Статтею11 квк України встановлений перелік видів органів і установ виконання покарань, відповідно до якого органами виконання покарань є:

- Державна пенітенціарна служба України (створена на підставі Указу Президента України від 09.12.2010 року №1085\2010 „Про оптимізацію системи органів виконавчої влади”) - є центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань, основними завданнями якої є:

1) реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

2) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

3) забезпечення формування системи наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, які застосовуються до засуджених та осіб, узятих під варту;

4) контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізацією законних прав та інтересів засуджених і осіб, узятих під варту.

(Положення про Державну пенітенціарну службу України затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №394/2011)

(для більш повного уявлення напрямів діяльності Держдепартаменту, його структури та завдань рекомендується відвідати Інтернет-сайт Департаменту за адресою http://www.kvs.gov.ua/).

Відповідно до п.3 галузевого наказу Генерального прокурора України безпосередній нагляд за додержанням законів при здійсненні центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань своїх повноважень покладено на управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів Генеральної прокуратури України.

Для довідки, у кримінально-виконавчій системі налічується 141 установи, в яких фактично трималося майже 112 тисяч осіб. Із загальної кількості понад 100 тисяч засуджених відбувають покарання у виді позбавлення волі, більш 5 тисяч осіб - у виді обмеження волі. У 701-й КВІ перебуває на обліку понад 180 тис. осіб, засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. У кримінально-виконавчій системі України, включаючи центральний апарат та апарати регіональних підрозділів центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань, працює майже 50 тисяч співробітників.

До органів виконання покарань законом також віднесені:

- територіальні органи управління - управління (відділи) центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань в АР Крим, областях, місті Києві та Київській області і Севастополі. Нагляд за законністю у діяльності цих органів відповідно до п. 4 галузевого наказу здійснюється відділами (старшими помічниками і помічниками) прокуратур обласного рівня.

- кримінально-виконавча інспекція, на яку покладено виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а також адміністративних стягнень у виді громадських та виправних робіт. Відповідно до п.6 галузевого наказу нагляд здійснюється районними, міськими, міжрайонними прокурорами (відповідно до розмежування їх повноважень, розташування та підпорядкування). П.9 наказу встановлено, що перевірки у цих органах проводяться щоквартально.

КВІ виконує покарання у виді:

• позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст.55 КК України, може застосовуватись як основне-від 2 до 5 років, так і додаткове-від 1 до 3 років, якщо це передбачено санкцією статті. Порядок виконання передбачений ст.ст.13,30-35 КВК України, спільним наказом Держдепартаменту та МВС України від 19.12.2003 № 270\1560;

• громадські роботи (ст. 56 КК України - полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування, від 60 до 240 годин, виконуються не більше 4-х годин на день. Особам від 16 до 18 років – від 30 до 120 год., до 2-х год. на день\ст.100 КК\, порядок виконання передбачений ст. ст. 36-40 КВК України. Поряд з цим на КВІ покладено і виконання громадських робіт, призначених судом у порядку адміністративного стягнення за правопорушення, передбачені главою 30-а, включеною до Кодексу України про адміністративні правопорушення Законом України від 24.09.2008 , якою визначено порядок провадження за постановами суду про порушення вимог Закону України „Про дорожній рух”;

• виправні роботи (ст.57 КК України встановлюються від 6 міс. до 2-х років за місцем роботи засудженого з відрахуванням в доход держави від 10 до 20% із суми заробітку. Неповнолітнім – від 2-х міс. до 1 року, відрахування-від 5 до 10%), порядок виконання передбачений ст.ст.41-46 КВК України. На КВІ покладено і виконання виправних робіт, призначених судом у порядку адміністративного стягнення (ст.31 Кодексу України про адміністративні правопорушення, на строк до 2-х міс з відрахуванням до 20% заробітної плати).

