Порядок надання isbn видавцям/виробникам

Для отримання ідентифікаторів у системі ISBN і відповідних ISBNs видавці/виробники надають Агентству ISBN такі документи:

• Гарантійний лист на бланку видавця/виробника, в якому має бути зазначено: місцезнаходження; номери телефонів і факсів; адреса для листування; електронна адреса; адреса сторінки в мережі Інтернет (за наявності).

• Копія Свідоцтва про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції (згідно зі Ст.12 Закону України "Про видавничу справу"), завірена видавцем, де в графі  "види діяльності у видавничій справі" зазначено: "видавнича діяльність".

• Копія Статуту видавця*, що має право здійснювати видавничу діяльність без внесення до Державного реєстру.

• Копія Статуту виробника*, що має право виготовляти слайди, фільми та відеофільми, що розповсюджуються як навчальні посібники.

• Для визначення Агентством ISBN відповідного ідентифікатора видавця в системі ISBN і здійснення розрахунку відповідного блоку ISBNs видавець має повідомити в листі дані щодо видавничої продукції, яка планується до випуску протягом поточного року (місяця, кварталу, півріччя) в електронному вигляді у форматі метаданих**, визначеному Міжнародним агентством ISBNу співпраці з національними агентствами ISBN, а також зазначити кількість видань за минулий та наступний роки.

• За результатами розгляду листа Агентством ISBN надається відповідна кількість ISBNs для ідентифікації видань, які випускатиме видавець упродовж поточного року (місяця, кварталу, півріччя), про що його повідомляють листом.

Наступна видача ISBNs відбувається за наявності звіту про надані ISBNs та переліку запланованих видань в електронному вигляді.

Для позначення цифрової частини ISBN застосовуються арабські цифри від 0 до 9. Цифрова частина ISBN складається з п'яти груп цифр, три з яких містять різну кількість цифрових знаків, відокремлених одна від одної дефісом або проміжком, а перша й остання група — фіксовану (сталу). Цифрова частина відокремлюється від абревіатури ISBN проміжком. П'ять груп цифр ISBN розміщуються в такій послідовності:

● префікс GS1(EAN·UCC) для книг (978);

● ідентифікатор групи (країни) Ідентифікатори України — 966 та 617;

● ідентифікатор видавця;

● порядковий ідентифікатор видання;

● контрольна цифра.

Наприклад: ISBN 978-966-8602-34-4, де

978 — префікс для книг;

966 — ідентифікатор України;

8602 — ідентифікатор видавця;

34 — порядковий ідентифікатор видання;

4 — контрольна цифра.

На основі ISBN будується штриховий код символіки EAN-13 для книжкового видання.

У 1994 р. Україна була прийнята в Міжнародну Асоціацію товарної нумерації — ЕАN — International і їй був присвоєний префікс 482.

Головним принципом стандартів EAN є принцип стандартної нумерації, відповідно до якого будь-який товар ідентифікується спеціальним номером, який являє собою символ у вигляді штрихового коду.

Штриховий код на книжкову продукцію

Над штриховим кодом знаходиться рядок з номером ISBN, цифри якого зв'язані з цифрами в нижній частині штрихового коду. Штриховий код на книжкову продукцію має 13 цифр. Групи цих цифр мають те ж саме значення, як і в стандартному товарному коді EAN—13. Але перші три цифри (978) — це інтернаціональний код книжкової продукції (він замінює код країни). Наступні п'ять цифр — код видавництва, далі чотири цифри — код (номер) книги і, нарешті, остання цифра — контрольне число. Над штриховим кодом періодичної друкованої продукції, як і для книжкової продукції, є рядок з номером ISSN і група цифр зв'язана з групою цифр, що знаходяться під штриховим кодом. Інтернаціональний код періодичної друкованої продукції — 977. Основна відмінність штрихового коду на періодичну друковану продукцію — наявність додаткового дворозрядного коду з нумерацією від 1 до 12 (для періодичних видань, що виходять один раз на місяць) або від 01 до 52 (для періодичних видань, що виходять один раз на тиждень).

45. Основні відмінності між програмами верстки Quark XPress, InDesign, PageMaker

Верстка у видавничій справі і поліграфії - процес формування сторінок видання шляхом компонування текстових і графічних елементів, а також результат цього процесу, тобто власне смуги.

Редактори для верстки:

PageMaker. Додали Photoshop’овскі модулі, розширену підтримку PDF, змінили інтерфейс, наблизили за стилем роботи до інших продуктів Adobe, але нічого не допомагало.

