Механізм виникнення емоцій
При будь-якій емоції в реакцію на той чи інший подразник включається багато фізіологічних систем (серцево-судинна, дихальна, ендокринна тощо). У людей до цих реакцій додаються і суб'єктивні переживання, які в свою чергу відображають діяльність певних систем мозку, спрямованих на переробку різноманітної інформації, що надходить з навколишнього середовища.
Окремі утвори головного мозку взаємодіють у певному порядку — вони об'єднані у функціональні системи та підсистеми. Цих систем і підсистем багато. Одна з них — система ретикулярної (сітчастої) формації стовбура головного мозку, друга — так звана лімбічна система головного мозку. Найважливішим "розпорядником" емоційних компонентів складних форм поведінки людей є кора великих півкуль, яка працює у тісній взаємодії з утворами лімбічної системи та ретикулярної формації.
Схема формування емоційних станів
Е
моційно-стресові
впливи
К ора головного мозку
Лімбічна система
Г
іпоталамус
Д овгастий мозок Гіпофіз
Спинний мозок Залози внутрішньої секреції
Серцево-судинна діяльність, дихання, виділення шлункового соку тощо.
Велике значення у виникненні емоцій має ендокринна система. Під час збудження підкіркові центри мозку (гіпоталамус), отримавши інформацію про зміни в організмі та навколишньому середовищі, посилюють вплив на органи внутрішньої секреції (гіпофіз і надниркові залози). Це зумовлює вироблення життєво важливих речовин, насамперед адреналіну, який підтримує тонус судин, посилює роботу серця, м'язів, швидко збільшує кількість глюкози в крові, підвищує активність ферментів тощо. Під час короткочасних емоційних напружень адреналін нагромаджується в крові і сприяє тривалому підвищенню кров'яного тиску, прискоренню пульсу, виникненню спазмів судин, зокрема судин серця, що може спричинити напад стенокардії і навіть інфаркт міокарда. Тому цілком зрозуміло, чому ми завжди прагнемо захистити літню чи хвору людину від бурхливих емоцій (навіть позитивних), які можуть виявитися для неї небезпечними.
2.1 Ретикулярна формація
Ретикулярна формація. Важливу роль в забезпеченні емоцій грає ретикулярна формація стовбура мозку. Як відомо, волокна від нейронів ретикулярної формації йдуть у різні області кори більших півкуль. Більшість цих нейронів уважаються "неспецифічними", тобто на відміну від нейронів первинних сенсорних зон, зорових або слухових, що реагують тільки на один вид подразників, нейрони ретикулярної формації можуть відповідати на багато видів стимулів. Ці нейрони передають сигнали від всіх органів почуттів (око, шкіри, м'язів, внутрішніх органів і т.д.) до структур лімбічної системи й кори більших півкуль.
Деякі ділянки ретикулярної формації мають більш певні функції. Так, наприклад, особливий відділ ретикулярної формації, називаний блакитною плямою (це щільне скупчення нейронів, відростки яких утворять широкі мережі з одним виходом, що використають як медіатор норадреналін), має відношення до пробудження емоцій. Від блакитної плями до таламуса, гіпоталамуса й багатьох областях кори йдуть нервові шляхи, по яких емоційна реакція, що пробудилася, може широко поширюватися по всіх структурах мозку. За деяким даними, недолік норадреналіна у мозку приводить до депресії. Позитивний ефект електрошокової терапії, що у більшості випадків видаляє депресію в пацієнта, пов'язаний з посиленням синтезу й ростом концентрації норадреналіна в мозку. Результати дослідження мозку хворих, що покінчили із собою в стані депресії, показали, що він збіднений норадреналіном і серотоніном. Можливо, що норадреналін відіграє роль у виникненні реакцій, суб'єктивно сприйманих як задоволення. У всякому разі дефіцит норадреналіна проявляється в появі депресивних станів, пов'язаних з тугою, а недолік адреналіну зв'язується з депресіями тривоги.
Інший відділ ретикулярної формації, називаний чорною субстанцією, являє собою скупчення нейронів, що також утворюють широкі мережі з одним виходом, але виділяючи інший медіатор - дофамін, який сприяє виникненню приємних відчуттів. Не виключено, що він бере участь у виникненні особливого психічного стану - ейфорії.
Психофізіологія - прикордонна область психології, що вивчає роль всієї сукупності біологічних властивостей, і насамперед властивостей нервової системи, у детермінації психічної діяльності й стійких індивідуально-психологічних розходжень емоційних станів.
Величезний внесок у розвиток психофізіології внесли наступні вчені: Мюлер, Вебер, Фехнер, Гельмгольц, Сєченов, Павлов.
Психофізіологія емоційних станів досліджує нейрогуморальні механізми виникнення емоційних станів. Відкрито нервові "центри" задоволення й невдоволення, розташовані в підкіркових областях мозку. Установлено, що важлива роль в емоцій у поведінці належить гормонам, виділюваним залозами внутрішньої секреції (гіпофізом, корою і ін.), а також різними біологічно активними речовинами.
2.2 Фізіологія емоційних станів
Емоції виявляються як зовнішню поведінку і як перебудова внутрішнього середовища організму, що має своєю метою адаптацію організму до середовища проживання. Наприклад емоція страху готує організм до «поведінки уникнення»: активізується орієнтовний рефлекс, що активує система мозку, посилюється робота органів чуття, в кров виділяється адреналін, посилюється робота серцевого м'яза, дихальної системи, напружуються м'язи, сповільнюється робота органів травлення, тощо. Те, що безліч фізіологічних змін, пов'язаних з емоціями, проявляються в активації вегетативної нервової системи має важливе прикладне значення: у клінічній та науково-дослідницькій практиці широко використовуються такі її параметри, як артеріальний тиск, пульс, дихання, реакція зіниць, стан шкірних покривів (в тому числі, елевація волосся шкіри), активність залоз зовнішньої секреції, рівень глюкози в крові.
