22. Література як мистецтво слова

Одним із найважливіших чинників культурного життя усіх без винятку народів є, безперечно, література – мистецтво слова. Сам термін “література” походить від фр. litterature, яке, у свою чергу, веде до походження від латинського littera – літера. Виникнення цього терміна вчені відносять до початку ХVІІІ ст. Проте й дотепер термін “література” вживається в двох значеннях. У широкому розумінні – це вся писемність; у вузькому – це скорочене позначення художньої літератури (вона якісно відрізняється від інших видів літератури – наукової, філософської і т.д.). Розуміння мистецтва слова якісно змінювалися протягом його багатовікової історії. Своїм корінням література сягає в глибоку давнину, в од літературний і дописемний період. Розвиток мистецтва слова тісно пов’язаний із прогресом мислення. Адже слово, мова є дійсністю думки. Основна цінність слова в первісних формах була у тих властивостях мови, які зближують її з музично-театральним дійством. У подальшому на більш вищому щаблі первіснообщинного ладу, мистецтво слова відособлюється як міфологічний усний епос – міфи, легенди, перекази, що в сукупності утворювали епопеї. Розвивається оповідна поезія. Слово входить у свої права і стає самостійним мистецтвом. Щоправда, і тут воно ще зрощене музикою. Поет, розповідач і співець – одна особа. Сказання “Іліади”, поезії “Махабхарати” – все це співалося під музику. Отже, усна народна творчість є тим джерелом, з якого виникають майбутні літературні жанри: драма, лірика, епос. Це основні літературні роди, які проявилися ще в долітературному періоді стали тими шляхами, котрими розвивалась вся історія літератури. В основі літературного роду лежить певний спосіб освоєння явищ дійсності в основі епосу – естетично освоєна подія, в основі драми дія, в основі лірики – безпосередній поетичний вияв душевного стану самого поета. Тож до епосу відносяться такі види: літературний міф, казка, епопея, епічна поема, роман, повість, оповідання, новела. Поняття лірики охоплює собою такі різновиди: пісня, ода, романс, елегія та ін. Драматичний рід – це трагедія, комедія і власне драма. Зазнаючи серйозних змін літературні види, у свою чергу, породжують чимало жанрів.

23. Мова як предмет зображення у літературі

Мова художнього твору (мова художньої літератури, художня мова чи поетична мова) - мовна система, яка функціонує в художній літературі як засіб створення художніх образів; основний матеріал художника слова. Мова в художньому тексті служить для побудови художніх образів в уяві читача, виникнення власне художнього твору (естетичної реальності) в його свідомості, тому першорядною її функцією є образотворча (художньо-комунікативна, ейдологічна), а не комунікативна (функція спілкування, передачі інформації). Специфіка мови художньої літератури увиразнюється через конкретизацію понять "загальновживана мова" та "літературна мова".

1.Один з різновидів загальнонаціональної мови є загальновживана або розмовна мова.( для повсякденного спілкування в неофіційних життєвих ситуаціях.) Активно послуговується діалектними та соціолектними елементами.

2.Якісно вищий рівень комунікації забезпечується літературною мовою. -це мова літератури загалом, а не лише художніх текстів. Це мова, унормована на всіх своїх рівнях (фонетичному, лексичному, морфологічному, синтаксичному, орфоепічному, орфографічному та ін.), на відміну від розмовної мови, котра не має чіткої системи правил. Тому літературну мову ще називають нормативною мовою або мовою-стандарт.

Є версія,що поетична мова не може бути названа різновидом літературної мови, тому що використовує весь арсенал загальнонаціональної мови, в тому числі і заборонені для літературної мови діалектні та просторічні пласти. Є художні твори, написані виключно діалектом (як у І. Франка, В. Стефаника чи М. Черемшини) або злодійським жаргоном (окремі тексти Війона). Худ мова має і власну лексику та фразеологію, яка використовується виключно в поетичнихтворах; наприклад, у Шевченка: братія моя; сизокрилий; Часто письменник для вираження особистого, неповторного, власних міркувань, змалювання власної художньої дійсності відходить від норм літературної мови (вдаючись до актуалізації, використовує і тропи, і стилістичні фігури, і звукопис, і марковану лексику тощо). З іншого боку, щоб читач зрозумів і оцінив авторську оригінальність письменник спирається на норму літературної мови (мови-стандарт). Такий діалектичний зв'язок і дає буття літературному текстові.

