3. Огляд законодавства щодо регулювання права власності на знак для товарів та послуг: досвід України та міжнародно-правове регулювання.

Підґрунтя для розвитку законодавства нашої держави щодо врегулювання питання про торгівельну марку було закладене ще за радянських часів. Та нажаль воно не було конкретним та адаптованим до кожної держави окремо. Законодавство СРСР вводило загальні правила та помітно відставало на міжнародній арені, що залишило помітний вплив у нашому законодавстві.

Наразі в Україні існує значна кількість нормативно-правових актів, які регулюють питання всіх галузей права, зокрема права інтелектуальної власності на торгову марку. Усі законодавчі акти, які певною мірою торкаються даного питання можна розподілити на декілька груп: акти загального визначення, акти про право на науково – технічну інформацію, акти про право на комерційне позначення та міжнародні договори.

До першої групи можна віднести:

• Конституцію України (ст. 41 і 54),

• Господарський кодекс України, 16 січня 2003 року (Глава 16 "Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності", ст.154-162, стаття 32 "Недобросовісна конкуренція").

• Цивільний кодекс України (Книга четверта "Право інтелектуальної власності", ст.418-508, ст.1107-1114),

• Цивільний процесуальний кодекс України (ст. 126, 218, 422),

• Митний кодекс України (Глава 45 "Особливості переміщення через митний кордон України товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності"), 11.07.2002.

• Закон України. Про Антимонопольний комітет України, 26.11.1993.

• Декрет Кабінету Міністрів України. Про державне мито (ст.2-12, 3-6у), 21.01.1993.

До другої групи можна віднести:

• Закон України. Про науково-технічну інформацію, 1.07.1993.

• Закон України. Про захист від недобросовісної конкуренції, 1.01.1997.

• Закон України. Про захист економічної конкуренції, 27.02.2002.

• Закон України. Про інформацію, 2.10.1992.

• Закон України. Про наукову i науково-технічну експертизу, 10.02.1995.

До третьої групи можна віднести:

• Закон України. Про охорону прав на знаки для товарів i послуг, 1.07.1994.

• Закон України. Про охорону прав на зазначення походження товарів, 29.01.2000.

• ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", 15.05.2003.

• Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака для товарів і послуг

• Правила складання і подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг.

До четвертої групи можна віднести:

• Конвенція, якою заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності (14.07.1967), 19.09.1968.

• Мадридська Угода про міжнародну реєстрацію знаків(14.04.1891), 25.12.1991.

• Договір про закони щодо товарних знаків (27.10.1994), 13.10.1995.

• Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (15.06.1957), 01.06.2000.

• Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (28.06.1989), 29.12.2000.

Міжнародно-правова охорона торговельних марок (товарних знаків) певною мірою здійснюється Паризькою конвенцією про охорону промислової власності. Зазначена Конвенція була першим міжнародно-правовим актом, що визначив принципові засади міжнародно-правової охорони торговельних марок, які, до речі, у названій Конвенції називаються просто «знаки». Кожна торговельна марка, належним чином зареєстрована у країні походження, може бути заявлена в інших країнах і охоронятися такою, якою вона є. Конвенція визначає загальні правила, відповідно до яких певні позначення не можуть бути зареєстровані як торговельні марки. Конвенція визначає статус колективного знака та багато інших положень, які згодом були покладені в основу інших міжнародних договорів.

Наступним важливим міжнародним актом є Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків. Угода укладена в 1891 р. Переглядалася в Брюсселі в 1900 р., у Вашингтоні — в 1911 р., в Гаазі — в 1925 р., в Лондоні — в 1934 р., в Ніцці — в 1957 р. і в Стокгольмі — в 1967 р. До тексту Угоди були внесені поправки і доповнення. Угода відкрита для тих держав, які беруть участь у Паризькій Конвенції. Ратифікаційні грамоти чи акти норм про приєднання здаються на зберігання Генеральному директорові ВОІВ[19.с.2].

Заявою прем’єр-міністра В.Фокіна України від 26 серпня 1992 р. підтверджена чинність в Україні Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків у такому вигляді, як вона була переглянута у Стокгольмі 14 липня 1967 р. і доповнена 2 жовтня 1979 р. До протоколу до Мадридської угоди Україна приєдналася відповідно до Закону України № 1763-ІІІ від 1 червня 2000 р. Угода регулює питання, пов’язані з міжнародною реєстрацією знаків у Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві. Реєстрації, що здійснюються відповідно до Угоди, мають назву «міжнародних» з огляду на те, що кожна реєстрація має чинність у ряді країн і потенційно — у всіх державах–учасницях.

Розглядаючи дане питання, також потрібно звернутися до такого міжнародного документу, як Договір про закони з торговельних марок. Договір прийнятий Дипломатичною конференцією 27 жовтня 1994 р. Цей Договір застосовується до знаків, що складаються із візуальних позначень за умови, що тільки ті з договірних сторін, які приймають до реєстрації об'ємні знаки, зобов'язані поширювати чинність даного Договору на такі знаки. Договір не застосовується до топографічних знаків і знаків, що складаються не із візуальних позначень, зокрема, до звукових чи нюхових, а також до колективних, сертифікаційних і гарантійних. Договір про закони з товарних знаків уточнює і конкретизує деякі положення Мадридської угоди та інших міжнародних угод з товарних знаків[19.с.6].

Досліджуючи законодавчу базу, яка регулює питання права власності на знак для товарів та послуг, я помітила значні тенденції до розвитку та удосконалення законодавства у світі та нашої держави зокрема. Нажаль, треба засвідчити той факт, що ми маємо досить непевне становище у міжнародному правовому просторі, що не дає нам змоги перейняти деякі норми та приєднатися до інших правових міжнародних договорів, які регулюють питання стосовно знаків на товари та послуги.