Модель кривої сукупної пропозиції (as)

1. В умовах кризи та депресії крива має вигляд горизонтальної прямої лінії і називається кейнсіанським відрізком, який показує, що обсяги виробництва можуть коливатися при незмінно низькому рівні цін.

2. Проміжний відрізок (пожвавлення) пропозиції характеризує рух виробництва на етапі виходу з кризи і збільшення його обсягів характеризується деяким коливанням рівня цін.

3. Вертикальний (класичний) відрізок кривої пропозиції характеризує виробництво на етапі економічного розквіту, підйому, коли виробляється максимальний ВНП в умовах повної зайнятості, при цьому зростання рівня цін може обганяти зростання обсягів виробництва і має місце в цей момент інфляція.

Нецінові фактори, які впливають на пропозицію.

1. Зміни цін на виробничі ресурси (внутрішні та імпортні)

2. Зміни у продуктивності ресурсів: якщо зменшується економічна віддача від використання певного ресурсу, то пропозиція скорочується.

3. Зміни правових норм (закони, податки, дотації, субсидії): якщо уряд підвищує рівень оподаткування в країні, то пропозиція зменшується, і навпаки.

Якщо нецінові фактори позитивно впливають на пропозицію, то вона зростає і крива AS₀ зміщується вправо вниз на позицію AS₂, якщо негативно, то крива пропозиції зміщується вліво вгору на позицію AS₁.

Ринкова економіка здатна до стабільного функціонування і подальшого розвитку тільки тоді, коли досягається макроекономічна рівновага між AD і AS, тобто тоді, коли загальна кількість вироблених товарів дорівнюватиме загальній кількості закуплених товарів і весь вироблений ЧНП протягом року буде реалізований.

Модель макроекономічної рівноваги

Точка О – точка рівноваги (AD = AS).

Qe – рівноважний обсяг сукупного виробництва (визначається у конкретній

грошовій формі).

Pe – рівноважний рівень цін (рівень цін, за якого буде викуплений весь обсяг

продукції).

Економічна суть макроекономічної рівноваги: задовольняє інтереси і виробників і споживачів. Макроекономічна рівновага може встановлюватися на будь-якому із відрізків сукупної пропозиції.

1. Коли рівновага встановлюється на кейнсіанському відрізку в умовах депресії, то вона характеризується низьким рівнем цін і мінімальним обсягом продукції. Якщо зростає попит, то збільшуються обсяги продукції, але ціни залишаються стабільно низькими в короткочасному періоді.

2. Якщо рівновага встановлюється на проміжному відрізку, коли економіка виходить з кризи, то підвищення попиту веде до збільшення пропозиції при повільному зростанні цін, в першу чергу на виробничі ресурси.

3. Якщо рівновага встановлюється на класичному відрізку, тобто коли економіка на етапі економічного розквіту працює в умовах повної зайнятості, то виробляється потенційний ВНП. При цьому зростання попиту буде супроводжуватися незначним зростанням рівня цін, тобто буде інфляція.

3. Економічний розвиток країни знаходить своє відображення в основних макроекономічних показниках, динаміка яких аналізується в національних рахунках.

Система національних рахунків (СНР) – спеціальний статистичний документ, який представляє собою систему найбільш загальних економічних показників, які характеризують обсяги, темпи і основні пропорції розвитку економіки країни.

У СНР обраховуються такі основні показники:

• валовий національний продукт (ВНП);

• валовий внутрішній продукт (ВВП);

• чистий національний продукт (ЧНП);

• національний дохід (НД).

• особистий дохід населення

• кінцевий дохід населення

В основу СНР покладено концепцію еквівалентності продукту і доходу, за якою продуктивною вважається праця як у сфері матеріального, так і нематеріального виробництва, яка приносить доход людині чи суспільству, який враховується у макроекономічних показниках.