1.Поетична лексика, роль її у творі

2.тропи, їх ф-ція

3.синтаксис поет мови,інтонація та фігури

4. звукова організація мови худ твору

5.індивідуальний стиль письменника

1.Матеріальний носій образності у творі-мова.В основі літературного твору-загальновживані слова. До них відносяться синоніми із функцією уникнути одноманітності та створити комічно-сатиричний ефект(Енеїда) Напр, у Панаса Мирного дієслівними синонімами , які розкривали психологічний стан героїв. Принцип парного використання синонімів , принцип протиставлення(не брав, а гарбав знання). Антоніми викор для створення враження контрасту(змалювання різних полюсів), щоб увиразнити різницю. Омоніми –для урізноманітнення рими(мати-мати), для ств комічного ефекту. Маркована лексика- діалектизми-в першу чергу в мові персонажів, для відтворення місцевого колориту(Коцюбинський Тіні забутих предків-затрембітати, Леся Українка Лісова пісня- товар-худоба.) Профісіоналізми –викор людьми певного фаху, середовища, інколи вжив для ств комічного ефекту ( о Вишня Зенітка) Жаргонізми –особливі слова та вирази , що вкл. В розмовну мову представниками вузької групи людей, які перебувають в приблизно однакових проф., побут умовах. Вульгаризми-неприйняті в л-рній мові слова, брутально-лайливі вирази. Вжив для просторічно-побутового колориту. Варваризми –слова,звороти запозичені з іншої мови(германізми, полонізми) для підкреслення неосвідченості. Макаронічна мова- мова, перенасичена варваризмами (Енеїда) Теми життя, звичаї , побут або для створення інтриги(Contra spem spero) Архаїзми – застарілі слова в іст творах для для відтворення іст колориту епохи, пафосне урочисте звучання(Шевченко), із сатиричною метою, засіб осміяння застарілого канцелярського стилю(Котляревський Наталка-Полтавка) Неологізми-нові слова, що входять у мову у зв язку із сусп.-політ розвитком, викор для увиразнення образу(Тичина Сонячні кларнети, Стус)

Поетична семантика. Слова можуть вжив в прямому та переносному значенні(тропи). Розрізняємо прості та складні худ засоби .Прості-епітети-образні означення порівняння. Викон функції-надають білтш емоційного образного звучання , (солодкий сік-логічне визначення, солодкий голос-художнє). Різновтди е- фольклорні(постійні), метафоричні, гіперболічні, іронічні(мудрющий осел)) Порівняння-пояснення одного предмета , явища за доп іншого подібного до нього . Це емоційне ставлення автора до предмета ,явища9як , немов.наче)

Складні-метафора(приховане порівняння), в основі-зіставлення .яке висловлюється одночленно. Метафорика стосується поет творів. Різновиди : персоніфікація(уособлення)-оживленн, метонімія(заміна)вивчаємо Шевченка, синекдоха(кількісна заміна понять)-бережи копійку). Гіпербола(перебільшення)-щоб загострити увагу читача,це улюблений засіб романтиків. Лілота(применшення)У гумористично-сатиричних творах з метою осміювання, зустріч і в побут мові(за хвильку повернуся) Окси/юморон(дотепна нісенітниця) алогічне поєднання протилежного. Стут Веселий цвинтар.

Синтаксис поетичний. Фігура –незвичне поєднання слів. Інверсія-незвичне розташування слів у реченні, останнє бере всю увагу на себе. Вжив в поет і в прозових творах. Повтори- анафора(єдино початок), епіфора (єдинопочаток). Поет паралелізм(нагадує порівняння)- зображ. Кілька явищ із різних сфер,здійсн за аналогією , в однакових синтаксичних структурах. Еліпсис(недостача)-пропуск у реч слова зрозумілого з контексту(емоційний стан оповідача) Градація(для посилення емоційносі)-нанизування слів із емоційним посиленням(нисхідна та висхідна). Безсполучниковість(синдекон)Багатосполучниковість(полісиндетон)для милозвучності. Анаколуф(непослідовність,неузгодженість між членами речення )вираж схвильованість героя. Асонанс та алітерація-з метою звуконаслідування, емоційного забарвлення.