та догляду на старість»…Що є правдою?

• «діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, отримали від біологічних батьків страшні гени: більшість з них у в’язниці чи померли від наркотиків»…Що є правдою?

• «лише безплідні батьки всиновлюють або беруть дітей в прийми»…Що є правдою?

• «прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу – це виключно сім’ї віруючих або сім'ї з протестантських церков»… Що є правдою?

• «прийомні батьки та батьки-вихователі будинків сімейного типу на сиротах заробляють гроші та вирішують питання, житла, ремонту, відпочинку за кордоном»…Що є правдою?

Для медіасюжету. Що є правдою? В яку правду про сиріт вірять люди? Наскільки ця правда страшна та жорстка? Як жити, якщо це все неправда? Як захиститись від цієї неправди?... Ці та інші запитання – не омана, ілюзія, а реальність, яку потрібно зрозуміти, прийняти та перетворити на медіапродукт в найкращих інтересах для дітей.

Усиновлення (удочеріння).

Це процес влаштування дітей, які залишилися без піклування рідних батьків, у сім'ї усиновлювачів. Така форма вирішення проблем сирітства є пріоритетною формою, бо дитина отримує повноцінну родину, набуває статусу «рідної дитини» та отримує максимум любові при своєму статусі.

Факт усиновлення (удочеріння) є таємницею, яка охороняється законом України. Усиновлення (удочеріння) як акт прийняття усиновлювачем у свою сім'ю дитини на правах дочки чи сина здійснюється на підставі рішення суду. Усиновлювачами можуть виступати громадяни України, які проживають на території України, іноземці та громадяни України, які проживають за межами України.

Громадяни України, які бажають усиновити дитину, звертаються з письмовою заявою до служби у справах дітей за місцем свого проживання та до заяви подають відповідний комплект документів [37]. Служба у справах дітей протягом 10 робочих днів після отримання заяви складає акт про обстеження їх житлово-побутових умов, розглядає питання про можливість заявників бути усиновлювачами і готує відповідний висновок. У разі прийняття позитивного рішення ставить заявників на облік як кандидатів в усиновлювачі. Заявникам видається висновок разом з прошнурованими, пронумерованими, скріпленими печаткою, завіреними підписом керівника служби у справах дітей документами. Строк дії висновку про можливість бути усиновлювачами становить один рік від дати видачі.

Кандидати в усиновлювачі, які за результатами ознайомлення з інформацією про дітей, які перебувають на місцевому обліку, не виявили бажання отримати направлення для знайомства з дитиною, можуть звернутися до уповноваженого органу виконавчої влади АР Крим з питань дітей, служби у справах дітей обласної, Київської та Севастопольської держадміністрації для ознайомлення з інформацією про дітей, які перебувають на регіональному обліку, або за їх бажанням до Міністерства соціальної політики України для ознайомлення з інформацією про дітей, які перебувають на централізованому обліку.

Медіапрацівнику на замітку. В Україні існує два типи «банків даних»: банк даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та банк даних про сім'ї потенційних усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів.

Діти, які можуть бути усиновленими, перебувають в базах даних (1) місцевого; (2) регіонального або (3) централізованого обліку. Служба у справах дітей забезпечує створення і ведення банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Основна мета створення і ведення банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - удосконалення соціального захисту таких дітей, перш за все щодо процесу вилучення та влаштування таких дітей та осіб з їх числа, реалізації їх права на здоровий розвиток та сімейне виховання, підвищення ефективності діяльності органів виконавчої влади, удосконалення статистичного обліку таких дітей в інтересах самих дітей.

Ведення банку даних про сім'ї потенційних усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів покладається на відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Знайомство з дитиною відбувається у присутності працівників закладу та служби у справах дітей за місцем проживання дитини. Після встановлення контакту з дитиною кандидати в усиновлювачі звертаються до служби у справах дітей за місцем проживання дитини із заявою про бажання усиновити її. Керівник дитячого закладу чи особа, в яких проживає дитина, за запитом служби у справах дітей, до якого звернулися кандидати в усиновлювачі із заявою про бажання усиновити конкретну дитину, подає відповідний комплект документів. Служба у справах дітей за місцем проживання дитини на підставі заяви кандидата в усиновлювачі та вищезазначених документів протягом 10 робочих днів готує громадянам України висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини для подання до суду. Для прийняття рішення про усиновлення кандидати в усиновлювачі звертаються з заявою про усиновлення до суду за місцем проживання (перебування) дитини.