ВВП і ВНП є основними показниками у СНР.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це сукупна ринкова вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг, вироблених на території даної країни протягом року, незалежно від того, хто їх створив, чи резиденти чи нерезиденти даної країни.

Валовий національний продукт (ВНП) – це сукупна ринкова вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг, вироблених національними суб’єктами як на території даної країни, так і за кордоном протягом року.

Резиденти – це фізичні і юридичні особи, що проживають і знаходяться в даній країні, працюють тут і можуть мати філії, дочірні підприємства або свої представництва за кордоном.

Відмінність між ВВП і ВНП полягає в тому, що ВВП розраховується за територіальним принципом, а ВНП – за національним.

„За витратами” ВНП визначається шляхом додавання усіх витрат суб’єктів економіки (населення, підприємства, держава, іноземні споживачі) на закупку всієї виробленої в даному році продукції.

ВНП_ВИТР= С + І_ВАЛ+ G ± Х ,

де С – витрати населення на придбання товарів і послуг;

І_ВАЛ – валові інвестиційні витрати підприємств, які поділяються на такі складові:

1. придбання нових засобів виробництва;

2. нове будівництво;

3. зміни у запасах на підприємстві (вироблені, але не продані у цьому році товари).

G – державні закупки (або витрати держави на придбання товарів і послуг);

Х – чистий експорт, або витрати іноземних споживачів на придбання товарів і послуг, який представляє собою різницю між експортом і імпортом. „Х” буде із знаком “+”, якщо експорт > імпорту, і із знаком “−”, якщо імпорт > експорту).

Х = Е - Z, де Е – експорт, Z – імпорт.

„За доходами” ВНП підраховується шляхом додавання всіх доходів, отриманих суб’єктами макроекономіки в процесі виробництва даного року.

ВНП_ДОХОД= L + P + R + r + A + T_П.П. ,

де L – зарплата найманих працівників;

Р – прибутки корпорацій та підприємств (до сплати податку з прибутку);

R – рента, або доходи власників з нерухомості, землі і т.д.;

r – відсоток, отриманий населенням на вкладені кошти під процент в банк, або за цінні папери;

A – амортизація (по країні);

T_П.П. – побічні або непрямі (непродуктові) податки (акцизні збори, ПДВ, ліцензійні платежі, державне мито).

Державні субсидії на виробництво не враховуються у обсягу ВНП, тобто вони відраховуються з обсягу побічних податків.

Розрізняють номінальний та реальний ВНП. Номінальний ВНП відображає обсяг національного виробництва, виражений у цінах поточного періоду. Реальний ВНП відображає обсяг національного виробництва у цінах базового періоду, тобто у стабільних цінах. :

Дефлятор ВНП допомагає обрахувати реальний обсяг ВНП, тобто вартість національного продукту без впливу інфляції Звідси випливає, що дефлятор ВНП обраховується як відношення , номінального ВНП до реального ВНП, виражене у відсотках:

Чистий національний продукт (ЧНП) – ринкова вартість кінцевого виробництва товарів і послуг за мінусом амортизації:

ЧНП = ВНП – А, де

А – обсяг капіталу, спожитого у процесі виробництва протягом року.

Національний дохід (НД) – найбільш точний показник реального економічного зростання країни. Він представляє собою суму доходів всіх суб’єктів макроекономіки, отриманих ними в процесі виробництва протягом року. НД можна обрахувати шляхом додавання усіх факторних доходів резидентів даної країни – зарплати, ренти, проценти, прибутку:

НД = L + P + R + r

Національний дохід можна обрахувати шляхом вилучення з вартості з чистого національного продукту непрямих податків :

НД = ЧНП – Тп.п

або

НД = ВНП – А – Т_П.П.

З національного доходу можна обрахувати особистий дохід (ОД) населення.