Крім цього, КВІ веде облік осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, і здійснює контроль за їх поведінкою, направляє до виправних центрів осіб, засуджених до обмеження волі, які на час винесення вироку не перебували під вартою, а також здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (ст.ст. 75,76 КК України), та звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст.83 КК України).

Тобто кримінально-виконавча інспекція певною мірою вже здійснює функції, покладені на службу пробації. 14 грудня 1990 року Генеральна асамблея ООН прийняла резолюцію 45/110 – Стандартні мінімальні правила для застосування нев’язничних санкцій – так звані Токійські Правила. 19 жовтня 1992 року на їх основі Комітет Міністрів Ради Європи рекомендував державам-членам Ради Європи переглянути систему покарань й більш широко застосовувати санкції проти правопорушників в громаді, без позбавлення їх волі (рекомендації Ради Європи Nо. R (92) 16).

Ці документи покладають на державні органи ряд моральних та політичних зобов’язань щодо пріоритету прав людини при застосуванні кримінальних покарань у країнах, які бажають відповідати вимогам “відкритого громадянського суспільства”.

У більшості країн Європи, Америки, у деяких азіатських та африканських державах створений спеціалізований державний орган, що виконує більшість альтернативних позбавленню волі покарань – служба пробації. Це державне позаполіцейське, позатюремне, у деяких країнах цивільне відомство, що одержало свою назву від одного з найпоширеніших у світі видів альтернативних покарань – пробації, яка виникла у Великобританії в першій половині XIX століття на основі двох інститутів – умовного засудження та відстрочки відбування покарання.

В європейських країнах звільнення з випробуванням (передача під нагляд служби пробації) передбачає широке коло обов’язків та обмежень, які може покласти суд на правопорушника: зобов’язання не відвідувати певні місця; працевлаштуватися; пройти навчання до встановленої дати; не вживати алкоголь та наркотики; пройти програму корекції поведінки; утримувати утриманців, не носити зброю та інше. За порушення цих умов клієнт служби пробації направляється до тюрми.

Стаття 76 Кримінального кодексу України передбачає лише 5 видів обов’язків, які на практиці не забезпечують ефективного виховного впливу на правопорушника (попросити пробачення; не виїжджати за межі України без дозволу; повідомляти про зміну місця проживання, роботи чи навчання; з’являтися на реєстрацію; пройти курс лікування від алкоголізму чи наркоманії). Нерідко судами до осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, і такі обмеження не застосовуються.

Працівник служби пробації є учасником кримінального процесу. Служба пробації за запитом суду надає так зване «соціальне повідомлення» або «досудовий звіт» на особу, щодо якої порушено кримінальну справу. Тобто, на стадії досудового слідства, на підставі відомостей з місця роботи, навчання, проживання правопорушника працівник служби пробації складає на нього криміногенну, соціально-психологічну характеристику. Під час розгляду кримінальної справи суд враховує цю інформацію для визначення міри покарання та можливості передачі правопорушника під нагляд служби пробації.

Служба пробації також проводить соціально-психологічну роботу з особами, які перебувають на обліку, як власними силами, так і з залученням соціальних працівників, психологів державних та недержавних структур, які мають відповідні ліцензії. Крім того, до роботи із засудженими широко залучається громада та окремі громадяни (волонтери). На законодавчому рівні закріплено право волонтерів (як правило, громадські активісти, студенти, пенсіонери) здійснювати певні функції нагляду за клієнтами служби пробації. За свою роботу волонтери отримують невелику грошову винагороду.

Чинним законодавством України проведення індивідуально-профілактичної роботи із засудженими до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, покладено на органи внутрішніх справ(п.7 ст.10 Закону України „Про міліцію”). Відповідно до статті 41 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавча інспекція лише «бере участь у виховній роботі» із засудженими до виправних робіт.

