Методи безпосереднього виховного впливу

Перша група є найбільш відомою, популярною і достатньо глибоко проаналізованою у педагогічній літературі. У більшості підручників із загальної педагогіки та практично у всіх підручниках з військової педагогіки розкриваються переконання, приклад, вправи, заохочення і примус, які складають основу цієї групи. На жаль, у вихованні військовослужбовців є тенденція переоцінки їх ролі. Виходячи зі своїх службових прав і обов‘язків, певна кількість вихователів схильна до захоплення цими методами та переоцінки їх виховних можливостей. Дякуючи їм, вони мають можливість проявити ілюзорну активність, знайти виправдання недостаткам власної роботи, якби “обгрунтувати” недоліки підлеглих у повсякденній поведінці та службовій діяльності. Особливо схильні до застосування цих методів молодші командири, прапорщики та офіцери, які слабо володіють основами педагогіки та психології, мають небагатий арсенал виховних впливів на підлеглих, не опанували ефективною методикою виховної роботи, не беруть під увагу специфіку та завдання виховної роботи в умовах розбудови та становлення Збройних сил України, становлення української державності.

Ця група має як позитивні аспекти (наявність безпосередньої взаємодії між вихователям і вихованцем, можливість відкритого проявлення свого ставлення першого до другого та навпаки, виховний вплив на оточуючих, можливість швидкого отримання певних позитивних результатів та ін.), так і суттєві недоліки (слабо враховує виховні можливості інших методів виховання, соціального середовища, недостатньо підштовхує вихованця до самовиховання та ін.). Ефективність дій цієї групи суттєво залежить від характеру взаємин вихователь – вихованець, від їх доброї або недоброї волі, переконань, життєвих настанов, морально-психологічної атмосфери в соціальному середовищі, психічного стану як безпосередніх учасників цієї взаємодії, так і оточуючих, життєвого досвіду, культури тощо.

Ця група методів є найбільш відомою, популярною і достатньо глибоко проаналізованою у педагогічній літературі. У більшості підручників із загальної педагогіки та практично у всіх підручниках з військової педагогіки розкриваються переконання, приклад, вправи, заохочення і примус, які складають основу цієї групи. На жаль, у вихованні військовослужбовців є тенденція переоцінки їх ролі. Виходячи зі своїх службових прав і обов‘язків, певна кількість вихователів схильна до захоплення цими методами та переоцінки їх виховних можливостей. Дякуючи їм, вони мають можливість проявити ілюзорну активність, знайти виправдання недостаткам власної роботи, якби “обґрунтувати” недоліки підлеглих у повсякденній поведінці та службовій діяльності. Особливо схильні до застосування цих методів молодші командири, прапорщики та офіцери, які слабо володіють основами педагогіки та психології, мають небагатий арсенал виховних впливів на підлеглих, не опанували ефективною методикою виховної роботи, не беруть під увагу специфіку та завдання виховної роботи в умовах розбудови та становлення Збройних сил України, становлення української державності.

Ця група має як позитивні аспекти (наявність безпосередньої взаємодії між вихователям і вихованцем, можливість відкритого проявлення свого ставлення першого до другого та навпаки, виховний вплив на оточуючих, можливість швидкого отримання певних позитивних результатів та ін.), так і суттєві недоліки (слабо враховує виховні можливості інших методів виховання, соціального середовища, недостатньо підштовхує вихованця до самовиховання та ін.). Ефективність дій цієї групи суттєво залежить від характеру взаємин вихователь – вихованець, від їх доброї або недоброї волі, переконань, життєвих настанов, морально-психологічної атмосфери в соціальному середовищі, психічного стану як безпосередніх учасників цієї взаємодії, так і оточуючих, життєвого досвіду, культури тощо.

Переконання як метод виховання забезпечує ефективність усіх інших методів виховання військовослужбовців, а як складова спрямованості військовослужбовця лежить в основі його військово-професійної спрямованості і, відповідно, визначає його діяльність та поведінку.

“Переконання – 1) Основна моральна настанова, яка визначає мету і напрям вчинків людини, тверда впевненість у чомусь, заснована на певній ідеї, на світогляді. …2) Метод виховання, який передбачає цілеспрямований вплив на свідомість вихованця з метою формування в нього позитивних морально-психологічних рис, спонукання до суспільно-корисної діяльності або подолання негативної поведінки” [1, с.257]. В основі переконань лежать певні знання військовослужбовця. Переконаннями є такі знання, які для військовослужбовця мають особистісний смисл, тобто вони перевірені ним у житті та які, відповідно, формують його світогляд.