3.Розвиток філантропії у середні віки
З прийняттям християнства 988 р. з однією з його основних заповідей — про любов до ближнього — у Київській Русі вперше заговорили про піклування бідних, що тоді знайшло своє вираження в роздачі милостині убогим.
На честь свого одруження із сестрою візантійського імператора Анною князь Володимир наказав звести в Києві церкву Пресвятої Богородиці, де з коштів скарбниці годували жебраків, сиріт і вдів. В ознаменування перемоги над печенігами Володимир виділив 300 гривень срібла для роздачі бідним.
Своїм Статутом 996 р. князь Володимир офіційно зобов'язав духовенству займатися громадським піклуванням, визначивши десятину на утримання монастирів, церков, богаділень і лікарень. Протягом багатьох століть церква і монастирі на Русі залишалися осереддям соціальної допомоги старим,убогим і хворим.
Князь Ярослав Мудрий, який вступив на престол в 1016 році, вніс до Церковний і Земський статути спеціальні розділи, пов'язані з доброчинністю. На особисті кошти він заснував училище для сиріт, в якому навчалися і проживали 300 вихованців. При Ярославі набуло поширення безоплатне надання медичної допомоги при монастирях.
Сестра Володимира Мономаха Анна Всеволодівна відкрила[4] в Києві на власні кошти жіноче училище для всіх станів, сама навчала учениць грамоті і ремеслам.
Проблеми благодійності були в центрі уваги Хуана Луїса Вівеса, іспанського філософа. Він запропонував план[2] допомоги нужденним: реєстрація бідних людей, збір приватних пожертвувань для надання їм допомоги, а також надання роботи тим, які були здорові.
На знак протесту проти розкоші ієрархів католицької церкви в ХІІІ ст. стали виникати чернечі ордени. Франциск Ассізький був засновником Ордену Францисканців. Його статут не дозволяв володіти майном не тільки окремим ченцям, а й організаціям в цілому. Францисканці проповідували на мові простого народу бідність і аскетизм, а також займалися благодійною діяльністю.
4.Новий час філантропії
Перший закон про бідних був прийнятий в Англії в 1536 р. за короля Генріха VIII. Основна ідея — необхідність диференційованого підходу: непрацездатним слід допомагати, а тих, хто не бажають працювати, треба карати.
Сім'я Тюдорів
Правляча сім'я Тюдорів, будучи сильно стурбованою можливістю громадського бунту, викликаного сільськогосподарським кризою і зростаючою міграцією народу в міста, в 1597 р. представили[5] «Акт про використання благодійних коштів». Фактично з цього часу й бере відлік офіційна філантропія в Англії. Потім Акт був переглянутий в 1601 році, з метою просування ідеї філантропії серед аристократів і купців.
У цей же період з'являється «Закон про бідність», що дозволило місцевим законодавцям підняти поріг бідності. Цей закон формально залишався[5] в збірці законів до 1948 р.
Англія часів Тюдорів, відзначилася секуляризацією благодійності в Британії.
1843 р. у м. Нью-Йорк була створена Асоціація за поліпшення положення бідних, у 1869 р. були створені спільноти благодійних організацій в Англії та США з метою координації зусиль по збору коштів, а також розподілу їх серед нужденних.
Поєднання пропаганди християнського вчення з допомогою нужденним було характерно для Армії спасіння, створеної в 1865 р. Вільямом Бутом. У різних країнах світу Армія порятунку відкрила велику кількість нічліжних будинків, їдалень, притулків для повій та інших установ.
Першою організацією з надання допомоги військовополоненим став Червоний Хрест. Організація займається наданням допомоги постраждалим від стихійних лих, а також проведенням заходів щодо попередження захворювань.