57.Глобальна екологічна проблема людства.

Відомо, що природа - єдина і неподільна, а сучасне господарство – результат взаємодії природи і суспільства. Отже, суспільство, господарство і природа - взаємопов'язані, зв'язок цей має глобальний характер, стан і доля кожного із компонентів - взаємозалежні. Ця порівняно проста теза є відправною щодо розуміння низки глобальних геологічних проблем. На жаль, протягом тисячоліть людина посилено втручалася в природу, не порушюючи про підтримку в ній рівноваги. Особливо ускладнилися відносини суспільств і природи в XX ст., коли в процесі науково-технічної революції різко зріс антропогенний вплив на навколишнє середовище. Через різке збільшення кількості введення, інтенсивну індустріалізацію та урбанізацію на планеті господарські навантаження стали перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення відновлення. У відносинах людини і природи настала криза, яка викликала Алогічні проблеми глобального характеру. Катастрофічних розмірів набуло забруднення морів і океанів. Стічні води промислових підприємств і міст, змиті з полів добрива і отрутохімікати потрапляють у річки. Окремі акваторії Світового океану є місцем зберігання радіоактивних та високотоксичних відходів. Видобуток корисних копалин на шельфі морів j океанів посилює небезпеку аварій. Великим джерелом забруднень став морський транспорт, особливо нафтоналивний. Через забруднення води гине рослинність тваринний світ морів, порушуються процеси глобального газо- та теплообміну між океаном та атмосферою. Окреслились зміни глобального характеру, які можуть призвести до незворотних порушень у біосфері. Особливо значної гостроти екологічні проблеми досягають в густонаселених та індустріальних районах (мал. 40). Негативні наслідки антропогенного впливу на географічну оболонку так значні і масштабні, що їх уже визначають як екологічну кризу. Екологічна криза - це порушення взаємозв'язків в системі географічної оболонки або незворотних явищ у біосфері, що викликані антропогенною діяльністю і загрожують існуванню людини як виду. Наприклад, погіршується енергетична, мінерально-сировинна та продовольча забезпеченість земної цивілізації, зростає забруднення довкілля, є небезпека зміни генетичного фонду людства. В підходах до висвітлення екологічної кризи є два напрями наукової та суспільної думки: песимістичний та оптимістичний. Песимісти заперечують можливість поступального розвитку цивілізації за співвідношеннями народжуваності та смертності, темпів економічного зростання, умов забруднення довкілля. Вони пропонують обмежити чи навіть зупинити техніко-економічний розвиток людства. Оптимісти відстоюють можливість збереження масштабів економічного розвитку за умови забезпечення суворих державних заходів захист географічного середовища та раціонального природокористування, організації процесів виробництва і споживання на основі радикальної перебудови технологій, створення нових технічних засобів і технологічних процесів, більш прийнятних з екологічної точки зору. Найбільш логічний шлях подолання екологічної кризи полягає в усвідомленні того, що захист географічного середовища полягає в організації раціональнішого використання природи. Життя географічної оболонки планети - не підвладне обмеженням, які створює політичне розмежування держав. Однак, деякі природні ресурси і процеси е більш локалізованими, контроль та управління ними можливі з боку окремих держав. До них належать природні ресурси, пов'язані з державною територією і які є її елементами: земля, надра, внутрішні води, ресурси континентального шельфу, рослинність тощо. Водночас є природні ресурси, контролювати і зберігати які неможливо зусиллями окремих держав. Вони або знаходяться в міжнародному просторі (відкрите море, космос), або перемішуються між різними країнами і континентами. До них належать атмосферне повітря, ресурси Світового океану і прісної води, природні багатства Антарктиди, тварини, що мігрують. Охороняти їх можливо тільки за УМОВИ міжнародного співробітництва, До цієї проблеми додаються й інші, пов'язані з організацією природокористування, їх кілька. Проблема раціонального використання мінеральних ресурсів у промисловості. В ній найбільш яскраво проявляється основнe протиріччя економіки - між необмеженістю пошт людини і обмеженістю наявних ресурсів у природі. Є небезпека вичерпання або виснаження відомих і доступних для використання ресурсів Землі залізної руди, нафта й газу, руд міді, нікелю, марганцю, хрому, алюмінію, не кажучи вже про нафту і газ. Це змушує освоювати бідніші родовища, які часто розташовані у важкодостутпих районах або на шельфіюрів та океанів.

58.Шляхи подолання глобальної екологічної проблеми.

Серед глобальних проблем, що стоять сьогодні перед людством, найгострішою є проблема збереження миру. Людська цивілізація, по-суті, повторює своєю історією біблійне оповідання про Адама і Єву, які до гріхопадіння були безсмертні. Можна сказати, що подібне гріхопадіння всього людства сталося у ХХ ст. До появи сучасних видів зброї кожен усвідомлював: людина – смертна, людство – вічне. Атомне бомбардування Хіросіми та Нагасакі сповістило сумну новину – людство стало смертним. Навіть локальні війни сьогодні здатні завдати природі і людству непоправної шкоди. Мовою військових – неприйнятних збитків.

