Розгортання фактів в аналітичних творах

Зовсім інші принципи обробки і подачі фактичних матеріалів ми спостерігаємо у професіоналів, що працюють в аналітичних жанрах журналістики, до яких відносять кореспонденцію, статтю, огляд, коментар, звіт, рецензію та ін.

Позиційне розташування фактів усередині матеріалу можна розрізнити:

• за часовим принципом, коли факт демонструє розвиток події за великий проміжок часу;

• за принципом протиставлення;

• за проблемним групуванням фактів.

За часовим принципом найчастіше групуються твори, де авторові необхідно піднести факти в хронологічному порядку. Тут може використовуватися як пряма, так і зворотна хронологія. У першому випадку автор строго слідує логіці розвитку події, а в другому – з’ясовує різні взаємозв’язки, сталі між фактами в різні проміжки часу.

За принципом протиставлення пишуться багато критичних статей і замітки. За допомогою зіставлення фактів виявляється суть проблеми, що вивчається. Подібний аналіз здійснюється таким чином: по-перше, автор вибирає зі всього масиву фактів найбільш суперечливі, щоб за їх допомогою розкрити проблему: по-друге, при порівнянні тих або інших даних, думок, точок зору, позицій і т д. журналіст приходить до певних оцінок і висновків; по-третє, при зіставленні виявляються якісь приватні або загальні закономірності. Наприклад, в публікації А. Андрусенко піднімається питання про дорожні побори, ініціаторами яких виступають інспектори ДАІ. Автор наводить наступні зіставлення: на дорогах Європи, де викрадень машин теж вистачає, відчуття піднаглядності водія не турбує; у Росії співробітник ДАІ може прилюдно побити шофера, але при цьому стверджувати, що ніхто нікого не бив і свідків побиття немає; вітчизняному водієві даїшник може нагрубити, а людині, що заговорила з ним на будь-якій ламаній іноземній мові послужливо витирає брудне лобове скло не менш брудним рукавом куртки камуфляжу і т.д. Подібні протиставлення виявляють вдачу інспекторів ДАІ, що займаються узаконеним рекетом. На основі розглянутих фактів журналіст робить висновок: сьогодні міліціонери займаються не попередженням аварій на дорогах, а контролем за рухом товарів, на кожен вид яких встановлена своя такса.

До проблемного групування фактів вдаються у випадках, коли потрібно визначити різні елементи явища, що вивчається, взаємозв’язку і відношення; потрібно пояснити з різних точок зору сутність суперечливої ситуації; виділити рухому силу розвитку проблеми; необхідно висунути визначені прогнози з приводу стану справ у тій або іншій сфері і т.д. Факти подаються не тільки як початкові матеріали для аналізу, але й для демонстрації сутності проблеми.

Розглянемо тепер способи створення документального образу в художньо-публіцистичних жанрах, до яких відносяться огляд, нарис, фейлетон, памфлет. Цій родовій групі публіцистики властиві образність, типізація, насиченість літературно-художніми образотворчими засобами, сплав поняття і образу. В основі художньо-публіцистичних жанрів лежать документальні факти, але „визначальним стає авторське враження від факту, авторська думка”. До способів подання фактичного матеріалу можна віднести типізацію, інтерпретацію і образне трактування.

Типізація використовується в художньо-публіцистичних жанрах з метою виявлення типових рис, характеристик і властивостей об’єкту, що вивчається. З окремого факту про взаємини, що не склалися, між учнем і його вчителями починається нарис Антона Звєрєва „Першокласник Діма подав до суду на школу”. Семирічна дитина вирішила захистити свою гідність від поставленого йому діагнозу: „агресивний”, „проявляє садистські схильності”, „підлягає відрахуванню”. Осмислюючи даний факт на тлі інших, автор змальовує образ сучасної школи: „Школа, як рентген, просвічує суспільство наскрізь, ось уже точно знає ціну будь-кому з нас, бо оцінює щохвилини, щоденно, уїдливо і всесторонньо мільйони індивідів, цілі покоління людей. Суд школи над дитиною і її сім’єю йде давно. У закритому класі, без свідків і адвокатів. Затяжний і принизливий суд, на якому обвинувач завжди має рацію, а вирок оскарженню не підлягає. І згідно правил гри, ніхто не має права оцінити і засудити”. Відштовхнувшись від конкретного випадку, журналіст постарався подати окремий факт. Важливо було висвітлити саме явище, сконцентрувавши в ньому однотипні характери, умови і ситуації. Типізація в нарисі в тому і полягає, що „нарисовець в самому житті, в конкретному прояві знаходить найбільш типовий факт який найнаочніше передає основні риси явища. Типізація в нарисі – це перш за все відбір найбільш істотного, що є в самому житті, в самій дійсності”. Газетний нарис тим і відрізняється від художнього твору, що в ньому, не дивлячись на ступінь типової узагальненості, використовуються тільки строго фактичні дані, що мають точну адресу. Існують певні принципи типізації в газетному нарисі: „фактична сторона повинна бути скрупульозно збережена. Всяке переміщення в часі, вигадка неіснуючих колізій, якостей героїв і обставин, в яких вони діють, неможлива... точно позначені час і місце дії, названі імена й прізвища героїв. Право автора тут – тільки відібрати з життєвого матеріалу потрібні йому ситуації, конфлікти, факти. Вибравши (як і письменник) найбільш істотні, характерні факти, знайшовши серед множини людей типового героя, нарисовець-документаліст досліджує і відображає їх художньо-публіцистичними засобами”.

