49.Проблеми розвитку технополюсів

Використовуючи досвід «Силікон велі», в усьому світі стали створювати технополіси — міста передових (високих) технологій, наукових досліджень і проектно-конструкторських розробок у відповідних галузях виробництва. Структура технополісу подібна до технопарку, однак вона розташовується в межах конкретного населеного пункту, розвиток якого забезпечується через технополіс. Технополіс — це цілісний науково-виробничий комплекс, створений на базі окремого міста. Технополіси можуть виникати як на базі новоутворених міст, так і на базі старих, реконструйованих. Створення технополісів справляє формуючий вплив на розвиток тих регіонів, де вони розташовані. Вони сприяють: » підвищенню інноваційної активності; « формуванню інноваційної інфраструктури; • прискоренню комерціалізації новацій; • структурній перебудові виробництва; • створенню нових робочих місць; • удосконаленню механізмів інноваційної діяльності; • підсиленню наукоємності розвитку промисловості; • підвищенню професіоналізму кадрів; • підвищенню інноваційності економіки. Програма «Технополіс» складається з таких основних елементів: 1) загальнонаціональних програм зі створення наукоємних галузей, принципово нових технологій; 2) програм заохочення малого дослідницького підприємництва, розвитку дрібних венчурних фірм; 3) національного плану регіонального розвитку; 4) створення загальнояпонської системи інформаційної мережі (СІМ); 5) створення міжнародних союзів у сфері науково-технічної діяльності. 50.Фактори впливу на РПС

Фактори РПС – це об’єктивно дані обставини (явища, процеси), які певним чином впливають на розміщення елементів продуктивних сил – сприяють доцільному і поступальному їх розвитку або гальмують його.При зміні складу факторів повинні змінюватися і місця розташування об’єктів.Розрізняють такі групи факторів, які включають:

– природні – якісну і кількісну характеристики родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів, природно-кліматичні й природно-транспортні умови;

– екологічні – природоохоронні та конструктивні заходи з метою ощадного використання природних ресурсів і забезпечення сприятливих умов для життєдіяльності людини;

– технічні – досягнутий і можливий рівень техніки та технології;

– економічні – вартість капіталовкладень, строки будівництва, ефективність виробництва, призначення та якість продукції, виробничі зв’язки, економіко-географічне і транспортне положення та ін.;

– соціально-демографічні – чисельність населення і його розміщення, кількісну та якісну оцінку трудових ресурсів і забезпеченість ними виробництва у розрізі областей і районів, стан виробничої і соціальної інфраструктури.

Кожна з цих груп поєднує багато факторів, серед яких розрізняють найважливіші (рис. 1).

Один із засновників теорії факторного аналізу А. Вебер назвав три найважливіших фактори: праця, сировина і транспорт. Згодом кількість факторів, що використовуються в економічному аналізі, значно збільшилася, їх можна об'єднати в групи, які впливають на розміщення виробництва.

Кожна територія характеризується набором факторів, що визначають її придатність для розміщення конкретного виробництва. Тільки сукупність декількох (іноді навіть десятків) факторів визначає ефективність розміщення.