75. Економічні наслідки інфляції

1. інфляція руйнує господарські зв'яз­ки, посилює диспропорції в економіці, дезорганізує інвести­ційний процес, оскільки при нестримному зростанні цін мета виробництва (прибуток) може бути досягнута і без зростан­ня виробництва.

2. капітали переливаються з виробництва у сфе­ру обігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні при­бутки, а також "втікають" за кордон у пошуках більш прибуткового застосування й надійного прибутку. Зростають спе­куляція, тіньова економіка, корупція.

3. порушується функціонування кре­дитно-грошової системи, знецінення грошей підриває сти­мули до їх нагромадження: підприємці й населення надають пере­вагу вкладанню грошових заощаджень у товари та інші матеріальні цінності. Розриваються кредитні угоди, бо при інфляції невигідно надавати довгострокові кредити під невеликі проценти, оскільки кредиторові доведеться отримувати борги у знецінених грошах

4. згортаються товарно-грошові відносини й розширюється бартерний обмін, що призводить до втрати грошима своїх функцій,

5. Зниження стимулів до продуктивної діяльності, гальмування науково-технічного прогресу

6. в міжнародних економічних стосунках інфляція підриває конкурентоспроможність і експорт вітчизняних товарів, водночас заохочує імпорт товарів з-за кордону, оскіль­ки на внутрішньому ринку вони продаються за вищими цінами, стримує надходження іноземного капіта­лу, знижує офіційний і ринковий курси національної валю­ти через ЇЇ знецінення.

75. Соціальні наслідки інфляції

1. знижує життєвий рівень усіх верств населення, особливо тих, які мають сталий дохід, оскільки темпи зростання доходів відстають від темпів зростання цін на товари й послуги.

2. знецінює попередні грошові заоща­дження населення в банках, страхових полісах, щорічну рен­ту та інші паперові активи з фіксованою вартістю.

3. посилює безробіття, підриває мотива­цію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

75. Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає:

1. зростання виробництва і насичення ринку товарами;

2. структурну та конверсійну перебудову економіки;

3. обмеження емісії грошей;

4. скорочення дефіциту державного бюджету;

5. стимулювання нагромаджень та інвестицій;

6. проведення обґрунтованої кредитної та податкової політики;

7. приватизацію і стимулювання середнього й малого підприємництва;

8. збільшення безготівкового обігу;

9. широке впровадження електронної системи розрахунків;

10. скорочення ставок податків;

11. ослаблення інфляційних очікувань;

12. роздержавлення, приватизацію, розвиток підприємництва

13. проведення грошової реформи конфіскаційного типу.

78. Причини інфляції пропозиції(Зростання цін зумовлене виробництвом досконаліших і більш якісних товарів):

А. зростання цін на сировину та електроенергію,

Б. випереджаюче зростання заробітної плати порівняно з продуктивністю праці

78. Причини інфляції попиту (Зростання цін зумовлене надлишкової емісії грошей при виготовленні тих самих або гірших за якістю товарів):

А. Надлишкова емісія грошової маси

Б. Випереджаюче зростання платоспроможного попиту, його відрив від зростання обсягів ВВП

78. Наслідки відкритої інфляції (виявляється у зростанні цін): зростання витрат на одиницю продукції, скорочення прибутків, зменшення випуску товарів, проте вона не руйнує механізму ринкового саморегулювання економіки, поступово збільшуються інвестиції, зростають обсяги виробництва

79. Наслідки придушеної інфляції (виявляється у дефіциті товарів, погіршенні їх якості): відплив товарів у тіньову економіку, посилення тіньової економіки, зростання дефіциту, збільшення черг тощо.

80. Основні заходи держави у боротьбі з інфляцією,

1. регулювання попиту та пропозиції (зниження податку на прибуток, щоб стимулювати інвестиції компаній і фірм; збільшення витрат державного бюджету на закупівлю товарів і послуг, зменшення відсоткової ставки за кредит, і, отже, збільшення грошової маси в економіці, збільшення капіталовкладень у державному секторі );

2. індексація доходів (законодавчо встановлюється необхідність збільшення номінальних доходів, насамперед фіксованих, на певну величину, пов’язану з темпами інфляції);

3. контроль за цінами та заробітною платою (протягом нетривалого часу, інакше відкрита інфляція перетворюється на закриту і руйнується механізм ринкового саморегулювання )

4. скорочення бюджетного дефіциту;

5. поступове усунення диспропорцій в економіці;

6. проведення раціональної податкової політики;

7. посилення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва;

8. підвищення курсу національної валюти

9. стимулювання інвестиційної діяльності

78. Три методи стабілізації грошового обігу.:

1. Нуліфікація (при супергіперінфляції)

2. Ревалоризація (при невеликих масштабах інфляції),

3. девальвація.

78. Нуліфікація грошей (лат.— зниження)- різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто проголошуються недійсними (в СРСР під час проведення грошової реформи 1922—1924 рр. При цьому один новий карбова­нець обмінювали на 50 млрд. старих

79. Ревалоризація - — збільшення золотого вмісту або підвищення курсу валютно-грошової одиниці щодо валют інших країн. Для цього треба вилучити зайві гроші.

80. Девальвація — зниження обмінного курсу (ціни) валюти порів­няно з іноземною. (Протягом 1991—1994 рр. радянський карбованець був декілька разів девальвований, внаслідок чого його комер­ційний курс щодо американського долара наприкінці 1991 р. становив приблизно 100 крб., а у березні 1995 р. — понад 5000 крб. В Україні курс купина до долара з Жовтня 1992 р. по лютий 1995 р. знизився у понад 440 разів .Крім того, грошова одиниця повинна бути захищена від підробок. Як відомо, долар США має 39, німецька марка — 40, грив­ня — 17 елементів захисту.)

81. Дефляція – падіння загального рівня цін. Процес протилежний інфляції