Цивільний світ не помітив, як змінилося місце військових у суспільстві. Сучасні армії в останніх війнах у всьому світі все частіше не стільки захищають своїх цивільних співвітчизників, скільки захищаються ними. У І Світовій війні лише 10% загиблих були цивільними людьми, у ІІ – 50%. Так звані «малі війни» другої половини ХХ ст. змінили пропорцію – 10-15% загиблих – військові, 85-90% – мирні цивільні люди. Ще у ІІ світовій війні прагнули відтягнути бойові дії від міст, протягом попередніх століть майже усі відомі битви відбувалися в полях. Зараз – армії ховаються в містах, їх і бомблять. Отже, збереження миру сьогодні – це проблема виживання людства.

Гонка озброєнь є великою спокусою для військових (значна частина дослідників сучасної югославської війни однією з причин початку конфлікту називає потребу випробувати зброю в умовах реальних боїв). За своєю економічною суттю гонка озброєнь – це форма знищення певної частки національного багатства кожної даної країни. А з екологічних позицій – це суттєвий фактор забруднення навколишнього середовища найнебезпечнішими речовинами, що використовуються для створення зброї масового знищення – ядерної, хімічної, бактеріологічної.

Не лише гонка озброєнь, але і звичайне цивільне виробництво породжує та загострює екологічні проблеми цивілізації. Наше розуміння екологічних проблем дуже далеке від реального їх стану. Слід розуміти: найменше втручання в природну рівновагу породжує дисгармонію. В свій час вчених вразив той факт, що карта розповсюдження поливного землеробства в стародавньому світі майже у найменших деталях повторює карту розповсюдження матерії у світі. Дуже сумнівно, щоб це був випадковий збіг.

Проблема забезпечення людства сировиною та енергією в умовах вичерпання легкодоступної дешевої сировини впирається в проблему подальшого розвитку науково-технічного прогресу, адже тільки створення нових технологій поглибленої переробки та використання усіх видів ресурсів може допомогти в розв’язанні даної проблеми. Припинення гонки озброєнь, роззброєння та конверсія також могли б зіграти роль у вирішенні сировинної проблеми людства.

Проблема освоєння світового океану останнім часом набуває глобальності не лише тому, що джерела сировини на суші вичерпуються і людство все активніше освоює морські родовища. Один з найвідоміших дослідників Світового океану Ж.І.Кусто відзначає, що людство сьогодні, можливо, більше знає про навколоземний простір, ніж про таємниці Океану.

Глобальною проблемою є і освоєння космосу. Космічні польоти починають давати не лише наукову, але й економічну віддачу. Разом з тим подальше дослідження космосу стає не під силу жодній країні, зокрема, і все більше потребує об’єднаних і скоординованих зусиль .

Безумовно, існує ще коло інших, цілком земних глобальних проблем. Серед них проблема економічного відставання країн, що розвиваються. Саме на їх долю в основному припадає і згадувана вже проблема голоду, криза заборгованості тощо.

Основними шляхами розв’язання глобальних проблем країн, що розвиваються, є такі:

- здійснення системи заходів, спрямованих на забезпечення динамічного соціально-економічного розвитку цих країн у науково-технічній і соціально-економічній сферах;

- формування нового світового порядку, який би гарантував реальну допомогу країнам, що розвиваються, у вирішенні їхніх проблем;

- істотне трансформування у межах світового господарства механізму ціноутворення на природні ресурси шляхом відходу від їх визначення гігантськими ТНК, що контролюють природні багатства країн, що розвиваються;

- нарощування випуску готової продукції цими країнами, що дало б змогу навіть за існуючої кон’юнктури на світовому ринку значно збільшити доходи від експорту;

- надання економічно розвинутими державами світу країнам, що розвиваються, значних фінансових, людських, технічних та інтелектуальних ресурсів для розвідування і розробки природних ресурсів, їх переробки, транспортування та реалізації за трансформованими цінами з метою збільшення валютних доходів, встановлення ними економічного суверенітету над цими ресурсами. Зазначені кошти спрямувати на інтенсивний розвиток сільського господарства, подолання його нераціональної монокультури. З цією метою у 2000 р. країни-члени ООН ухвалили «Цілі розвитку для нового тисячоліття», а з 2002 р. – «Монтерейський консенсус», в якому обумовлюються конкретні зусилля триразового збільшення допомоги найбіднішим регіонам світу для забезпечення міжнародної мети: підвищення обсягу зовнішньої допомоги до рівня 0,7% від сукупного ВНП заможних країн;

- здійснення прогресивних аграрних перетворень у сільському господарстві цих країн та ліквідація неоколоніальних форм господарювання в цій галузі, [7, с.445].

