32. Причини виникнення та шляхи подолання конфлікту.

Конфлікт як соціальне явище є породженням певних соціально-психологічних чинників, втілених в інтересах конкретних соціальних суб'єктів — учасників конфліктної ситуації. Він є сукупністю об'єктивних і суб'єктивних передумов, наслідком взаємодії різноспрямованих прагнень, що постають у найрізноманітніших комбінаціях. До найголовніших причин належать:

1. Протилежні орієнтації сторін — суб'єктів взаємодії. У соціальній практиці різноспрямованість інтересів не менш поширена, ніж їх консолідація. Нерідко егоїстичні інтереси стосуються однієї і тієї ж цілі, яку неможливо реалізувати одночасно, без посягання на інтереси інших суб'єктів соціуму, що, безумовно, породжує конфліктні ситуації.

2. Різноспрямованість ідеологічних засад. Виникнувши на основі різних поглядів, конфлікти часто переростають у безкомпромісну боротьбу за певне спрямування

3. Різновекторність соціально-економічних орієнтацій. Передусім вони пов'язані з соціально-економічною нерівністю, нерівноправним розподілом матеріальних і духовних благ. 4. Суперечності між елементами соціальної структури. Обумовлені вони неузгодженістю цілей та завдань різних рівнів організації суспільства (центр — периферія).

5. Соціально-психологічні та морально-етичні. Вони постають у формі незадоволення окремих індивідів їх статусом у певному середовищі, що породжує різноманітні спроби змінити його.

Структура методів вирішення конфліктів:

- Роз’яснення вимог до змісту роботи

- принцип використання ієрархії

- підпорядкування цілей підрозділів загально організаційним цілям

- використання методології положень, мотиваційних теорій для регулювання впливу на поведінку через систему винагород і покарань

Між особовий метод

- ухилення

- конкуренція, суперництво, протиборство

- пристосування

- компроміс

- співробітництво

33. Сутність і загальні ознаки соціальних відхилень.

Соціальні відхилення є властивістю кожної соціальної системи. Розглядаючи їх як деяке цілісне динамічне утворення (процес), можна виділити з усього різноманіття взаємозв'язків цього утворення з суспільним життям у цілому чотири важливі компоненти: соціальні цінності, соціальні інститути, соціальні норми і соціальні відносини. Усі вони для вивчення соціальних відхилень мають не тільки теоретичне, а й практичне значення, охоплюють різні сфери суспільного життя. В різних історичних умовах і стосовно різних форм поведінки соціальні відхилення проявляються по-різному. Однак є й деякі загальні закономірності процесу їх розвитку. Сумарно його можна подати у такому вигляді: 1) початковою ланкою соціальних відхилень звичайно є зміна ціннісних орієнтацій у тих чи інших верствах населення (соціальних групах), що зумовлено, як правило, змінами в об'єктивних соціально-економічних умовах їх життя; 2) зміна орієнтацій дедалі поширюється і, з одного боку, спричинює зростання кількості міжособистісних конфліктів, а з іншого — веде до порушення соціальних норм, які регулюють відповідні відносини; 3) якщо даний процес не контролюється і не породжує необхідної соціальної реакції, він поглиблюється у таких напрямах: — соціальна норма фактично не діє; — виникає «тіньова нормотворчість»; — порушується функціонування відповідних соціальних інститутів; — вони замінюються неформальними зв'язками; 4) відбуваються істотні, часом необоротні зміни та деформації у системі суспільних відносин: — зростають соціальні суперечності, які в свою чергу продукують поведінку, що соціально відхиляється, в різних формах; — спостерігається погіршення структури та динаміки антисуспільних явищ. Соціальна норма та соціальні відхилення — два полюси однієї осі соціально значущої поведінки індивідів, соціальних груп, класів та інших соціальних спільнот. Соціальні відхилення так само різноманітні, як і самі соціальні норми. Більше того, різноманітність відхилень перевищує різноманітність норм, бо норма типова, а відхилення від неї можуть бути вельми індивідуальними. Аморальний вчинок однієї людини може бути зовсім не схожий на вчинок іншої, навіть злочини, ознаки яких чітко зафіксовано у кримінальному кодексі, також різноманітні, як і самі люди, які їх вчиняють. Незважаючи на різноманітність, соціальні відхилення у кожному суспільстві мають істотні загальні риси, які й дають змогу розглядати в єдиній сукупності такі різні явища, як, скажімо, крадіжка та проїзд на червоне світло світлофора, бюрократизм та порушення законів про охорону природи, пияцтво та самогубство.

Соціологія девіантної поведінки є спеціальною соціологічною теорією, яка досліджує методами соціальну сутність соціального явища дивіації – відхилення в поведінці людей.

Об’єктом є суб’єкти девіантної поведінки. Предметом є сутнісні характеристики такого соціального явища як девіантна поведінка