7. Цілі та заходи поліпшення стану довкілля

Державною задачею стає питання екологізації громадського життя, свідомості людей, промислового виробництва і т.д.; ефективна і послідовно здійснювана система державних регіональних і місцевих мір, спрямованих на впровадження в практику якісно нових ресурсозберігаючих, еколого-безпечних видів техніки, технологій і організації матеріального виробництва, способів і методів функціонування промислових, транспортних, господарсько-побутових і інших комплексів. Метою цих заходів є ощадливе і високоефективне використання, збереження, відтворення різних видів ресурсів; підтримка динамічної екологічної рівноваги і сприятливих з погляду здоров'я людини умов і якісних характеристик навколишнього середовища. Кінцевим результатом екологізації суспільного розвитку повинне бути досягнення прийнятного рівня техногено – екологічної безпеки населення і природного середовища. Для цього необхідно використовувати важелі і напрямки регулювання соціально-економічного розвитку регіонів. Варто дотримувати стандартів і нормативів еколого-безпечної підприємницької діяльності; підвищувати відповідальність її суб'єктів; прогнозувати можливості виникнення техногенних надзвичайних ситуацій; проводити необхідну експертизу проектів створення виробничих і інших об'єктів, ліцензувати діяльність, зв'язану з їх будівництвом і безпечним функціонуванням; удосконалювати конкретні технологічні процеси і підвищувати їхня надійність; створювати ефективні системи технологічного контролю і попередження аварійних ситуацій; упроваджувати засобу, спрямовані на усунення причин і самих небезпечних явищ.

У цьому питанні важливе місце займають правові механізми відповідальності підприємств за заподіяний збиток (у першу чергу — при використанні небезпечних речовин). Адже значна частка порушень екологічної рівноваги зв'язана з невідповідністю структури і господарської спеціалізації природним умовам і ресурсам окремих регіонів.

У Законі України «Про охорону навколишньої природного середовища» від 25 червня 1991р. відзначено, що охорона навколишньої природного середовища, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини є невід'ємною умовою стійкого економічного і соціального розвитку України.

Оскільки виробнича діяльність викликає порушення природного середовища, суспільству випадає взяти на себе турботу щодо відновлення її властивостей та охорони від подальшої деградації.

Цілі охорони природи мають ставитись рівнозначно з іншими цілями використан­ня (виробництвом продуктів харчування, промисловим виробництвом та створенням інфрастуктури) [9].

В Україні охорона навколишнього середовища розглядається як самостійно політичне завдання.

Політика щодо навколишнього середо­вища - це сукупність усіх дій, спрямо­ваних на уникнення втручання в навко­лишнє середовище, на його зменшення та на усунення пошкоджень довкілля, що вже стались [10].

Конкретні цілі та програми стосуються на­самперед:

         визначення граничнодопустимих значень шкідливих для навколишнього се­редовища викидів;

         економії енергії;

         спри­яння використанню відходів тепла;

         ути­лізація старих матеріалів, а також відходів;

         підтримання здоров'я лісів та природної сили самоочищення водойм;

         впровадження автомобілів з мінімальною кількістю відпрацьованих газів і бензинів без вмісту свинцю;

         заохочення бережливого ставлення споживачів до навколишнього се­редовища.

Заходи щодо поліпшення довкілля, а саме:

1)      технологічні — розробка і впровадження нових технологій, очис­них споруд, видів палива;

2)      архітектурно-планувальні — озеленення населених пунктів, орга­нізація санітарно-захисних зон, раціональне планування підприємств і житлових масивів;

3)      інженерно-організаційні - зниження інтенсивності руху транс­порту на перевантажених автомагістралях, організація екологічно-па­трульного контролю;

4)      економічні - вкладання коштів у розвиток нових, ресурсозбережуваних технологій;

5)      правові — прийняття і додержання законодавчих актів щодо підтри­мання якості атмосфери, водойм, ґрунту;

6)      освітянсько-виховні - формування екологічної культури, насам­перед у молоді.

Охорона природи має проводитись лише в поєднанні з сільським господарством, оскільки тут можуть урівноважитись найзначніші за площею екосистеми [11]. Важливими вимогами є:

         уникання будь-якої інтенсифікації викори­стання;

         обмеження розмірів, широкі смуги околиць;

         розширення сівозмін з місцевими видами та сортами замість централізовано вирощу­ваних високопродуктивних видів;

         скорочення застосування добрив;

         недопущення виливання рідкого гною на сільськогосподарські площі, замість цього - кругообіг органічних відходів;

         підтримка природних методів господарю­вання;

         перехід від грошової допомоги виробництву до допомоги, пов'язаної з певними місцями;

         врахування досягнень сільського господар­ства для забезпечення природного балансу.