Покращення та розширення інструментів для роботи з текстом та графікою для комп'ютерів привернуло увагу професійної друкарської спільноти до систем комп'ютерної верстки. Переломним моментом до цього стала програма Quark XPress в 1990-их, а також розширення бази комп'ютерних шрифтів. Quark XPress була домінуючою системою на ринку. Він був хоч і примхливий, але простіше влаштований і набагато пластичніший, з його допомогою значно легше робити складну верстку. Зрозуміло, що Adobe, лідер в області технологій комп’ютерної графіки та додрукарських процесів, не могла змиритися з такою ситуацією. Вона поставила собі за мету запропонувати користувачеві закінчений технологічний процес на основі власних розробок.

На початку 2000-их набрала популярності програма Adobe InDesign. Це сталося завдяки великим можливостям програми, а також інтеграції з іншими програмами від Adobe, що були домінуючими в сфері комп'ютерного дизайну, обробки зображень та фотографій, аудіо та відео редагування.Adobe не опустилася до наслідування QuarkXPress’у, InDesign лише дещо нагадує його. Набагато сильніше він схожий на Illustrator. Як ImageReady можна назвати Photoshop’ом для Web, так і InDesign я б назвав Illustrator’ом для верстки.

Від Illustrator’а InDesign успадкував перевантаженість інтерфейсу палітрами, їх не так багато, як в Illustrator’е, але й не 2-3, як у Quark’е. Подібно Illustrator’у, InDesign вимагає досить потужної відеокарти. Програма “Знає”, на якій мові набраний даний текст, і використовує словники переносів та інші установки, призначені для мови, на якому цей текст написаний. Подібно QuarkXPress, програма використовує рамковий (фреймовий) метод роботи з об’єктами.

46. Сучасна система продажу видавничої продукції.

За Тимошиком («Книга для автора...», розділ 20 с. 379-394) складові мережі продажу:

1. Відділи маркетингу видавництва;

2. книжкові магазини різних форма власності;

3. книготорговельні фірми;

4. дрібнооптові гуртові книготорговельні підприємства;

5. лотки й кіоски з продажу друкованої продукції;

6. прямий продаж без посередників;

7. книжкові базари;

8. книжкові ярмарки;

9. книжкові клуби;

10. Інтернет-магазини;

11. фізичні особи- книгоноші;

12. книжкові відділи в непрофільних торговельних підприємствах;

13. відділи «книга-поштою» при фахових періодичних виданнях.

книжкові базари – «Петрівка»;

книжкові ярмарки – міжнародні: Лондонський, Франкфуртський, Монреальський, Паризький; наше: Львівський форум видавців, «Медвін», «Світ книги» у Харкові;

книжкові клуби – «Клуб сімейного дозвілля»;

Інтернет-магазини – сайт видавництв, інші сайти книжкової продукції;

фізичні особи- книгоноші – відповідь у назві, людина розносить продукцію (це може бути як у навчальні заклади, так і в спеціальні організації, залежить від тематики продукції); книжкові відділи в непрофільних торговельних підприємствах – це в «Ашанах», «Метро» і т.д.;

Книжкові магазини та їх відділи: 1) незалежні книжкові магазини; 2) книжкові магазини видавництв; 3) відомчі кн маг (наприклад, навчальні заклади, громадські організації і т.д.).

Прямий продаж без посередників: 1) під час публічних презентацій; 2) за адресними списками; 3) за телефонними номерами.

47. Нормативно-правова база створення та діяльності сучасної видавничої структури.

За Тимошиком («Книга для автора...», розділ 2 с. 45-69)

Головні документи:

1. Постанова Кабінету Міністрів України «Про державний реєстр видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції»;

2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок доставлення обов’язкових примірників документів»;

3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права та суміжних прав»;

4. Закон України «Про видавничу справу»;

5. Закон України «Про обов’язковий примірник документів»;

6. Закон України «Про інформацію»;

7. Закон України «Про державну таємницю»;

8. Закон України «Про підприємництво»;

9. Закон України «Про підприємства в Україні»

10. Закон України «про авторська право та суміжні права»

11. Конституція України

Також деякі пункти наступних документів:

1. Закон України «Про рекламу»;

2. Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу»;

3. Закон України «Про захист суспільної моралі»;

4. Закон України «Про об’єднання громадян»;

5. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації»

Кодекси: кримінальний, господарський, про адміністративні порушення.

48. Використання стилю у програмі верстки. Принципи створення стилів та роботи з ними.

Стилі (Style Sheets) – це один із засобів автоматизації, що представлений набором команд форматування символів, абзаців або структурних рівнів документа.