Авторська інтерпретація полягає в тому, що публіцист, нічого не домислюючи, при описі життя свого героя, може, по-перше, піддати факти власному осмисленню; по-друге, поділитися особистими враженнями; по-третє, виразити своє емоційне відношення до героя; по-четверте, на основі наявних даних спрогнозувати розвиток ситуації і т.д. Пропустивши всі факти крізь авторське сприйняття, публіцист тим самим піддає їх художній трансформації. У цьому сенсі автор, на думку М.Бахтіна, є „людиною, організуючою формально-змістовний центр художнього бачення”. При цьому „світ художнього бачення є світом організованим, впорядкованим і завершеним попри заданість і сенс навколо даної людини як її ціннісне оточення; ми бачимо, як навколо неї стають художньо значущими наочні моменти і всі відносини – просторові, тимчасові і смислові”. Саме завдяки авторському баченню читач може проникнути в суть події, отримати детальні характеристики того або іншого явища, на які в буденному житті, можливо, ніколи не звернув би уваги.

Документальність описуваного об’єкту може бути підтверджена авторськими свідоцтвами: „я бачив”, „я дізнався”, „я був очевидцем”, „я був учасником” і т.д. У всіх цих випадках „журналіст, як і нотаріус, своїм ім’ям завіряє правдивість опису. Автор виступає повпредом читача, і читач до якогось ступеня ототожнює себе з ним. Фізична ідентифікація (читач на місці автора) створює схильність до ідентифікації духовної, тобто готує сприятливий ґрунт для ухвалення світобачення публіциста”. Для художньо-публіцистичних творів даний момент особливо важливий, тому що автор, крім створення образу людини, прагне донести до читача і свої думки.

В образному трактуванні фактів велику роль відіграє авторська уява. Якщо в аналітичних творах основне завдання – аналіз життєвих явищ, то в художньо-публіцистичних жанрах важливіше інше – створення документального образу через ланцюг асоціативних зв’язків і образних уявлень. У даному випадку журналіст може зіткнутися з певними суперечностями: з одного боку – потрібно якомога точніше відтворити ті або інші факти дійсності, а з іншого – створити новий образ за рахунок перетворення окремих характеристик об’єкту. Тому свого часу було таке актуальне питання: чи може образ нашкодити документальній точності? На думку Прохорова, „епоха повного „документалізму” (лапки тут необхідні, тому що повнота неминуче має межі: всяке віддзеркалення припускає фантазію) не заперечує образність в публіцистиці, але різко підкреслює її специфічність”. У чому ж виявляється дана специфічність? По-перше, за допомогою творчої уяви автор проводить відбір фактичного матеріалу для конкретного твору, зберігаючи лише необхідні деталі для створення документального образу. По-друге, специфіка уяви полягає в здатності людини на образному рівні осягати загальне, розпізнавати ціле раніше його частин. У цьому сенсі „основна функція уяви полягає в перекомбінуванні образів і в перенесенні ознак одного об’єкту на інші”. У публіцистиці вироблена ціла система художньо-виразних засобів, за допомогою яких можна створити нові образи, яскравіше висвітлити той або інший факт або явище дійсності: аглютинація, гіперболізування, схематизація, аналогія, порівняння і ін.

Отже, розглянувши складну природу факту і його призначення в журналістському тво­рі, ми переконалися, як важко добитися об’єктивності в освітленні події, якщо жур­на­ліст не використовуватиме тільки репрезентативні і ретельно перевірені відомості. Ми по­ба­чили, наскільки різноманітні способи подачі фактів в різних жанрах журналістики. Май­стер­ність журналіста в тому і полягає, щоб не тільки уміло оперувати фактами, але й пра­вильно їх оцінювати, інтерпретувати, аналізувати, знаходити причинно-наслідкові зв’язки.

27