Для медіасюжету. Посередницька, комерційна діяльність щодо усиновлення дітей, передання їх під опіку, піклування чи на виховання в сім'ї громадян України, іноземців або осіб без громадянства забороняється законодавством України. Яким чином контролюється процес передачі дітей на усиновлення? Чи надається дітям вибір?

Процедура усиновлення дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, іноземцями та громадянами України, які проживають за межами України відрізняється від процедури усиновлення (удочеріння) громадянами України [38]. Крім того, потрібно звернути увагу на те, що порядок передачі дітей на усиновлення, а також здійснення контролю за умовами їх проживання і виховання в сім'ях усиновителів встановлюється виключно Кабінетом Міністрів України [6]. В цьому порядку визначені відповідні обмеження для кандидатів в усиновлювачі тощо.

Медіапрацівнику на замітку: особливої уваги з боку медіа потребує популяризація та систематична підтримка процесів національного усиновлення. Наскільки це важливо для українського суспільства (з огляду на результати першого десятиріччя ХХІ століття) добре видно при порівнянні основних даних [19]:

Рік	Усиновлено іноземцями та громадянами України, які проживають за межами України	Усиновлено громадянами України, які проживають на території України
2005	2110	1419
2008	1587	2066
2009	1428	2374
2010	1202	2247

Тенденція до зменшення кількості актів усиновлення «іноземцями» та збільшення «національного» усиновлення очевидна. Та не настільки ця тенденція є сильною, щоб стверджувати про повноцінну стратегію (не з політичної/владної, а суспільної потреби): 35% (більше, ніж кожна третя) усиновлених дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування виїхали за межі України з новими батьками-усиновителями! Інше: наскільки усиновлення/удочеріння як найкращі форми вирішення проблеми сирітства є показником якості діяльності в українському суспільстві з огляду на формування банків даних про дітей? Звернемось до цифр [19]:

Роки	2008 рік		2009 рік		2010рік		2011 рік ( 8 місяців)
Перебувають на централізованому обліку	32060		30853		29193		28136
Усиновлені	Іноземні громадяни	Громадяни України	Іноземні громадяни	Громадяни України	Іноземні громадяни	Громадяни України	Іноземні громадяни	Громадяни України
Всього	1587	2066	1428	2374	1202	2247	720	1329

Звертаємо увагу: з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають на обліку (банк даних), в 2010 р. усиновлено громадянами України тільки 7,6%, іноземцями – 4,1%. Відповідно до показників 2010 р. усиновлення як найкращий шлях вирішення проблем сирітства спрацював майже на 12%, тобто тільки кожна десята сирітська доля знайшла підґрунтя любові та благополуччя в сім’ї.

Медіапрацівникам потрібно звернути увагу на поширені стани людей, які приймають або прийняли рішення про усиновлення/удочеріння. Нам бачиться наступний перелік типового, що мало б спонукати медіапрацівників і до розуміння «часу усиновлення», і «мотивів усиновлення», і «намірів усиновлення», що потребує медійного утвердження, а не погоні за сенсаціями, наприклад:

• більшість людей обмірковують «кроки» до усиновлення/удочеріння щонайменше один рік;

• практично всі усвідомлюють, що усиновлення/удочеріння – це назавжди. Однак для кожної сім’ї усиновлювача різними є зобов’язання, мотиви, витрати часу та ресурсів, зміни стилю життя та емоцій;

• всі переконані, що усиновлення/удочеріння може стати найкращим рішенням в житті людини, якщо буде правильно сформована мотивація;

• майже всі усиновлювачі підтверджують готовність до випробувань, які очікують людей не тільки протягом перших років усиновлення/удочеріння, а й протягом усього життя;

• як правило, усиновлювачі розуміють, що очікувати на вдячність з боку

дитини – далеко не головний намір усиновлення/удочеріння.

Встановлення опіки та піклування

Маємо розуміти, що мова йде про дві основних форми опіки:

1) сімейна опіка: з боку членів родини;

2) інституційна опіка: будинок дитини; дитячий будинок; дитячий будинок змішаного типу; загальноосвітня школа-інтернат; допоміжна школа-інтернат. Інституції перебувають в системі державного управління Міністерства охорони здоров’я, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, Міністерства соціальної політики. Як правило, керівник «державної інституції» є опікуном або піклувальником для всіх сиріт, яких направлено до закладу.

