3.2. «Розумні дурні»

«Любой истинный волшебник при виде двери с надписью «Не открывайте эту дверь. Ни в коем случае. Мы серьёзно предупреждаем. Кроме шуток. Открытие этой двери равносильно концу света» — автоматически дёрнет её за ручку, чтобы проверить, из-за чего весь сыр-бор»©

Пласкому світові не бракує геніїв. Більш того, усі ці генії, мов особливо небезпечний підвид роду людського, заштурхані у одну величну резервацію – а саме, будівлю Невидимого Університету. З комфортом і затишком, особи того підвиду тихенько каламутять воду, час від часу зачіпаючи магічне поле Анк-Морпорку, і досліджують все, що їм заманеться. Так, вони генії. Але у їх помислах стільки нездорового абсурду, неправдоподібних думок і особистого божевілля, що інакше, як дурнями, їх назвати не можна.

«Он однажды сообщил своим коллегам, что форма рыбьего тела какая-то странно рыбья, однако на него посмотрели, как на сумасшедшего»©

Ця проблема, слід зауважити, зачіпає і реальний світ. Скільки всесвіт бачив бездумних професорів, дурнів, що пройшли сотні іспитів? Багацько, без перебільшень. Але саме у «Останньому континенті» тема розумних дурнів абсолютована. Пратчетт узагальнює – кожен, хто має статус мудреця, насправді є повним ідіотом. Вбивча логіка чарівників взивала до дебрів мого розуму у стилі «боже-боже, якого біса?..». Я з тягарем на совісті намагалася підібрати епітети, метафори, чи, хоча б, порівняння для відображення цього безсистемного й вельми шумного механізму, але за мене, як то завжди буває, вже все сказано:

«Логика – замечательная штука. Однако против человеческого мышления она бессильна»©

Такий от імпровізований лозунг світового чарівництва відображає усю сутність «геніального» інтелекту. Тож - є купа спеціалістів. Дві треті працюють у невідомих світові областях науки, дев’яносто процентів – безграмотні, і всі сто… Генії. Розумні дурні – то явище, яке Пратчетту вдалося з вражаючим блиском. Його можна віднести як до іронії, так і до абсурдності мислення, але головне – до великої, узагальненої гіперболи. Те, що у реальному світі ми тільки помічаємо, тут настирливо кидається в очі.

Висновок до розділу 2.

«Скромность украшает людей, а сарказм – персонажей Пратчетта. Я не верю, что всё может быть ТАК гениально»© Gein_soul

Дійсно, кожен з персонажів «Останнього континенту» має свою особистість, відзнаку і точку зору – а тому разом вони створюють цілком реальний світ. Пратчетт врахував безліч парадоксів людського мислення; соціальні явища і людські характери зображені на диво вдало, а уважні читачі зможуть побачити у коротких репліках героїв відповіді на деякі важливі запитання. Маємо безліч кумедних протиставлень, тисячі другорядних героїв і незліченну кількість цікаво розкритих стереотипів… Чим не ідеальна книжка? Як, питається, можна наділити неповторним шармом кожного персонажа? Яким чином можна гіперболізувати характери, не вилазячи за рамки реального? Відповідей на ці запитання не дається. Автор, наприклад, відповідає на те фірмовою розважливою усмішкою. А мені залишається лише розвести руками і зізнатись, що я ніколи не досягну таких успіхів. Ви не відчуєте на собі тих пригод, які знаходить на свою бідолашну голову Рінсвинд. Ви не перехворієте дивним метафізичним синдромом разом з бібліотекарем. Ви не зможете простежити за тим, як величезна рептилія миттєво еволюціонує у домашню курку – і навіть падучого ведмедя на капелюх не зловите… Але, повірте, навіть простого спостереження за цими подіями вистачить, аби остаточно знести вам голови.

«Чесно? Не хотіла б я провести вихідні на ІксІксІксІксі. Але це не заважає мені перечитати «Останній континент» в двадцять перший раз.»© Д.П.Фаньокіна

Персонажі книги є приємним, доречним додатком до загального колориту Плаского світу. Це – майже як вдала аплікація: зовнішність наклеєна на градієнт приголомшливих емоцій, з краплиною особистого шарму. Майстерно, деталізовано, гармонійно… Бравіссімо, маестро! – зірветься випадково з моїх вуст, і я не відмовлюся від власних слів ні за які кнедлики. Фанфари? Зробіть, будь ласка, гучніше.