Лекція № 8. Позитивізм і неопозитивізм. (2 години)
Умови виникнення позитивізму.
О. Конт. Г. Спенсер.
Проблеми теорії пізнання. Е. Мах. Р. Авенаріус.
Неопозитивізм і його школи. Конвенціоналізм.
Література
Аналитическая философия: становление и развитие (антология). – М., 1993.
Гайденко П.П. Эволюция понятия науки. – М., 1980.
Кун Т. Структура научных революций. – М., 1997.
Поппер К. Логика и рост научного знания. – М., 1983.
Современная западная философия. – М., 1991.
Спенсер Г. Синтетическая философия. – К., 1997.
ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ
У першій половині XIX ст. експериментально-математичне природознавство, що виникло у XVII ст., досягло величезних успіхів: посилилась його роль у розвитку суспільства. Нагромадивши досить великий емпіричний матеріал, природознавство теоретично тепер його узагальнювало. Починається процес перетворення натурфілософії в теоретичне природознавство. Становлення галузевої структури науки, інституціональна професіоналізація наукової діяльності зробили невідкладним завдання осмислення суті науково-пізнавальної діяльності, критичної оцінки передумов і процедур наукової діяльності, що відбувається в різних когнітивних і соціокультурних умовах; значення і роль світоглядних і філософських ідей та уявлень у розвитку наукових досліджень. Усвідомлюється недостатність і обмеженість умоглядних, спекулятивних міркувань (міркувань, що виходять з чистої сили Розуму) класичної натурфілософії і метафізики, в яких на місце реальних зв'язків часто ставились вигадані. Класична філософія, заснована на спекулятивному типі побудови знань, тобто на умоглядності, виявилася нездатною вирішити філософські проблеми, що висувались розвитком науки XIX ст. Наука прагнула відмовитися від нав'язування їй апріорних, відірваних від реальності схем і гіпотез, оскільки вони впливали на розвиток природознавства. Натурфілософії як науці наук приходить кінець. Це дало підставу певній групі мислителів висловити ідею, що ера метафізики закінчилася і почалася ера позитивного знання, ера позитивної філософії.
Умови виникнення позитивізму.
Культ Розуму, який проголосила класична раціоналістична філософія, став основою поширеної віри в можливості перебудови життя. Філософи вірили в удосконалення Розуму через прогрес науки. Знання і раціональне пізнання проголошувалися вирішальною силою, здатною розв'язати всі проблеми, які виникають перед людиною і людством. Щоб виконати покладені на знання грандіозні завдання, на думку мислителів тодішньої епохи, знання мали стати ясними, виразними, доказовими, такими, що переборюють усі сумніви. Соціальні ідеали епохи Просвітництва, які вимагали розумного, заснованого на науці перетворення суспільних відносин за нормами істини і справедливості, зміцнювали таке ставлення до науки. Для науки характерне звеличування людського індивіда як активної, вільної і рівноправної істоти, віра в безмежні можливості людини в пізнанні і перетворенні природи, історичний оптимізм.
Мислителі епохи прийшли до широкого пояснення Розуму, допускаючи, що природа, історія, людська діяльність спонукувані внутрішньо властивою їй розумністю. Кантівське розуміння Розуму як вищої, але критично оцінюваної здатності людини поступилося місцем позаіндивідуальному Розуму, гегелівському культу божественного Розуму, Абсолютного духу. Розум розглядався як синонім закономірності, доцільності природи і вихідного руху історії до певної розумної мети як вищий суддя існуючого; як носій справжньої істини і гарант вищої моральності. Концентрованим і логічно завершеним варіантом філософського раціоналізму класичного типу є гегелівський панлогізм: за Гегелем, буття обумовлюється розвитком Абсолютної ідеї (Божественного Розуму). Хитрість Розуму, на думку Гегеля, у кінцевому рахунку, має перемогти відсталість природи і випадковість історії.
Розум як суттєва характеристика людини виступає в раціоналізмі як передумова і найяскравіший прояв усіх інших її особливостей: волі, самодіяльності, активності. Людина як розумна істота, з погляду раціоналізму, покликана стати володарем світу, перебувши суспільні відносини на розумних засадах — ідеалах Свободи, Рівності, Братерства. Під такими гаслами здійснювалася в 1789— 99 роках Велика французька революція. Та в середині XIX ст. соціально-політичне й інтелектуальне життя істотно ускладнилося, збуваються глибокі зміни в економічному, політичному, духовому житті народів країн Західної Європи. Почала розвіюватися завіса ілюзій: наука, що перетворилась у спеціалізовану високопрофесійну діяльність, породила могутню техніку, не виправдала Вкладених на неї наївних очікувань. Попередженням проти сподівання на безмежну могутність Розуму став кантівський висновок про те, що пізнання світу самого собою в кінцевих, суттєвих молотах неможливе. Лишалася, щоправда, розрада, що моральний Практичний) розум стоїть вище теоретичного розуму, здатного ввести людину на шлях Добра і Краси.
Раціоналістична класична філософія виявилася байдужною до долі людини. У суспільстві і культурі панували настрої песимізму, нігілізму, розпачу, туги, розірваної свідомості: старі ідеали вже відійшли, нові ще не сформувалися. Розумову практику другої половини XIX ст. почала відрізняти від філософії початку XIX ст. увага до смислового призначення життя, до екзистенціальної ідеї людини, яка вільно обирає, тобто до світу цінностей і сенсу. Відбувається новий поворот до людини, до унікальної неповторності її буття, який не допускає відображення мовою логічних понять. Мислителі прагнули зрозуміти душу епохи через аналіз внутрішнього світу забутої філософією конкретної людини, яка спочатку живе, страждає, переживає і тільки після пізнає і розмірковує. Але вони мали принципово змінити принципи і методологію філософствування, бо класичні системи не піддавалися такій трансформації. Адже, за переконанням Георга Гегеля, особистість вільна тільки там і тоді, де і коли залучена до цілісності. Загалом знімається її одиничність, обмеженість, все те, що характеризує усяке зашкарубле, у тому числі матеріальне, буття. Георг Гегель педантично проводив думку про те, що, оскільки держава є істинною цілісністю, то вона знімає, ідеалізує право, мораль, моральність. Отже, у його системі цілісність, тотальність набувала абсолютного пріоритету. Важливим фактором кризи класичного типу філософії став швидкий розвиток хімії, біології, психології. Неспроможність механістичної картини світу пояснити нові відкриття в науці привела до кризи механістичного природознавства. На основі критики філософських спекулятивних систем XVIII — початку XIX ст. в другій половині XIX ст. сталися істотні зрушення філософської системи форм, сформувалися основи багатьох некласичних філософських позицій і концепцій, що відіграли домінуючу роль в інтелектуальному житті Європи в другій половині XIX ст. і розвивалися у XX ст. Серед них найзначніші — позитивізм, неокантіанство, філософія життя і екзистенціалізм.