Медіапрацівнику на замітку. Перед відвідуванням інституції завчасно отримуйте дозвіл (процедура не є чітко встановленою для всіх закладів; в кожній інституції – свій прописаний або «неписаний» порядок. Ваш найперший партнер – територіальне управління освіти! Зважте на те, що інституція – це не режимна організація (у порівнянні з в’язницею чи інфекційною лікарнею) , але з явними ознаками «закритості». Вам потрібно представникам будь-якого закладу чітко пояснити мету та очікувані результати від запровадження медіапродукту. В зазначених закладах, з одного боку, практично відсутні посадові особи, які виконують функцію «прес-служби», з іншого боку, ви постійно будете перебувати під впливом сили опору «сімейним формам» вирішення питань сиріт. Перед відвідуванням сім’ї опікунів/піклувальників, чітко домовтеся про час, мету зустрічі. Не забувайте: сім’я – це приватна територія з багаточисельними правилами та критеріями оцінки.

Питання сімейної опіки.

Така форма вирішення проблеми, здавалося б, є найкращою, проте все залежить від внутрішньосімейних відносин, оцінок та правил взаємодії близьких та рідних дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування. Дитину можуть виховувати і давати їй максимум любові, проте часто діти потрапляють до опікунів, які не в змозі замінити батьків.

Встановлення опіки та піклування – це влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ї громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних відносинах із цими дітьми з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку, захисту їх прав та інтересів. Опікуни, піклувальники є законними представниками інтересів дитини без спеціальних на те повноважень, несуть відповідальність за життя, здоров’я, фізичний і психічний розвиток дитини, яка знаходяться під їх опікою, піклуванням. Опікуном, піклувальником може бути повнолітня дієздатна особа. При призначенні опікуна, піклувальника враховуються особисті якості особи, її ставлення до дитини. Однією з умов оформлення опіки є бажання самої дитини щодо призначення певної особи її опікуном, піклувальником.

Медіапрацівнику на замітку. Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки. Опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена. Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною та обмеження її цивільної дієздатності і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування [8].

Рішення про встановлення опіки, піклування над дитиною приймається органом опіки та піклування, яким є державна адміністрація районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, рад, або судом. На дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, виплачується допомога, яка становить два прожиткових мінімуми для дітей відповідного віку. У разі, коли дитині виплачується пенсія, аліменти, стипендія, інші державні допомоги, розмір допомоги визначається як різниця між двома прожитковими мінімумами та розміром інших виплат.

Для медіасюжету. Коли ви розповідаєте про дітей, які перебувають під опікою або під тимчасовою опікою-наглядом у медичному закладі, чи вивчили ви шляхи потрапляння туди дітей? Скільки часу діти «очікували» на прийняття рішень дорослими? Чи згідні діти з таким дорослим рішенням? Чи підтримують діти контакти з рідними, близькими, кровними батьками (якщо вони є)? Чи запитали ви думку дитини щодо її теперішнього становища, чи це можливо? Чи ввели їхній погляд на події в підготовлений матеріал? У випадках, коли діти не можуть вільно висловлювати свою думку, чи виконували ви всі вимоги процедури отримання дозволу на бесіду з дітьми? Чи забезпечує влада (її інституції) дитяче право висловлювати власну думку?

Прийомна сім'я.

Прийомна сім'я [29] - сім'я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Така форма вирішення проблеми сирітства є досить поширеною і діти отримують набагато більше уваги від прийомних батьків, ніж від вихователів у дитбудинках (інтернатних закладів). Проте діти не стають рідними, вони не відчувають себе повноцінними членами родини – їх просто виховують до моменту досягнення повноліття.

Прийомні батьки є законними представниками прийомних дітей і діють без спеціальних на те повноважень як опікуни або піклувальники.

На влаштування дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування, до прийомної сім'ї потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Прийомні діти проживають і виховуються у прийомній сім'ї до досягнення ними 18-річного віку, а в разі навчання у професійно-технічних, вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації - до його закінчення. За прийомними дітьми зберігається право на аліменти, пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника, які вони мали до влаштування до прийомної сім'ї. Прийомні діти мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, крім випадків, коли це може завдати шкоди їхньому життю, здоров'ю та моральному вихованню.

