4 Питання

знищення Запорозької Січі, остаточна ліквідація автономії України не треба розглядати як одномоментний акт, бо цей процес був розтягнутий в часі і складався з цілого ряду взаємопов’язаних дій. Найголовнішими з них були:

1764 р. – ліквідовано Гетьманат як систему управління Україною, влада передавалася до II Малоросійській колегії;

1765 р. – ліквідовано слобідські полки (їх було п’ять) і замість них створено регулярні гусарські полки;

1775 р. – знищено Запорізьку Січ;

1781 р. – скасовано адміністративний поділ Лівобережної України на полки і сотні та запроваджено губернії за аналогією з Росією;

1783 р. – скасовано козацькі полки Лівобережжя (їх було 10), а замість них утворено карабінерні регулярні полки під управою російських офіцерів;

1783 р. – заборонено вільний перехід українських селян з місця на місце, введено кріпосне право;

1785 р. – українська старшина урівнювалась в правах з російським дворянством;

30-ті роки XIX ст. – припинення дії місцевого права в Україні та перехід виключно до загальноросійських законів.

В другій половині XVIIIст. відбувається спершу занепад, а потім руйнація Польської держави: 1772 р. – перший поділ Польщі між Росією, Австрією Прусією; 1793 р. – другий поділ між Росією і Прусією; 1795 р. – третій поділ між Росією, Австрією Прусією. В результаті трьох поділів Речі Посполитої 62% території і 45% населення колишньої Польщі дісталися Росії, 18% землі та 32% населення – Австрії, відповідно 20-30% відійшло до Прусії. Українські землі, що входили до її складу, стали розірваними між Росією і Австрією. В той же час відбулось їх внутрішнє поєднання під владою двох імперій: в Російській імперії були сполучені Правобережна і Лівобережна України, а Галичина, Буковина й Закарпаття ввійшли до складу Австрійської імперії.

Друга Малоросійська колегія (1764—1786 рр.) — уряд, якому доручили управління Лівобережною Україною після ліквідації інституту гетьманства.

Після остаточної ліквідації інституту гетьманства управління Лівобережною Україною було доручене Другій Малоросійській колегії. До її складу увійшли чотири російських чиновники й чотири представники козацької генеральної старшини. Новостворену Малоросійську колегію очолив політик і полководець граф Румянцев-Задунайський Петро Олександрович.

У «секретній» інструкції П. Рум'янцеву щодо управлянням краєм Катерина ІІ наполегливо рекомендувала:

знищити всі залишки української автономії;

закріпачити селян;

здійснювати пильний нагляд за розвитком економіки;

усіляко збільшувати збір податків з селян.

Для успішного виконання цих директив новопризначеному генералові-губернатору Лівобережжя радилося діяти дуже обережно, «щоб не викликати ненависті до росіян», «уміло вивертатися» та водночас «мати і вовчі зуби, і лисячий хвіст». Президенту колегії пропонувалося наполегливо переконувати українських селян у тому, що погіршення їхнього становища є наслідком відсталості «малоросійських звичаїв».

Щодо козацької старшини Рум'янцеву рекомендувалося вживати надійний метод «батога і пряника» — жорстоко карати за всі вияви автономіських прагнень і водночас пропонувати українській старшині привабливі урядові посади.

Обіймаючи посаду генерал-губернатора Малоросії та президента другої Малоросійської колегії, П. Рум'янцев проводив активну колоніальну політику російського уряду щодо Гетьманщини, спрямовану на остаточну ліквідацію її політичної автономії. За його розпорядженням були проведені реформи козацької служби, податкової системи (запроваджено подушний податок) та поштової справи. Протягом правління цієї людини були зроблені дуже важливі кроки для ліквідації автономії України:

1781 року ліквідовано сотенно-полковий устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобожанщини — скасовано українські козацькі полки;

протягом 1781—1783 рр. запроваджено загальноімперську систему адміністративно-політичного управління, тобто поділ на намісництва;

замість козацьких полків створено регулярні карабінерські полки за російським зразком;

1783 остаточно покріпачено українських селян;

1785 року на Україну поширено дію «Жалувальної грамоти дворянству»;

1786 року проведено секуляризацію монастирських маєтків.