27. Нормативно-правові акти

Нормативно-правовий акт — це офіційний документ, прийнятий компетентними суб 'єктами нормотворчості, який встановлює, змі­нює або скасовує норми права.

Нормативно-правовий акт як форма права з' являється на ранніх етапах розвитку державності і в більшості країн поступово, витиску­ючи правові звичаї і правову доктрину, стає основним нормативним регулятором у суспільстві. З посиленням державної влади, її центра­лізацією, розвитком правової культури діяльність законодавчих органів держави набуває пріоритетного значення, а право одержує нову, авто­ритетну зовнішню форму виразу — закон.

Нормативний акт відносять до первинних джерел права практично в усіх сучасних державах. З огляду на його юридичну форму і зміст це найбільш досконале джерело права. На відміну від інших форм права нормативно-правовий акт характеризується такими рисами:

- приймається тільки уповноваженими суб' єктами нормотворчості;

- має визначену структуру, чітко формулює зміст правових норм,

- має письмову форму і оприлюднюється в офіційних виданнях, що дає змогу оперативно доводити його до відома адресатів;

- розробляється і ухвалюється з додержанням встановленої зако­ном процедури;

- може бути оперативно змінений і доповнений відповідно до по­треб соціальної практики;

- є обов' язковим до виконання і містить гарантії на випадок його можливого порушення;

- підлягає систематизації, яка дає можливість легко відшукати його в нормативно-правовому масиві.

Ці особливості зумовлюють домінуючу роль нормативного акта в системі форм права в країнах романо-германської правової сім' ї та його поширеність в країнах англо-американського права. Нормативно-правовий акт є основною формою права і в Україні.

Нормативні акти забезпечують ефективне правове регулювання у відповідних сферах суспільних відносин. Вони:

- диференційовані за видами органів, які їх видають. Апарат дер­жави складається з розгалуженої системи органів, наділених певним обсягом нормотворчих повноважень, який реалізується шляхом при­йняття нормативних актів різних видів та різної сфери дії;

- конкретизовані за предметом правового регулювання, що відо­бражається в назві (преамбулі) нормативного акта;

- існують у вигляді ієрархічної системи, в основі якої лежить юри­дична сила актів — властивість нормативних актів, що визначає їх спів­відношення за змістом з іншими нормативними актами і залежить від компетенції нормотворчого органу та його місця в механізмі держави.

Систему нормативно-правових актів очолює конституція держави. Це основний закон, який має найвищу юридичну силу. Залежно від спо­собу вираження розрізняють писані та неписані конституції. Писана конституція складається із одного або декількох окремих документів, прийнятих в різний час і офіційно проголошених основними законами держави. Так, Конституція Швеції складається з акта «Форма правління», акта про престолонаслідування і акта про свободу друку. Неписаною конституцією називають сукупність несистематизованих законів, судо­вих прецедентів і звичаїв, які фактично закріплюють певний державний лад у країні, але формально не проголошені її основним законом. Не­писані конституції мають Велика Британія, Нова Зеландія, Ізраїль.

Наступний щабель в ієрархії нормативних актів займають закони, які ухвалюються парламентом і мають вищу юридичну силу порівня­но з нормативними актами інших державних органів. Види законів виокремлюють за їх змістом, формою, юридичною силою і порядком ухвалення. Найбільш поширеними є конституційні (органічні) і по­точні (базові, рамочні, програмні) закони. Різновидом поточного за­кону є кодекс — результат наукової систематизації норм права певної галузі. У країнах романо-германського права (Франція, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія) майже всі основні галузі права кодифіковані: існують цивільний, торговельний, кримінальний, кримінально-процесуальний, цивільний процесуальний кодекси, кодекс законів про працю, соціаль­ний кодекс та ін.

Особливу роль в регулюванні таких сфер, як освіта, охорона здоров'я, соціальне страхування та ін., в деяких зарубіжних країнах відіграє деле­говане законодавство — система актів, прийнятих органами виконавчої влади (урядом, міністерствами, відомствами) на основі повноважень, наданих їм парламентом, з питань законодавчого регулювання. При­кладом тому можуть бути ордонанси — акти, що приймаються Радою Міністрів Франції з дозволу парламенту і за висновком Державної Ради з питань, які належать до сфери законодавства; в Італії — це законодав­чі декрети, видані урядом, декрети Президента, які мають силу закону. Вищою формою делегованого законодавства у Великій Британії є наказ в Раді, який видається урядом від імені королеви і Таємної Ради. Акти делегованого законодавства фактично мають силу закону.

Крім законодавчих актів, система нормативно-правових актів вклю­чає й численні підзаконні акти, прийняті центральними і місцевими органами виконавчої влади (регламенти, адміністративні циркуляри, накази міністрів, інструкції тощо). Такі акти засновані на законах, не можуть їм суперечити і покликані конкретизувати їх зміст.