5.3. Складові власного капіталу

Поняття акціонерного капіталу виникло наприкінці XIX ст. в результаті появи компаній з обмеженою відповідальністю. Цю форму капіталу було спеціально впроваджено для заохочення підприємництва, оскільки вона давала можливість створювати фірми без ризику повного розорення їхніх власників у випадку невдачі, обмежуючи відповідальність власника сумою випущеного капіталу. Концепція акціонерного капіталу полягала у створенні юридичної особи. На практиці це дало компаніям змогу оголошувати себе банкрутами як тільки всі активи будуть розподілені між кредиторами. У зв’язку з цим виникли складні закони про банкрутство, основна мета яких — додатковий захист кредиторів.

Звичайно, є ієрархія розподілу майна банкрута. В Україні її визначено статтею 31 Закону України «Про банкрутство» у редакції від 30 червня 1999 р. № 784-ХІУ з подальшими змінами та доповненнями.

Так, згідно із Законом у першу чергу задовольняються такі вимоги: ті, що забезпечені заставою; виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі; витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії.

У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов’язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов’язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб’єктів господарської діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників).

У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі вимоги кредиторів, що виникли із зобов’язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника.

У п’яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.

У шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Власники акцій відповідають за зобов’язаннями компанії лише в межах належної їм суми акцій. Акціонери — це власники майна підприємства. Вони можуть вкладати свої кошти як в акції, так, наприклад, і в депозит у банку. Вкладаючи гроші у банк, їх власник практично нічим не ризикує і може мати сталий дохід. Вкладаючи кошти у підприємство, їх власник ризикує значно більше, адже внаслідок збиткової роботи підприємства він може втратити всі вкладені кошти. Звичайно, ризик коштує грошей, а тому доходи за акціями в цілому перевищують доходи за вкладеннями у банк чи за облігаціями.

Якщо, наприклад, компанія лише утворилась і акціонери внесли 10 тис. грн., то у разі негайного її закриття акціонерам будуть повернуті всі гроші — 10 тис. грн. Якщо ж ця компанія пропрацювала рік і заробила 3 тис. грн. прибутку, то у разі її негайного закриття акціонери мали б отримати 13 тис. грн. Тобто акціонерам належать не лише їхній внесок (внесок у статутний фонд), а й усі додатково зароблені кошти. Разом внесок у статутний фонд та додатково зароблені кошти становлять собою акціонерний капітал. Водночас, якщо компанія працює, то частина коштів перебуває у вигляді необоротних чи оборотних активів, а їхня балансова вартість не завжди точно відповідає ринковій, тому акціонерний капітал та інші власні кошти компанії не є точною сумою, яку акціонери отримають при її закритті.

В акціонерних товариствах статутний фонд включає в себе прості та привілейовані акції.

Держателі привілейованих акцій отримують свої дивіденди раніше, ніж держателі простих акцій. Дивіденди на привілейовані акції встановлюються у вигляді або відсотка до вартості акції, або відсотка до прибутку, що підлягає розподілу між акціонерами. Власники привілейованих акцій вважаються власниками компанії, але вони можуть і не мати права голосу, на відміну від власників простих акцій.

Інвестори та компанії по-різному оцінюють акції та облігації. З погляду компанії виплата за акціями провадиться за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а дивіденд за облігаціями включається до витрат. Тому компанії вигідніше випускати облігації. Водночас випуск акцій є менш ризиковим шляхом формування джерел коштів, адже у разі відсутності прибутку дивіденди не виплачуються, а відсотки за облігаціями необхідно сплачувати у будь-якому випадку.

Інвестор зі свого боку оцінює і акції, і облігації однаково, оскільки вони приносять фіксований дохід, обираючи об’єкт інвестицій з погляду очікуваної величини цього доходу та наявного ризику його отримання.

Можуть випускатись також накопичувальні привілейовані акції. За такими акціями у разі відсутності доходу права акціонерів накопичуються, і дохід може бути сплачений у році, коли є прибуток, у першу чергу.

При заснуванні акціонерного товариства акції реалізуються у кілька етапів. Так, засновники мають бути держателями не менше ніж 25 % акцій товариства. Бажаючі придбати акції повинні внести на рахунок товариства не менше 10 % їхньої номінальної вартості, а акціонерне товариство вважається заснованим, якщо протягом 6 місяців відбулась підписка не менше ніж на 60 % акцій. До дня скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції, мають внести, з урахуванням попереднього внеску, не менше 30% номінальної вартості акцій. Акціонер у терміни, встановлені установчими зборами, але не пізніше ніж за рік після реєстрації акціонерного товариства, зобов’язаний оплатити повну вартість акцій.

На першому етапі компанія отримує 10 % суми випуску, на другому — ще 20 %, остаточно сума вноситься на третьому етапі. Тобто певний час є неоплачений капітал, величина якого має бути відома користувачам фінансової звітності. Крім того, акції можуть продаватися за ціною, вищою від номіналу, внаслідок чого у компанії виникає додатковий оплачений капітал (емісійний дохід).

Підприємства можуть також мати інший додатковий оплачений капітал. Тут відображаються результати переоцінки активів. Оскільки переоцінка — це дооцінка або уцінка, то результат за іншим додатковим оплаченим капіталом може бути як позитивним, так і негативним.

Згідно із Законом України «Про господарські товариства» у товаристві створюються резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25% статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим за 5% суми чистого прибутку. Це свідчить про те, що частина прибутку, безумовно, не може бути розподілена, а резервується для певних цілей.

Нерозподілений чистий прибуток — це сума чистого прибутку, реінвестована в компанію, а не розподілена між її власниками та не включена до складу резервів.

Неоплачений капітал — це різниця між об’явленим та оплаченим статутним фондом.

Вилучений капітал — у ньому акціонерні компанії відображають фактичну собівартість викуплених у акціонерів власних акцій, а інші господарські товариства відображають собівартість викуплених часток. Вартість викуплених акцій (часток) має бути вирахувана під час оцінки вартості капіталу, оскільки викуп є по суті зменшенням власного капіталу.

Підхід до обліку викуплених акцій і його процедура мають відповідати вимогам П(С)БО та міжнародних стандартів. Вартість власного капіталу зменшується на ціну викупу, яка і є їхньою собівартістю. Так, якщо акція викуплена за ціною, вищою від номіналу, то на суму номіналу зменшується статутний фонд, на різницю — емісійний дохід, у разі відсутності такого доходу зменшуються резервний, інший додатковий капітал чи нерозподілений прибуток.

Заповнюючи Звіт про власний капітал, дані беруть з рахунків капіталу, а тому записи у Звіті про власний капітал та Балансі мають збігатися.

Дані в графах 3—11 Звіту про власний капітал наводяться в дужках, якщо такі показники призводять до зменшення залишку відповідного елемента власного капіталу.