Рішення про створення прийомної сім'ї приймається районною, районною в містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчим комітетом міської (міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) ради в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Між прийомними батьками та органом, який прийняв рішення про створення прийомної сім'ї, на основі типового договору укладається договір про влаштування дітей до прийомної сім'ї. Орган, який прийняв рішення про створення прийомної сім'ї, зобов'язаний контролювати виконання прийомними батьками своїх обов'язків щодо виховання та утримання дітей [7].

Медіапрацівнику на замітку. «Прийомна сім’я» – це не опіка в нормативному їх розумінні, а «сімейна форма» в прямому функціональному вимірі. Метою утворення прийомної сім'ї  є  забезпечення  належних умов  для  зростання  в  сімейному  оточенні  дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського  піклування,  шляхом  влаштування  їх  у сім'ї на виховання та спільне проживання. Соціальний  супровід  прийомних  сімей здійснює місцевий центр соціальних   служб  для  сім'ї,  дітей  та  молоді: надання комплексу правових, психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних, інформаційних послуг, спрямованих на створення належних умов функціонування сім'ї. Соціальний супровід  прийомної сім'ї    здійснюється постійно. Прийомні батьки проходять спеціальне навчання. Прийомні батьки виконують свої обов’язки не як «вид трудової діяльності» але отримують від держави грошове забезпечення для утримання прийомної сім’ї. Кількість дітей в прийомній сім’ї обмежується відповідними рішеннями українського уряду [3].

Історія розвитку сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, розпочинається в сучасний період України з 1998 та 1999 років, коли Кабінет Міністрів України прийняв дві цільові постанови «Про проведення експерименту щодо створення прийомних сімей в окремих регіонах України», що і забезпечило створення прийомних сімей в ряді регіонів нашої держави (місто Київ, Запорізька, Харківська, Львівська, Одеська області та АР Крим). Ініціаторами проведення даного експерименту виступило тодішнє Міністерство України у справах сім’ї та молоді та Представництво ЮНIСЕФ в Україні.

Між тим, за даними Інституту соціальних досліджень, у період з 1998 до 2000 року в Україні було створено лише 17 прийомних сімей, у яких виховувалося 22 дитини.

Напередодні Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН, присвяченої становищу дітей (травень 2002 р., Нью-Йорк), весною 2001 року в Україні було прийнято Закон «Про охорону дитинства», у якому вперше зафіксовано пріоритет сімейних форм опіки та піклування над дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування. А у квітні 2002 року постановами Кабінету Міністрів було затверджено положення про прийомну сім’ю та положення про дитячий будинок сімейного типу.

Медіапрацівнику на замітку: перелік основних норм України, які мають пряме відношення до шляхів та форм вирішення сирітських проблем:

1995 р. – Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» (зі щорічними змінами протягом 2003-2011 років)

2001 р. – Закон України «Про охорону дитинства»

2001 р. – Закон України «Про попередження насильства в сім’ї»

2002 р. – Постанови Кабміну Міністрів України про затвердження Положення про прийомну сім’ю та Положення про дитячий будинок сімейного типу

2002 р. – Сімейний Кодекс України

2005 р. – Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»

2005 р. – Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»

2008 р. – Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей»

2009 р. – Закон України «Про загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року»

2011 р. – в Україні ратифікована та набула чинності Європейська конвенція про усиновлення дітей.

Для медіасюжету. В переліку зазначено основні вітчизняні норми. В них витримана відповідність міжнародним та Європейським нормам. Очевидним є той факт, що основні документи приймались протягом 2001-2009 років, без поспіху… Таким чином, з одного боку, сформовано правове поле вирішення сирітської проблематики в найкращих для дитини – сімейних – формах життєдіяльності, благополуччя, взаємодії з новими батьками та розвиток в любові, з іншого боку, залишається відкритим питання про якість, оперативність запровадження законодавчих норм при вирішенні будь-якої сирітської долі. За десять років законодавчого процесу в Україні з’явилося тисячі нових сиріт, яким призначена опіка інтернатного закладу… як не прикро. Водночас громадські захисники прав дітей занепокоєні неможливістю розміщувати дітей у дитячих установах лише тимчасово і у разі крайньої необхідності. Адже державних програм створення і підтримки форм тимчасового (короткотермінового) сімейного влаштування дитини в Україні немає.

Станом на 01.10.2011 р., в Україні функціонує 565 дитячих будинків сімейного типу, в яких виховується 3795 дітей; нараховується 3356 прийомних сімей, в яких виховується 5765 дітей. Загалом у таких сім'ях виховуються 9560 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що складає 9,9% від загальної кількості дітей даної категорії в Україні [33].

