27. Національне питання в політичних концепціях м. Драгоманова та і. Франка.

Антонюк стр. 88 – 89 + 93 – 94

М. Драгоманов піддав критиці методологічні принципи народницької школи, що грунтувалися на ідеї народоправства та інтересу «трудового народу», і розвинув учення про суспільство і державу в руслі позитивізму. Оцінюючи історичні події в Україні з точки зору еволюційного розуміння прогресу, він на противагу вченим-народникам визнавав справедливими лише ті народні рухи, що сприяли духовно-ліберальному, економічному та політичному розвитку краю. Політичні погляди М. Драгоманова знайшли найбільш повне відображення в проекті програми «Вольний Союз — Вільна Спілка», в якій обґрунтовувалися головні засади російського конституціоналізму. Найважливішими з них він вважав громадянські свободи і децентралізацію Росії. Децентралізація в свою чергу була основою для утвердження самоврядування (самоуправа громад, волостей, повітів, земель). Кожна самоуправа повинна мати внутрішню самостійність щодо інших самоуправ. Центральна влада зосереджувалася у земельному соборі як вищому законодавчому органі, що функціонував на засадах американського бікамералізму (двопалатності). Отже, держава, за М. Драгомановим, — це «вільна спілка» самоуправ, а центральна влада — лише орган координації між ними. Національне питання України М. Драгоманов розглядав у контексті забезпечення прав і свобод громадян та пов'язував його успіх з конституційними реформами в Росії. Український національний рух він висвітлював у такій послідовності: культурно-просвітницька діяльність з метою пробудження і розвитку національної свідомості та піднесення освітнього рівня народу; боротьба за політичну свободу, запровадження конституції; розв'язання соціальних проблем. У політиці М. Драгоманов відкидав принцип «мета виправдовує засоби», вважаючи, що для здійснення справедливих цілей потрібні високоморальні люди. Соціалізм він розумів як засіб утвердження соціальної справедливості, підвищення добробуту народу.

Попередником національно-державницького і національно-демократичного напряму був Іван Франко, який одним із перших в українській політичній думці сформулювавконцепцію політичної самостійності України. Основні риси цієї концепції, які чітко висвітлені в праці «Поза межами можливого», їх можна звести до таких моментів: 1) основною причиною гальмування економічного і культурного розвитку народу є відсутність його національної самостійності; 2) без ідеалу національної самостійності неможливо реалізувати ідеали політичної свободи і соціальної рівності; 3) українські політичні сили, кращі його представники, такі як М. Драгоманов, зазнавали невдач на шляху здійснення своїх цілей через те, що вони не мали ідеалу політичної самостійності; 4) цей ідеал, хоч він, на перший погляд, неосяжний, можна реалізувати тільки активною копіткою працею борців-революціонерів; 5) для повноцінного національного розвитку необхідне відтворення повної соціальної структури, тобто всіх верств (вищих, середніх і нижчих), які б підтримували ідеал політичної самостійності України. У площині вирішення соціальних питань І. Франко стояв на позиціях соціалізму. За цими поглядами він наближався до М. Драгоманова, тобто відстоював федеративно-громадський принцип, який передбачав свободу й автономію у відносинах між собою і громадою, громадами і народом. Соціалістична концепція І. Франка містила також ідеї кооперації, колективної громадської власності, соціальної взаємодопомоги між трудівниками, боротьби проти соціального гноблення та ін. Соціалізм І. Франка докорінно відрізнявся від марксизму. Ця різниця полягала в тому, що І. Франко відкидав ідеї економічного детермінізму й історичного фаталізму (історичної необхідності), диктатури пролетаріату і державної централізації, суспільства. Отже, політичні переконання І. Франка грунтувалися як на національно-демократичних, так і на соціалістичних поглядах.