Недалекоглядний підхід економічно розвинутих країн проявляється у певному прагненні закріпити відсталість: сьогоднішнім виробникам потрібні не конкуренти, а споживачі та джерела дешевих ресурсів. Але подібний підхід породжує напруженість у світі та служить каталізатором для загострення інших глобальних проблем.

Розв’язання глобальних проблем сучасності вимагає розробки і реалізації колективних програм для забезпечення майбутнього людської цивілізації.

Глобальні проблеми – це нехаотичні явища і процеси: вони тісно взаємопов’язані. Для їх вирішення потрібні нові підходи і практичні заходи, які б виходили із цілісності світу, необхідності співробітництва в планетарному масштабі.

Між країнами світового співтовариства існують суперечності, що часто призводять до регіональних і міжрегіональних конфліктів із застосуванням зброї. У XXI ст. глобальні проблеми ставлять перед людством завдання, яке має доленосне значення: подолати політичні і воєнно-політичні суперечності і конфлікти заради успішного вирішення глобальних проблем. Треба будь-що зберегти мир на планеті. А це означає, що народи світу мають засвоїти нове політичне мислення.

Нове політичне мислення знаменує усвідомлення важливості і негайного вирішення глобальних проблем, включаючи розробку системи ефективних міжнародних процедур і механізмів, здатних забезпечити збереження і розвиток людської цивілізації в цілому.

Глобальні проблеми неможливо вирішити швидко на рівні окремих країн. Потрібен єдиний міжнародний механізм їх розв’язання і регулювання, визначення міжнародних правових та економічних норм. Великі надії у вирішенні глобальних проблем покладаються на ООН, МВФ, ВТО, регіональні і галузеві організації, котрі мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних зусиль, [Error: Reference source not found, с.393].

Із глобальними проблемами людство може впоратися. Для цього воно вже має в розпорядженні достатні науково-технічні і матеріальні досягнення. Можна навести численні приклади успішних спроб щодо розв’язання, хоча б часткового, ряду глобальних проблем. Так, на міжнародному рівні приділяється велика увага екологічним проблемам. Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку розробляє програми покращання якості природного середовища та загального екологічного стану. Ця комісія і ряд інших міжнародних організацій визначають критерії екологічної безпеки, розробляють короткострокові та довгострокові програми. У 2000 р. витрати на природоохоронні заходи зросли приблизно у 6 разів проти рівня витрат 1970 р.

Важливу роль в охороні навколишнього середовища відіграє регіональне співробітництво. Зокрема, у документах ЄС неодноразово підкреслювалась необхідність розвитку регіональної стратегії у цій сфері і раціонального використання природних ресурсів європейського регіону, який сьогодні є найбільш кризовим в екологічному плані. В ЄС навіть система оподаткування будується таким чином, щоб стимулювати збереження природного середовища.

У вирішенні демографічної проблеми значну роль відіграла п’ята Всесвітня конференція ООН з народонаселення, що відбулася у Каїрі у 1994 р., на якій було прийнято Програму дій щодо визначення політики народонаселення в усьому світі на період до 2015 р. Вона містить положення, що стосуються чисельності населення, його приросту та структури, міжнародної міграції, освіти, а також визначають шляхи співробітництва у розв’язанні демографічної проблеми. Одночасно було встановлено і суму коштів, необхідних для її реалізації, – близько 17 млрд. дол., [Error: Reference source not found, с.394].

Джерелами ресурсів та засобами розв’язання глобальних проблем у нинішніх умовах виступають:

- офіційна допомога з боку економічно розвинених країн країнам, що розвиваються;

- іноземні приватні інвестиції;

- застосування економічних важелів управління якістю довкілля, зокрема субсидій і дотацій за виготовлення екологічно чистої продукції, за виконання державних екологічних проектів, екологічні платежі за всі види забруднення довкілля, виплати на охорону природи і поліпшення екологічних результатів, пільгове або дискримінуюче кредитування, оподаткування і ціноутворення, екологічне страхування тощо;

- об’єднання зусиль усіх країн світу для розв’язання глобальних проблем;

- збільшення витрат держав світового співтовариства на подолання насамперед екологічної кризи;

- створення за рахунок країн, які заподіяли найбільшої шкоди планеті, своєрідного фонду екологічної безпеки з метою ліквідації найзагрозливіших для довкілля джерел небезпеки;

- посилення відповідальності країн світового співтовариства за збереження природи;

- стимулювання виробництва таких зразків транспортних засобів, техніки, які б не завдавали шкоди довкіллю, забезпечували економію всіх паливно-енергетичних ресурсів.

Складність розв’язання глобальних проблем сучасності не означає, що світова спільнота не усвідомлює згубної небезпеки їх ігнорування, потреби комплексного міждержавного підходу до їх вирішення, [7, с.445].