Для медіасюжету: позитивний приклад. «На Рівненщині побільшало охочих створювати прийомні сім'ї. Для них, а також для кандидатів в опікуни в Рівненській області проведуть навчання. За 2 місяці в області десятьох сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, вдалося влаштувати в дитячі будинки сімейного типу та у прийомні сім’ї. Загалом там нині виховується 232 дитини. На Рівненщині сімейними формами виховання охоплено більше 90 відсотків сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Водночас фахівці служби у справах дітей активніше проводитимуть інформаційну кампанію, аби й для решти сиріт знайти родини» [26].   Завдання забезпечення найвищих інтересів дитини в процесі адміністративної реформи та побудови нової системи соціальної роботи – є пріоритетним для регіонів України. «Це передбачає активізацію діяльності та підвищення професійного рівня працівників органів опіки та піклування, перш за все, служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді» (із виступу Ю. Павленка, уповноваженого Президента України з прав дитини).

Дитячий будинок сімейного типу.

Це  окрема  сім'я,  що створюється  за  бажанням  подружжя  або  окремої  особи,  яка  не перебуває  у шлюбі,  яка бере на виховання та спільне проживання не менш , як  5  дітей-сиріт  і  дітей,  позбавлених  батьківського піклування. Загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних. Знову ж таки, діти за такої форми виховання отримують більше уваги до себе, ніж від вихователів у інтернатних закладах, проте не стають рідними батькам-вихователям.

Метою   створення   дитячого   будинку  сімейного  типу  є забезпечення належних умов  для  виховання  в  сімейному  оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Батьки-вихователі - особи, які беруть на виховання та спільне проживання  дітей-сиріт   і   дітей,   позбавлених   батьківського піклування (вихованці дитячого будинку сімейного типу). Вихованці перебувають  у  дитячому  будинку сімейного типу до досягнення 18-річного  віку,  а  в  разі  продовження  навчання  у професійно-технічному,  вищому   навчальному  закладі  I-IV  рівня акредитації  -  до його закінчення, але не пізніше досягнення ними 23-річного  віку.  За  вихованцями  зберігаються раніше призначені аліменти, пенсія,  інші види державної допомоги.  Суми коштів,  що  належать вихованцям  як  пенсія,  аліменти чи інші види державної допомоги, переходять у розпорядження батьків-вихователів і  витрачаються  на утримання вихованців.

Рішення про  створення  дитячого  будинку  сімейного  типу приймається   районною,   районною  у  м.  Києві  та  Севастополі держадміністрацією,  виконавчим  комітетом  міської   ради   (міст республіканського  Автономної  Республіки  Крим  і  міст обласного значення) на підставі заяви осіб або особи,  які  виявили  бажання створити   такий  будинок,  з  урахуванням  результатів  навчання, подання  відповідного  центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді  і  висновку  служби  у справах дітей про наявність умов для його створення.

На  підставі  рішення  про  створення   дитячого   будинку сімейного типу між батьками-вихователями та органом,  який прийняв рішення про його створення,  укладається угода. Орган,  що ухвалив рішення про створення дитячого будинку сімейного     типу,    позачергово    надає    батькам-вихователям індивідуальний  житловий  будинок  або  багатокімнатну квартиру.

Контроль  за  умовами  проживання  вихованців  здійснюють органи  опіки  та  піклування,  служби  у  справах дітей. Раз  на рік місцева служба у справах дітей готує звіт про стан виховання,  утримання і розвитку дітей в дитячому будинку сімейного  типу  на  основі  інформації,  що  надається соціальним працівником,  який  здійснює   соціальне   супроводження   родини, вихователем дошкільного навчального закладу або класним керівником загальноосвітнього  навчального  закладу,  де  навчається  дитина, дільничним  лікарем-педіатром  і  дільничним інспектором місцевого відділку міліції.  Батьки-вихователі обов'язково ознайомлюються  зі звітом, який затверджується начальником служби у справах дітей. Соціальний супровід  дитячих  будинків   сімейного   типу здійснює місцевий центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Соціальний супровід  здійснюється  постійно.