Стилі використовуються в усіх програмах верстки – QuarkXPress, PageMaker, Adobe InDesigne. За допомогою стилю можна згрупувати ряд певних властивостей символу (форматування символу) та зв’язати з відповідним рядом властивостей абзацу (форматування абзацу). Стилі абзацу застосовуються для абзацу в цілому, стилі символів – тільки до виділених символів. Стилі полегшують роботу верстальника при версці великих масивів текстів, адже стилі гарантуть сталість верстки по всьому документу. За замовченням постійно активним є стиль No Style, який не можна редагувати.

Без використання стилів неможливо дотриматись стандартів уніфікованості – наприклад, можна не один день вручну підганяти точність та відповідність розташування й відтворення елемента на кожній сторінці вдання.

Принципи створення стилів практично одні й ті самі для всіх програм верстки і відбувається за схемою:

• створення нового стилю через палітру стилів на основі No Style або створеного вами стилю, присвоєння імені;

• вибір параметрів форматування;

• підтвердження змін.

Стиль застосовується до віділеного масиву тексту одним кліком по ньому.

Прі створенні стилю у при відкритій публікації, він існуватиме лише разом з нею, якщо ж створювати його у порохньому вікні програми – стиль буде “загальним” і може застосовуватись до будь-якої відкритої публікації.

Інновація – GREP. ПЯвляє собою вдосконалену техніку пошуку, що базується на принципі шаблонів. Стилі GREP можна використовувати для застосування стиля символа до тексту, що задовольняє визначений GREP. Напрвклад, може постати потреба використати окремий ствль до всіх тел. номерів, що зазначалися у тексті. При створенні стилю GREP треба обрати стиль символа та задати GREP. Весь текст в абзаці, що задовольняє вираз GREP, буде відформатований у відповідності до обраного стилю символа. Діє в останній версії ІнДізайна.

49. Сучасний стан стандартизації видавничої справи в Україні.

Стандарт у перекладі з англійської (standart) означає норму, зразок. Відповідно до значення стандарти встановлюють правила і норми для конкретної виробничої діяльності. У видавничій справі стандарти регламентують всі етапи опрацювання авторського твору до моменту його друку визначеним накладом.

Hедоліки, допущені при розробці стандартів з бібліотечної, інформаційної та видавничої справи, пояснюються тим, що гармонізація національних стандартів з міжнародними інколи зводиться до їх повного й дослівного перекладу. Переклад міжнародних і міждержавних стандартів українською мовою призводить до їх формального введення.

Розробники не дотримуються повноти системи понять. У ДСТУ 2394-94 подано визначення терміна "реєстрація серіального видання", але відсутні визначення, наприклад, термінів: облік періодичних, неперіодичних та інших видань. ДСТУ 3017-95 "Видання. Основні види. Терміни та визначення" не включають такий вид документа, як патенти (описи винаходів). Розробка термінологічних стандартів не повинна вестися хаотично, а становити систему понять. Структура термінологічних стандартів має будуватися за логіко-понятійною системою. Терміни повинні бути взаємодоповнюючими, різночитання неприпустимі. При розробці проектів державних НТД необхідно враховувати теоретичний і практичний досвід, національні особливості мови.

Сучасний стан: безладдя, хаос, неузгодженість, самодіяльність і профанація, а також недостатнє фінансування цього безладдя.

Три підходи у використанні стандартів сучасними видавництвами:

1) використання радянської системи стандартів (переважно вид-ва державної форми власності). Але "прилаштувати" старі радянські стандарти до нових умов неможливо, бо критерії й методика, на яких вони базувалися, більшою мірою мали відношення до політичної безпеки СРСР й аж ніяк не до інтересів авторів, читачів та видавців;

2) використання рос. стандартів – РФ попіклувалася завезти в UA значний наклад (приватні вид-ва);

3) видавництва, які взагалі не користуються стандартами (тут може бути два шляхи – або повний хаос, або відхиленні від старих стандартів керуючись здоровим глуздом, не чекаючи появи нових).

Сьогодні українське книговидання розвивається без власних видавничих стандартів – відмовившись від старого, багато в чому виправданого і потрібного, контролю у сфері видавничої справи, досі не спромоглася через свій галузевий орган, Держкомінформ України, запровадити взамін чогось дієвого.

Раніше ж за дотриманням стандартів стежив спеціальний підрозділ Держкомвидаву України – Головне видавниче управління, працівники якого періодично готували тематичні огляди випущених видань.

У 1994 році при Державному комітеті зі стандартизації, метрології та сертифікації України було створено Технічний комітет за номером 101 (ТК101) "Технологія поліграфії". Завдання: здійснювати організацію й підготовку до затвердження державних стандартів України в галузі видавничої діяльності. Базою для розгортання діяльності ТК101 та його складових став Український науководослідний інститут поліграфічної промисловості імені Тараса Шевченка у Львові.