 

Правовий метод охорони довкілля ґрунтується на здатності права визначати:

         міру можливого (власне право громадянина);

         міру належного (обов'язки громадянина);

         міру відповідальності (відповідальність громадянина)

поведінки людей, підприємств або дер­жав. Норми екологічного права є обов'язковими, якщо вони формально встановлені та закріплені законом і підкріплюються методами державного примусу.

У міжнародному екологічному праві провідне місце займає принцип запобігання, відповідно до якого основною метою цивільних дій є попередження порушень природного середовища, а не ліквідація наслідків таких порушень. При розгляді навколишнього сере­довища як різновидності товару постає питання про отримання платних ліцензій на кори­стування цим видом товару [13, 14].

  Одним з найважніших завдань охорони природи є збереження біологічного різноманіття. У прийнятті концепції охорони біологічного різноманіття велику роль зіграла Конвенція про охорону біологічного різноманіття, схвалена на Конференції ООН з питань довкілля та розвитку (Ріо-де-Женейро,1992 рік, 179 країн) [15].

Червона книга України - основний державний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних рослин і тварин у країні, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.

Мета заснування Червоної книги - поліпшення охорони рідкісних та таких, що знаходяться під загрозою зникнення видів рослинного і тваринного світу; є основою для розробки подальших дій, спрямованих на охорону занесених до неї видів тварин і рослин. 

Висновок

сі наведені дані доводять, що висновок фахівців про вкрай небезпечну

екологічну ситуацію в Україні не є перебільшенням. Дійсно, вона є

кризовою. Ця екологічна криза спричинена як спрацюванням світоглядних

засад техногенної цивілізації, що практичним чином проявилося в

завойовницькому ставленні до природи, так і особливостями

політико-економічного розвитку України в межах колишнього СРСР.

Як відповідь на таку ситуацію розгортається інтенсивний філософський і

науковий пошук. Пошук нових засад діяльності людини в природі.

Втім, захистити природне середовище було неможливо. За міркуваннями

вітчизняних методологів науки (див., наприклад, В.Крисаченко), причиною

такого стану справ було те, що сама концепція охорони довкілля і

раціонального природокористування будувалась на принципово невірних

положеннях. Такими були твердження про те, що забруднення природи в

принципі є неминучим, що раціональне природокористування ведеться в

інтересах держави, що існує припустимий рівень забруднення і можливим є

відновлення зруйнованих екосистем.

Дійсно, в наукових колах СРСР багато хто з дослідників розумів хибність

існуючої стратегії природокористування. Але партійно-бюрократичні

структури не стільки не хотіли, скільки об’єктивно не могли взяти

висновки науки до уваги і спиратися на них в законотворчій і економічній

діяльності.

В останні 10 років відбулися певні позитивні зрушення, проявляється

прагнення докорінним чином змінити підходи до розв’язання екологічних

проблем. Відчувається вплив екологічного світогляду як на рівні масової

свідомості, так і на рівні політичної і правової свідомості. Як можна

судити з низки екологоорієнтованих законів, прийнятих в Україні в

останні роки, покращення екологічного стану є державною справою. Вже

декілька десятиліть існує і поширюється в Україні екологічний рух -

"зелений рух", створюються і активно працюють екологічні організації -

Українська екологічна організація, "Зелений світ", "Грінпіс-Україна",

Національний екологічний центр України "Довкілля", Українська екологічна

Ліга та інші. Ріст екологічної свідомості та розвиток

екологоорієнтованого світогляду проявився в визнанні Партії Зелених

України як парламентської.

Втім, серйозні програмні екологічні наміри дуже важко реалізуються. І

зараз, все ж таки, існує розбіжність між концептуальним баченням - "як

треба" - і практичним здійсненням - "як є". Це суттєве протиріччя,

розв’язання якого і є основою покращення сучасної екологічної ситуації в

Україні. В Україні головними причинами, що призвели до загрозливого стану довкілля та виникненню багатьох екологічних катастроф є [16]:

        застаріла технологія виробництва та обладнання,

        висока енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два-три рази відповідні показники відповідних країн;

        високий рівень концентрації промислових об'єктів;

        несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв,

         відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем водозабезпечення тощо);

         низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об'єктів;

         відсутність належного правового та економічного механізмів, які б стимулювали розвиток екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем;

         відсутність належного контролю за охороною довкілля.

Список використаної літератури

1. Голубець М.А. Від біосфери до соціосфери. Львів: 1997

2. Данилов - Данильян В.И., Лосев К.С. Глобальний экологічниий вибух: // Практична філософія. 2001. - № 2.

3. Лук’янова Л. Основи екології : навч. посіб. / Л. Лук’янова — К. : Вища шк., 2000. — 327 с.

4. Дерій С. Екологія / С. Дерій, В. Ілюха. — К. : Фітосоціоцентр, 1998. — 196 с. ілюстр.

5. Яцик А. Екологічна ситуація в Україні та шляхи її поліпшення / А. Яцик // Здоров’я та фіз. культура.—2005. — № 6. — С.23