Працівник служби пробації має право входити безперешкодно у будь - який час доби до житлового приміщення, де проживає клієнт служби пробації, для контролю за його поведінкою, виконанням покладених на нього судом обов’язків, здійснювати тестування на наявність в організмі наркотичних речовин та алкоголю. Працівники кримінально-виконавчої інспекції таких повноважень не мають.

З метою створення в Україні підготовчих засад для впровадження служби пробації у ряді регіонів (АР Крим, Київській, Одеській та Харківській областях, містах Києві та Севастополі) з 2003 року працівники кримінально-виконавчої інспекції здійснюють соціальне дослідження осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності за злочини невеликої і середньої тяжкості та складають за його підсумками соціальні повідомлення (характеристики), тобто запроваджують елементи досудової функції.

Також розроблено три законопроекти у цій сфері:

- „Про службу пробації України” у редакції Харківського громадського центру „Молодь за демократію”, який реалізується за підтримки Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні;

- „Про службу пробації України” в редакції Державного департаменту України з питань виконання покарань;

- „Про внесення змін до деяких законів України (щодо впровадження пробації), зареєстровано у жовтні 2006 року народним депутатом України Фельдманом О.Б.

Обговорення існуючих в Україні підходів до впровадження пробації і названих законопроектів на круглому столі 13 листопада 2006 року у Верховній Раді України на тему: „Гуманізація кримінального законодавства України: перспективи впровадження в Україні системи пробації”, а також на засіданнях Консультативної ради з питань ювенальної юстиції при Інституті законодавства Верховної Ради України, виявили неоднозначне ставлення народних депутатів, представників правоохоронних органів, науковців до пробації, як виду кримінального покарання, та до служби пробації і були одностайними у недосконалості запропонованих законопроектів.

На думку вчених та практичних працівників кримінально-виконавчої служби України створення служби пробації дозволить знизити чисельність осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, зменшити економічні витрати держави на їх утримання та уникнути небажаних соціальних, моральних, психологічних, медичних та демографічних наслідків для значної кількості засуджених громадян. Економія бюджетних коштів дозволить їх перерозподілити і використати для поліпшення умов тримання засуджених до позбавлення волі, забезпечення їхньої загальноосвітньої та професійної підготовки, працевлаштування, а також якісної підготовки персоналу кримінально-виконавчої служби.

Прокурор, якій здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, повинен знати, що установами виконання покарань є:

- арештні доми - виконують покарання у виді арешту, який полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції на строк від 1 до 6 місяців (ст.60 КК України, порядок виконання встановлений ст.ст. 50-55 КВК України). В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні (від 15 до 45 діб), яким на момент постановлення вироку виповнилося шістнадцять років і які засуджені за злочини невеликої тяжкості, військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахтах. До недавнього часу арештні доми функціонували лише у СІЗО. Завдячуючи принциповому реагуванню галузевого управління Генеральної прокуратури України на порушення кримінально-виконавчого законодавства у АР Крим, Київській, Харківській та Чернівецькій областях арештні доми винесено за межі СІЗО. Керівництвом Державної пенітенціарної служби України прийнято рішення про винесення цих установ за межі СІЗО ще у 8-ми областях. На засуджених до арешту поширюються обмеження, встановлені для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Галузевим наказом (п.4) нагляд за додержанням законів при виконанні цього виду покарання, у випадку коли арештні доми знаходяться у межах СІЗО покладено на відповідні підрозділи прокуратур обласного рівня. Якщо арештні доми знаходяться за межами СІЗО проведення перевірок покладено у відповідності до п. 7 галузевого наказу на прокурорів з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах або на відповідних територіальних прокурорів, якщо у структурі прокуратур обласного рівня не створені спеціалізовані прокуратури. Перевірки проводяться щомісячно ( п. 9 наказу ). Слід зауважити, що відповідно до п. 9.1 галузевого наказу комплексні перевірки установ виконання покарань проводяться один раз на півріччя. До них залучаються відповідні спеціалісти та вирішуються питання щодо участі у них представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, громадських та правозахисних організацій.