Розробкою стандартів займається окремий підкомітет "Книжкової палати України". 1995 року побачило світ перше офіційне видання першого українського видавничого стандарту ДСТУ 3017-95 "Видання. Основні види: терміни та визначення" – автори І. Лупандін, Т. Пучкова та Г. Пліса (підсумок активності – 1 документ за 6 років). З 2009 року набуває чинності ще один стандарт – ДСТУ 4861-2007 “Інформація та документація. Видання. Вихідні відомості”.

Проблемним є вихід України на світову арену:

1) Більш ніж п'ятирічне зволікання України зі вступом до Міжнародного агентства ISBN/ISMNі впровадженням у державі Міжнародної стандартної нумерації книжкових видань (впроваджено з 1998 року).

2) Україна не є учасницею системи ISSN.

2) Загальний стан видавничих стандартів.

ШЛЯХИ до спасіння на думку МСТ такі:

- залучення до створення стандартів провідних учених вищих навчальних закладів, де викладається видавнича справа, та видавцівпрактиків;

- створення додаткової робочої групи розробників окремих стандартів, яка працюватиме паралельно з групою Книжкової палати України.

ПРОГАЛИНИ та їх усунення

– визначити граничну кількість авторів книги, які зазначаються на титулі, а відповідно й обкладинці (У Німеччині і Канаді ≤ 4);

– визначити постійне місце інформації про перекладача, упорядника, автора передмови й приміток;

– доцільність двомовниого титулу з подвійним зазначенням місця видання;

– відмова від зазначення року видання внизу титулу біля назви видавництва;

– відмова від радянської ідеологогічно необхілної ЄСКЛ (Єдина система класифікації'літератури). Індекси для підручників з вивчення української мови за цим "класифікатором" беруться з розділу "Другие язьїки народов СССР", а твори сучасних українських письменників з розділу "Литература национальньїх меньшинств СССР";

– при зазначенні ББК необхідно звертатись до бібліотек

– урегулювання доступності Універсального децимального класифікатора (УДК), який розроблений відповідно до вимог Міжнародного комітету з УДК у Гаазі;

– загромадження "вхід" і "вихід" з книги нікому не потрібною інформацією;

Процес входження вітчизняної книги до міжнародного інформаційного простору відбувається стихійно і має як позитивні, так і негативні сторони.

49. Методика загального редагування і зміст редакційної правки.

Метою редагування є трансляція («перетворення») повідомлень для отримання заданого соціального ефекту. Ця трансляція передбачає:

— контроль повідомлення на основі встановлених суспільством норм і його відповідне виправлення, тобто його унормовування з метою підвищення ефективності сприйняття;

— «переклад» повідомлення з внутрішньої мови автора на зовнішню мову реципієнта;

— «прив'язування» повідомлення до конкретних умов акту його сприймання (часу, місця, обставин тощо);

— оптимізацію повідомлення за низкою параметрів, тобто його творче удосконалення.

Трансляцію здійснюють, вносячи в повідомлення виправлення (реконструкції).

Для досягнення окресленої мети редактор повинен виконати низку завдань, найважливішими з яких є такі.

Верифікація повідомлень. Редактор повинен, по-перше, встановити, в якому відношенні до дійсності перебуває інформація повідомлення, тобто встановити його модальність, і, по-друге, перевірити істинність тих тверджень повідомлення, значеннями модальності яких є «реальність». Проте редактор через брак часу, встановлений нормами виробітку, не може перевірити абсолютно всі твердження автора. Завдання редактора значно вужче — перевірити істинність лише найважливіших тверджень повідомлення.

Адаптація повідомлень. Редактор повинен пристосувати мову (код), інформацію та складність повідомлення до мови, банку інформації (тобто запасу знань) та психологічних можливостей тієї групи реципієнтів, для якої воно призначене.

Адвербіалізація повідомлень. Редактор повинен пристосувати інформацію повідомлення до того місця (локалізація), часу (темпоралізація) та ситуації (ситуатизація), в яких реципієнти сприйматимуть повідомлення.

Нормалізація повідомлень. Редактор повинен привести норми, реалізовані автором у повідомленні, у відповідність до тих норм, якими користується суспільство. Наприклад, це можуть бути лінгвістичні норми (орфографічні, орфоепічні, граматичні та пунктуаційні), стандарти на вихідні відомості, описи джерел, стандарти інженерної графіки (для оформлення креслень, схем), правила логіки тощо.

Рецепціація повідомлень. Редактор повинен реалізувати у повідомленні лише механізми сприймання інформації, відкинувши норми її породження.