Батьки-вихователі є законними представниками вихованців і захисниками їх прав та інтересів  у  всіх  органах,  установах  та організаціях без спеціальних на те повноважень. Період, протягом  якого особи вважалися батьками-вихователями у дитячому будинку сімейного типу,  зараховується до їх загального трудового стажу. Одному  з батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу  виплачується  грошове  забезпечення [4].

Медіапрацівнику на замітку. ДБСТ (дитячий будинок сімейного типу) – це не опіка в нормативному їх розумінні, а «сімейна форма» в прямому функціональному вимірі. Рішення про створення ДБСТ приймає місцевий орган влади, який (через відповідні інституції) підбирає, навчає, укладає угоди з батьками-вихователями, контролює, забезпечує житлом та грошима, аналізує стан справ, долучає партнерів та зацікавлених осіб, організацій до вирішення питань життєдіяльності, здійснює соціальний супровід тощо. Коли в населеному пункті відсутній дитячий будинок сімейного типу або прийомна сім’я, медіапрацівник має зрозуміти, що в цій громаді актуальними не є питання сучасної компетентності та якості рішень, які приймають місцеві органи влади в інтересах дітей...

В Україні продовжує збільшуватися кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в сімейних формах виховання (опіка, піклування, прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу). Таким чином, за трохи більше, ніж десять років історії розвитку незалежної України ми маємо позитивну тенденцію: найпоширенішою формою влаштування дітей до сімейних форм виховання є дитячий будинок сімейного типу та прийомна сім’я, де дитина, позбавлена батьківської турботи та любові, має можливість все це отримати. Однак актуальність суспільного запиту щодо цивілізованого вирішення проблем сирітства залишається на часі для медіапрацівників.

В Україні діють сотні потужних, «досвідчених» громадських та благодійних організацій, що сприяють розвитку сімейних форм виховання шляхом здійснення проектів, спрямованих на будівництво, облаштування приміщень для ДБСТ, знайомство з найкращим зарубіжним досвідом, навчання фахівців, впровадження інноваційних підходів, адаптацію та поширення ефективних методик, підготовку серії видань та публікацій, організацію конференцій, круглих столів, робочих груп (БФ «Благополуччя дітей» (в минулому - Християнський дитячий фонд) [10], Представництва міжнародних організацій «Кожній дитині» [20], БО «Надія та житло для дітей в Україні» [27], БФ «СОС Дитячі містечка» [35] та інші). Громадські та благодійні організації для медіапрацівників є принциповим «голосом» експертів та «активних» ініціаторів нових якісних практик з вирішення соціальної проблематики сирітства.

Медіапрацівнику на замітку. Мотиви допомоги дітям-сиротам різні. Тому держава дуже жорстко регламентує процедури усиновлення, опіки, направлення до прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу. Наскільки бюрократична тактика є виправданою? Як бути, коли релігія, церква виступають або мотивом, або стимулом допомогти сиротам?

Для медіасюжету: місце та роль церкви у вирішенні соціальних проблем сирітства.

Сюжет перший: «Я натрапив в Інтернеті на повідомлення: «Американець Джеймс Патрік Маккен, який виховав уже 52 (!) українських сиріт, відкрив у Турківському районі Львівської області будинок сімейного типу». Мене зацікавила неординарна постать американця, тому я домовився про зустріч із ним. Містер Джеймс люб’язно погодився і прислав по мене машину. Говіркий водій Арсен одразу при зустрічі розповів, що Джеймс- людина віруюча, а тому хоче, щоб в інтерв’ю прославляли не його, а його Бога. Зізнаюся, що мне це неабияк здивувало, особливо формулювання «його Бога». Вражаюча історія, хіба не так? Кинув усе, приїхав до Львова зі Штатів, щоб подарувати нове життя українським сиротам! Зрозуміло, що на «органи» дітей ніхто не продає, бо для успішності такого бізнесу потрібно було б підкупити занадто багато чиновників та служб. Як робочу силу до Штатів їх теж не відправляють. Залишається один варіант – релігія» [22].

Сюжет другий: Настоятель  Свято-Вознесенського монастиря отець Михайло (Чернівецька область), який став батьком для  двадцяти  дев'яти  прийомних дітей (крім того, у нього є і троє своїх: двоє синів і дочка),  братія  монастиря та діти з годованого монастирем  притулку  (150 сиріт), багато з  яких важко хворі  і  невиліковні . «Стиснув  зуби  до скрипу,  зчепивши  пальці  до хрускоту, радуйся, бо ти  живеш ...  Радуйся  чужій любові і  дзвінкому сміху не своїх дітей… Навіть коли свинцеві  хмари- радуйся… У дощ і сльоту радуйся: радій і радій, зневажаючи біль, бо ім'я тобі - людина!» [39].