Особистий дохід (ОД) – фактично отриманий населенням та домогосподарством дохід, яикй обраховується наступним чином:

ОД = НД – 3 види доходів + трансфертні платежі

Тобто, з НД відраховують 3 види доходів:

1. внески на соціальне страхування;

2. податки на прибутки з підприємств;

3. прибутки підприємств;

4. а потім додають трансфертні платежі, виплачені державою населенню.

Трансфертні платежі – державні виплати окремим індивідам, які не передбачають при цьому жодних поставок за ці гроші товарів чи послуг.

Структура трансфертних платежів:

1. виплата страхових внесків по старості;

2. допомога по безробіттю;

3. пенсії, допомога багатодітним та непрацездатним.

З особистого доходу підраховується дохід кінцевого використання (або особистий наявний дохід населення) шляхом відрахування з особистого доходу податків, що сплачують індивідами у вигляді особистого подоходного податку, податку на майно, спадщину, утримання тварин і т.д. Цей показник відображає весь дохід країни (як зароблений, так і отриманий від решти світу) яким може розпоряджатися національна економіка. На його основі в подальшому формуються сукупні витрати економіки.

Показник чистого економічного добробуту – ВВП на душу населення є дуже поширеним показником рівня економічного розвитку та добробуту. Як правило, в країнах з високим ВВП на душу населення вищими є і показники рівня особистого споживання, освіти, тривалості життя, охорони здоров´я, вільного часу тощо. Однак застосування ВВП на душу населення як показника економічного добробуту дещо обмежене

Американські вчені Дж. Тобін і В. Нордгауз в 1972 році здійсними експерементальні розрахунки показника чистого економічного добробуту (ЧЕД). Вони звернули увагу на те, що кінцева мета економічної діяльності – споживання, але валовий внутрішній продукт характеризує виробництво. Показник ЧЕД розраховувався в певній послідовності:

• спочатку із величини валовго національного продукту віднімались валові івестиції (амортизація і чисті інвестиції);

• одержаний результат зменшувався на суму державних витрат на підтримку суспільно-політичної системи (превентивні витрати), які не збільшують добробут;

• в результаті визначався показник валового національного продукту, який характеризує добробут; до нього додавалась вартість:

• послуг споживчого капіталу (фондів споживчих товарів довгострокового користування);

• вільного часу;

• праці домогосподарок.

Ці три компоненти є факторами добробуту, але в статистиці не розраховуються. Тому їх вартість визначалась умовно.

Співвідношення в темпах зміни показників ВВП і ЧЕД може бути різним. Наприклад, темпи динаміки ВВП можуть уповільнитися, а темпи зміни ЧЕД – зрости. Це відбувається, коли:

а) зниження темпів росту ВВП супровождується певний час зростанням реального споживання;

б) збільшується вільний час;

в) зростає неринкова діяльність;

г) покращується стан довкілля, тобто зменшується забруднення середовища.

Розрізняють номінальний та реальний ВВП. Номінальний ВВП вимірюється в цінах поточного року, включає інфляційну зміну цін і тому не може використовуватися для визначення реальної динаміки виробництва.

Отже, номінальний ВВП залежить від двох факторів:

• динаміки цін;

• динаміки виробництва товарів і послуг.

Реальний ВВП вимірюється в цінах базового року, тобто в незмінних цінах року, обраного за базовий, абстрагується від динаміки цін і може використовуватися для обчислення темпів зміни виробництва.

Отже, реальний ВВП залежить тільки від динаміки виробництва товарів і послуг.

Відношення номінального ВВП до реального показує як змінився ВВП виключно за рахунок зміни цін. Це відношення називають індексом цін, або дефлятором ВВП, або індексом Пааше:

де IP_t – індекс цін.

В залежності від значення індексу цін відбуваються процеси інфлювання (збільшення) або дефлювання (зменшення) номінального ВВП. Так, якщо IP < 1, то номінальний ВВП інфлюється – корегується у бік збільшення. Якщо IP > 1, то номінальний ВВП дефлюється – корегується у бік зменшення.

11