Інтерпретація повідомлень. Редактор повинен додати до повідомлення коментарі, які пояснюють незрозумілі реципієнтові речення, відхилення від прийнятих норм тощо. До інтерпретації вдаються лише в тих випадках, коли редакторові заборонено виправляти безпосередньо сам текст, для прикладу, текст твору класичної літератури, текст архівного документа тощо.

Уніфікація / урізноманітнення повідомлень. З урахуванням виду повідомлень редактор повинен: а) уніфіковано подавати однотипні елементи повідомлення для їх однозначної ідентифікації та полегшеного сприймання реципієнтами; б) урізноманітнювати однотипні елементи повідомлення, щоби реципієнти отримували естетичне задоволення від «розшифровування» тексту. Як правило, уніфікації потребують понятійні повідомлення, а урізноманітнення — образні. Крайнім випадком уніфікації є стандартизація повідомлень, яка передбачає подання певних елементів повідом¬лення — наприклад, описів джерел, скорочень, одиниць вимірювання тощо — згідно з вимогами стандартів.

Політизація / деполітизація повідомлень. Ураховуючи вид повідомлення, редактор повинен або надати йому певного політичного забарвлення, або, навпаки, позбавити його політичної забарвленості відповідно до чинних у ЗМІ політичних норм. Найчастіше політизувати доводиться повідомлення, які публікують у виданнях, що є органами політичних партій чи видаються їх явними чи прихованими однодумцями, а деполітизувати — позапартійні видання й канали електронних ЗМІ.

Етизація повідомлень. Редактор повинен узгодити повідомлення з етичними нормами (нормами моралі), наприклад, нормами професійної етики журналістів.

Естетизація повідомлень. Редактор повинен узгодити повідомлення з нормами прекрасного (нормами мистецтва). Це важливо не тільки для художніх, а й для усіх інших, без винятку, видів літератури чи жанрів передач електронних ЗМІ.

На практиці перед редактором під час редагування якихось конкретних повідомлень можуть поставати й інші, локальні, завдання. Крім того, під час опрацювання рукопису в кожному конкретному випадку редактор не обов'язково повинен дбати про виконання абсолютно всіх цих завдань, може бути цілком достатньо виконувати кілька чи навіть якесь одне. Вибір потрібної множини завдань залежить від самого повідомлення і мети, яку ставить перед собою ЗМІ. Вказаної мети редактори досягають шляхом мінімізації кількості відхилень у повідомленні за наперед визначених, по-перше, вимог до його якості та, по-друге, фінансових обмежень вартості опрацювання.

Редакційна правка авторського оригіналу.

За ступенем і характером внесених у текст змін розрізняють кілька видів редакційної правки:

- вичитування – виправлення технічних помилок при підготовці перевидань без переробки, а також офіційних і документальних матеріалів;

- скорочення – виправлення з метою обмежити текст певним обсягом;

- обробка – виправлення ідейно-смислові, фактичні, композиційні, логічні, стилістичні, але без корінного перетворення тексту;

- переробка – корінні зміни авторського тексту, який служить лише основою для остаточного тексту видання.

Як правило, працюючи над текстом, редактор використовує всі перераховані види правки в різних поєднаннях.

Методика редакційної правки передбачає наявність ряду правил, доцільність яких підтверджується досвідом. До числа таких правил відносяться наступні:

- не починати правити, не познайомившись з текстом в цілому, не виявивши його загальні особливості, переваги і недоліки, не визначивши головні редакційні завдання;

- правити тільки після того, як встановлена ​​і точно визначена причина незадоволеності текстом і продуманий шлях її усунення;

- не виходити за рамки допустимого редакторського втручання в текст, тобто розміряти правку з авторським задумом;

- обмежуватися по можливості мінімумом поправок, не віддаляючись від авторського тексту і користуватись для редагування авторськими мовними засобами;

- критично ставитися до кожної внесеної правки, зіставляючи її з первісним текстом, зберігаючи авторський сенс фрази, фрагмента;

- погоджувати всі виправлення з автором.

Редакційну правку доцільно починати з композиційних змін, а скорочення повинні передувати правці тексту.

Що стосується техніки редакторської правки, то вона проста:

- правити безпосередньо в тексті, закреслюючи слова і букви тонкої рисою і вписуючи нові слова і букви над ними між рядків;

- вписувати текст розбірливо;

- великі вставки вписувати на полях або на окремій сторінці, підклеюючи до основної;

- викреслюючи текст, з’єднувати стрілкою останнє слово перед викресленим і перше після нього;

- у правці використовувати знаки, що застосовуються при вичитуванні