Сюжет третій. Новонароджене дитятко без ручок та ніжок перебуває в Будинку «Малятко» однієї із південних областей України. Батьки відмовились від дитини. Про бажання бути з дитиною майже одночасно повідомили представники дитячого будинку одного із православних монастирів та сімейна пара з далекої Канади. Що є для дитини найкращим? І представники церкви та іноземці говорять про любов, відповідальність… Очевидно, що в Україні немає технологічної спроможності лікувати дитинку з інвалідністю від народження. Та що є вирішальним: політичний пріоритет національного усиновлення, патронат церкви чи найкращі інтереси новонародженого дитяти?

Медіапрацівнику на замітку. Кожна четверта сирота продовжує свій життєвий шлях в спеціальних закладах (інтернатах)! А скільки тисяч вихованців інтернатних закладів ще має вийти з інтернатів до сучасного та мінливого світу життя? Вийти без любові батьків та великої науки від взаємодії з батьками? А скільки дітей, які втратили батьків або батьківське піклування, стільки часу перебувають в «коридорі» чиновницьких процесів вирішення проблем? Чи всі діти доходять до рішення? Чи хтось губиться? Чи всі запити дітей задовольняє суд, орган опіки, служба у справах дітей? Скільки таких дітей, яких статистика не називає, не враховує?

Основні шляхи та форми вирішення проблеми сирітства в Україні
1	Усиновлення (удочеріння) є оформлена спеціальним юридичним актом (рішенням суду) передача на виховання в сім'ю дитини на правах сина чи дочки.	Національне усиновлення (як пріоритет) – усиновлення громадянами України, які проживають на Україні. Міжнародне усиновлення – усиновлення іноземцями та громадянами України, які проживають за межами України.
2	Опіка (піклування) щодо дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування	Традиційні форми опіки: А) Члени родини (рідні дитині люди). Б) Будинки дитини. Дитячі будинки. Дитячі будинки змішаного типу. Загальноосвітні школи-інтернати. Допоміжні школи - інтернати
3	Інноваційні форми сімейної життєдіяльності дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування	Направлення (розміщення) дітей до - прийомної сім’ї (сім'я, яка добровільно взяла від 1 до 4 дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, на спільне проживання) дитячого будинку сімейного типу (окрема сім'я, яка бере на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування)

Схема 2. Основні шляхи та форми вирішення сирітської проблематики в Україні.

Вищевикладене можливо підсумувати простою структурно-логічною схемою для використання медіапрацівниками в щоденній роботі (див. схему 2). Відповідно медіапрацівнику потрібно знати та вміти використовувати таку інформацію:

• про діяльність Департаменту з усиновлення та захисту прав дитини (у складі Міністерства соціальної політики України), бо він координує діяльність, готує проекти рішень, погоджує питання з усиновлення, інформує громадян, контролює діяльність органів та служб у справах дітей та здійснює статистичну, аналітичну діяльність в контексті вирішення проблеми сирітства та захисту прав дітей;

• про діяльність служби у справах дітей (місцевого, регіонального рівня), бо вони приймають посадові конкретні рішення стосовно дитини, формують банки даних, забезпечують процедури усиновлення, опіки, направлення до сімейних форм, контролюють та аналізують діяльність стосовно конкретної сирітської долі;

• про діяльність органу опіки та піклування, бо це колегіальний орган місцевої влади, який приймає рішення в інтересах дитини;

• про діяльність місцевого або регіонального центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, бо він навчає кандидатів у прийомні батьки та батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу, здійснює соціальний супровід, оцінює, аналізує, інформує…з різних питань життєдіяльності дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, складає звіти, формує пропозиції тощо;

• про тенденції національного усиновлення, бо це принципове та важливе питання для українського суспільства;

• про мережу в регіоні інтернатних закладів, прийомних сімей, будинків сімейного типу, бо це відповідь на питання про якість вирішення в сучасних умовах сирітських питань;

• про діяльність громадських, благодійних, релігійних організацій та бізнес-структур, приватних осіб щодо їх участі у розвитку сімейних форм життєдіяльності сиріт та деінституалізації інтернатних закладів, бо це успішний досвід з явними ознаками стратегії розвитку традицій українського народу.