§ 1.2. Вимоги до аеродромів за умовами безпеки польотів і забезпеченню пропускної здатності

Безпека і регулярність польотів повітряних суден на аеродромах цивільної авіації незалежно від їхнього призначення забезпечується виконанням основних експлуатаційних вимог за умовами безпеки, що відносяться до розмірів елементів аеродромів і приаеродромної території, до висотних перешкод на цій території, до ухилів, кривизни і стану поверхні аеродромних покрить. Такі вимоги викладаються в Нормах технологічного проектування аеродромів. Аеродроми, що не цілком відповідають експлуатаційним вимогам, вважаються обмежено придатними до експлуатації, і польоти на них допускаються тільки при наявності спеціальних інструкцій, у яких указуються всі обмеження (злітної маси, температурних чи сезонних умов) і особливі вимоги по виконанню польотів.

Вимоги до розмірів льотних смуг враховують необхідність забезпечення безпеки при відмовленні одного з двигунів на зльоті і посадці повітряних суден в умовах поганої видимості.

В залежності від місцевих умов (рельєфу, конфігурації і розмірів земельної площі) можливе влаштування штучного покриття ЗПС менших розмірів у порівнянні з усією дистанцією перерваного злету за рахунок збільшення довжини кінцевих смуг безпеки в кожнім напрямку злету і посадки. Однак мінімально допустима довжина ЗПС у цьому випадку повинна одночасно забезпечувати можливість продовження розбігу до швидкості відриву при відмовленні двигуна в критичній точці і посадку на мокру поверхню ЗПС в умовах поганої видимості.

Однак в процесі експлуатації приходиться перевіряти достатність довжини ЗПС, якщо розрахунковий тип повітряного судна одержав модифікацію і в якійсь мірі отримав інші злітно-посадочні характеристики. Така перевірка довжини ЗПС повинна виконуватися також у разі потреби експлуатації нового типу повітряного чи судна разових посадок повітряних судів іноземних авіакомпаній, що мають трохи велику злітну масу в порівнянні з експлуатованим на даному аеродромі типом повітряного судна.

Розміри приаеродромної території і допустимі висоти природних і штучних перешкод у її границях установлюють виходячи з умов забезпечення безпеки: продовження злету повітряного судна у випадку відмовлення одного з двигунів після відриву, заходу на посадку, посадки по єдиній глісаді і відходу на друге коло в умовах поганої видимості.

На приаеродромній території можливе розміщення будинків і споруджень у межах висоти, що допускається нормами технологічного проектування, якщо вони не створюють перешкод, для радіонавігації.

Пропускна здатність аеродрому, тобто кількість злетів і посадок в одиницю часу, в значній мірі залежить від кількості і планувального розташування злітно-посадочних смуг і рульожних доріжок (РД), що повинні забезпечувати зручне і швидке переміщення літаків від ЗПС до перону і МС і назад, а також з'єднувати між собою МС, перон і предангарні площадки. Для забезпечення найшвидшого сходу літака із ЗПС рекомендується з'єднувальні РД примикати до ЗПС під кутом 30° на аеродромах класів А, Б і В, на яких швидкості сходу повітряних судів із ЗПС можуть бути 100 км/год., і 45° на аеродромах класів В і Г, де швидкості сходу 80 км/ч. Ширина РД приймається виходячи з умови забезпечення рулювання і буксирування одиничного повітряного судна.

Розрахована максимальна пропускна здатність аеродрому встановлює граничну кількість злетів і посадок в одиницю часу (звичайно 1год.) для конкретного аеродрому за умови дотримання правил безпеки. Максимальна пропускна здатність залежить від величини мінімальних тимчасових інтервалів між послідовними операціями двох повітряних судів (зліт— зліт; посадка — посадка; зліт-посадка; посадка-зліт), що мають різні величини на кожнім конкретному аеродромі.

Злітно-посадочні смуги експлуатуються як правило в змішаному режимі, тобто на них одночасно виконуються злети і посадки, причому посадці віддається абсолютна перевага перед злетом. Тільки в окремих випадках при наявності декількох ЗПС, головним чином рівнобіжних, можуть бути на ЗПС тільки зльоти чи посадки. При визначенні максимальної пропускної здатності ЗПС виходять із усіх режимів роботи, тобто почергових злетів і посадок і їхнього чергування.

Мінімальні інтервали між злетами і посадками можуть бути визначені для будь-якої послідовності злетів і посадок повітряних суден різних типів і для кожного напрямку. У такому випадку буде велика кількість різних величин інтервалів, використання яких для планування і керування польотами практично неможливо. У більшості випадків, однак, мінімальні інтервали в залежності від типів повітряних суден відрізняються незначно. Це дозволяє встановлювати єдині мінімальні інтервали виходячи з основних (розрахункових) типів експлуатованих повітряних суден.

Розрахунок пропускної здатності ЗПС (пов. суден/год.) по встановлених мінімальних інтервалах між злетами і посадками з врахуванням додаткового часу для трьох режимів роботи смуги вираховується за формулами:

- послідовні злети послідовні посадки

; ;

чергування злетів і посадок

;

де t_м.з. - мінімальний інтервал часу між злетами;

t_м.п.- мінімальний інтервал часу між посадками;

t_м.з-п - мінімальний інтервал часу між злетом і посадкою;

t_м.п-з - мінімальний інтервал часу між посадкою і злетом.

Фактично на аеродромах проводять польоти повітряні судна різних типів. Тому може бути ще більша кількість можливих комбінацій і, отже, різних значень пропускної здатності. Орієнтуватися необхідно на меншу пропускну здатність, що буде гарантувати виконання запланованого на цю пропускну здатність обсягу робіт.