Висновок до розділу 1

Дійсно, особливою цю книгу можна назвати з впевненістю - відносно як світової фантастики, так і самого автора. І цих особливостей по мірі вивчення твору стає все більше. Та головне правило, на якому і стоять три слони творчості Террі Пратчетта – він ніколи не повторюється... У першому розділі цієї роботи коротко намічені основні особливості книги «Останній континент» - але далеко не повністю, і, звісно, не усі. Тож аналіз цього твору, і, тим більш, цього автора, можна проводити нескінченно. Пратчетт створив свій світ саме таким, яким він і повинен бути. Різнобарвний, неординарний, де немає схожих місцин і подій... І згадане вже відчуття справжнього, реального з’являється саме з цієї причини. Бо сюрреалізм – теж реалізм. Абсурд, іллогічна логіка, іронія, натяки, особливий настрій – і це ще не повний перелік інструментів (а точніше, фарб) якими користується Пратчетт. Посягнути на повне розуміння «Останнього континенту» я не можу – бо більшість дійсно хороших письменників вміщують у свої твори власний, прихований сенс. Але донести до потенційних читачів ази цього розуміння – чому б і ні? На те моєї клепки вистачить. Серед письменників стиль Террі розповсюджується краще від вірусних хвороб. Кожному, навіть найвідомішому з них є чого повчитися у Пратчетта, і вони, не соромлячись, користуються такою можливістю. Як Террі при цьому залишається єдиним і неповторним? Гарне питання. Певно, тому, що скопіювати Пратчетта неможливо. Напевно, в силу своєї захопленості цим письменником, я не була повністю об’єктивна. Але це, з відома професіоналів, є лише доказом геніальності письменника. Бо змусити читачів забути про незначні недоліки, захопити і віднести їх у свій власний світ, спонукати до захвату і навіть фанатизму – це істинне мистецтво. Багатьма рецензіаторами та поверховими дослідниками фантастичної літератури було підмічено, що Пратчетт встиг стати класикою, взірцем та об’єктом обожнювання. Британці, тихенько посміхаючись, по-справжньому пишаються цим своїм надбанням. А дехто Fermalion сказав те, що стало основою для мого подальшого аналізу:

«Восхищаться Терри Пратчеттом — это признак хорошего литературного вкуса, вроде как быть почитателем творчества Битлз или Хичкока — эдакая дань уважения британской культуре.»(с)

Розділ 2. Загальний аналіз характерів персонажів. Спільні риси вступ до розділу 2

.

«...Персонажи Пратчетта нереальны своей реальностью, умны своей глупостью и вызывают недоумение степенью собственной понятности. Мне страшно осознавать, что я фактически признал их сущность одной из необъяснимых. Впрочем, умом нам Терри не понять»© З рецензії

У книгах Террі Пратчетта, а конкретно – у «Останньому континенті», завжди зустрічається багацько героїв. Головні, другорядні, третьорядні і навіть масовка – нікого автор не обділяє увагою, і кожному дістається свій, неповторний характер. Здавалося б, в очах рясніти буде, як стількох персонажів людською душею наділити! Але замислимось ось над чим… У реальному житті ми кожного дня бачимо сотні облич, і кожне несе в собі певну емоцію. Ми спілкуємося з десятками людей, і кожен має свій характер і темперамент. Ми бачимо послідовну зміну кадрів людського життя та їх обителі. А Пратчетт розкриває все це у більш прискореному темпі, задля того, щоб встигнути також зробити щось цікавіше повсякденної рутини. Тож реальність Плаского світу є відображенням нашої, але покращеним - відображенням у багатошаровому дзеркалі. Особливостей персонажів у цій книзі незрівнянно більше, ніж відмінних рис самого тексту, тому ця частина аналізу, можливо, буде не досить глибока. Тим не менш, даний розбір стане найповнішим з усіх, колись створених. Компенсуючи недостатній для абсолютного аналізу об’єм, я підмічу, що єдиною спільною рисою для кожного персонажа цієї книги є несхожість. Цей фактор, що так вдало поєднує жителів Диску, допоможе мені у розкритті заданої теми. Терміни, які ви мали змогу почути у першому розділі, не розгублять своєї значущості і тут. Разом з тим, характеристика героїв Пратчетта буде дечим схожа па психологічний аналіз реальної людини, а іноді – цілих спілок. Соціальні явища, особливі риси характеру, персоналізація – усе це, хоча і є розрізненими поняттями, ми піддамо доволі детальному вивченню. Ми знов згадаємо абсурд, але тепер воно розкриється у такому явищі, як абсурдне мислення персонажів, поєднання у них протиставлених рис. Ми простежимо, у чому виражена гіперболізація рис характеру і те, як Пратчетт використав її у своїй книзі. А також проаналізуємо одну з найяскравіших особливостей абсурду у сфері персонажів – а саме, сутність так званих «Розумних дурнів». Піти за Пратчеттом – ось, що потрібно здійснити, аби хоча б частково зрозуміти його персонажів. Враховуючи, що письменник більшим чином суміщав несумісне, ми, в свою чергу, пояснимо те, що неможливо пояснити. Потрібні лиш три речі: фантазія, вміння аналізувати, створюючи факти з теорій і громіздка електронна бібліотека з дивною назвою «Інтернет».