До того, як емоції проявляться у свідомості (на рівні кори головного мозку), інформація від зовнішніх рецепторів обробляється на рівні підкірки, гіпоталамуса, гіпокампу, досягаючи поясної звивини. Система гіпоталамуса і мигдалини забезпечують реакцію організму на рівні найпростіших, базових форм поведінки.
Глибокі переживання почуттів, емоційний стан можуть супроводжуватися посиленням або зниженням інтенсивності фізіологічних функцій організму людини. Такі фізіологічні реакції, як підвищення частоти пульсу, дихання, напруження м’язів, зміни кров’яного тиску, вмісту цукру в крові і т. ін., свідчать про активізацію сил організму. Отже, почуття та емоції виконують енергетичну функцію, мобілізуючи фізіологічні резерви організму. Якщо сила переживань переважає пристосовані можливості організму, то можливі різні захворювання — неврози, інфаркти, гіпертонії, виразкові хвороби.
Лобові частки кори більших півкуль із всіх відділів кори мозку найбільшою мірою відповідальні за виникнення й усвідомлення емоційних переживань. До лобових часток ідуть прямі нейронні шляхи від таламуса, лімбічної системи, ретикулярної формації.
Поранення людей в області лобових часток мозку показують, що найчастіше в них спостерігаються зміни настрою від ейфорії до депресії, а також своєрідна втрата орієнтування, що виражається в нездатності будувати плани. Іноді зміни психіки нагадують депресію: хворий проявляє апатію, втрату ініціативи, емоційну загальмованість, байдужість до сексу. Іноді ж зміни подібні із психопатичною поведінкою: втрачається сприйнятливість до соціальних сигналів, з'являється нестриманість у поведінці й мові.
Міжпівкульна асиметрія й емоції. Є чимало фактів, що говорять про те, що в забезпеченні емоційної сфери людини ліва й права півкулі головного мозку вносять різний вклад. Більше емоціогенною є права півкуля. Так, у здорових людей виявлена перевага лівої половини зорового поля (тобто правої півкулі) при оцінці вираження особи, а також правої півкулі) — при оцінці емоційного тону голосу й інших звукових проявів людських почуттів (сміху, плачу), при сприйнятті музичних фрагментів. Крім цього виявлене також більше інтенсивне виражень емоцій (мімічні прояви) на лівій половині особи. Існує також думка, що ліва половина більшою мірою відбиває негативні, права — позитивні емоції. За деяким даними ці розходження проявляються вже в дитини, зокрема в асиметрії міміки при смаковому сприйнятті солодкого й гіркого.
Із клініки відомо, що емоційні порушення при поразці правої півкулі виражені сильніше, при цьому відзначається виборче погіршення здатності оцінювати й ідентифікувати емоційну експресію в міміці. При лівосторонніх поразках у хворих часто виникають приступи тривоги, занепокоєння й страху, підсилюється інтенсивність негативних емоційних переживань. Хворим з поразкам правої півкулі більше властиві стани благодушності, веселості, а також байдужності до навколишніх. Їм важко оцінити настрою й виявити емоційні компоненти мови інших людей. Клінічні спостереження за хворими з патологічним нав'язливим сміхом або плачем показують, що патологічний сміх часто пов'язаний із правобічними ураженнями, а патологічний плач — з лівосторонніми.
Функція сприйняття емоційних станів по вираженню особи у хворих з ушкодженою правою півкулею страждає більше, ніж у людей з ушкодженою лівою півкулею. При цьому знак емоційних станів не має значення, однак когнітивна оцінка значимості емоційних слів виявляється в таких хворих адекватною. Іншими словами в них страждає тільки сприйняття емоцій. Право - і лівосторонні ураження по-різному впливають і на тимчасові аспекти емоційних явищ: з ураженням правої півкулі частіше зв'язані раптові афективні зміни, а з ураженням лівого — довгострокові емоційні переживання.
По деяких поданнях ліва півкуля відповідальна за сприйняття й експресію позитивних емоцій, а права - негативних. Депресивні переживання, що виникають при ураженні лівої півкулі, розглядаються як результат розгальмовування правого, а ейфорія, що нерідко супроводжує ураження правої півкулі, — як результат розгальмовування лівої.
Існують і інші підходи до опису специфіки міжпівкульної взаємодії в забезпеченні емоцій. Наприклад, висловлюється припущення, що тенденція правої півкулі до синтезу й об'єднання безлічі сигналів у глобальний образ відіграє вирішальну роль у виробленні й стимулюванні емоційного переживання. У той же час перевага лівої півкулі в аналізі окремих упорядкованих у часі й чітко певних деталей використається для видозміни й ослаблення емоційних реакцій. Таким чином, когнітивні й емоційні функції обох півкуль тісно зв'язані й у когнітивній сфері, і в регуляції емоцій.
По інших поданнях, кожна з півкуль має власне емоційне "бачення" миру. При цьому права півкуля, що розглядається як джерело підсвідомої мотивації, на відміну від лівого сприймає навколишній світ у неприємному, загрозливому світлі, але саме ліва півкуля домінує в організації цілісного емоційного переживання на свідомому рівні. Таким чином, коркова регуляція емоцій здійснюється в нормі при взаємодії півкуль.