Репресії проти освітян

Репресії проти освітян мали "виховати" нове покоління вихователів комуністичної ідеї, унеможливити "націонал -контрреволюційний вплив" професорсько - викладацького складу вузів на "пролетарську молодь". Задля уникнення класово -ворожого рецидиву тоталітарний режим вдався до практики масового терору проти освітян, що мав перманентний характер і злочинну сутність. Репресій зазнали всі категорії науково-педагогічної інтелігенції в Україні: керівники Наркомосу УРСР, співробітники науково - дослідних установ, професорсько-викладацький склад вузів, викладачі середніх спеціальних закладів, учителі загальноосвітніх шкіл, вихователі дитбудинків, студенти і навіть учнівська молодь. Протягом лише 1933 - 1934 рр. з НКО УРСР "вичистили" 200 "націоналістів і ворожих елементів", а з суто політичних міркувань повністю звільнили керівництво обласних управлінь народної освіти та на 90% штату районних відділів, співробітники яких поповнили загони в'язнів Гулагу.

Сільські вчителі в умовах тоталітарної політичної системи, яка остаточно встановилась на рубежі 20 - х - 30 - х років, стали об'єктом масових репресій. Можна з впевненістю сказати, що жодна з категорій інтелігенції на селі не випробувала таких переслідувань з політичних мотивів, як вчителі. Влада прекрасно розуміла їх роль у вихованні молоді, та моральний авторитет серед основної маси сільських жителів. Ті духовні цінності, які традиційно проповідували вчителі - просвітителі, не мали нічого спільного з ідеологічними догмами, які насаджував сталінізм. Не говорячи вже про вчителів дореволюційного покоління, політичному режиму здавались підозрілими і вчителі, виховані у радянських вузах в 20 -х роках, адже їх підготовка здійснювалась в умовах національно - культурного ренесансу "українізації". Глибокій і ґрунтовній чистці піддавались студенти педагогічних вузів. Не спираючись тільки на заходи так званого політичного виховання вчителів, партійно - радянське керівництво країни все більш розкручувало маховик терору, надіючись саме з його допомогою перетворити вчителів в безликих конформістів, здатних на рівні "кустаря" давати учням чітко визначений і старанно відредаговиний партапаратниками, навчальними програмами обсяг знань і пропагандистських формул.

24 січня 1998 р. на сторінках районної газети "Серп і молот" поділився своїми спогадами колишній директор Вербівської середньої школи Балаклійського району Харківської області Іван Йосипович Білодід. Він згадував про репресованих вчителів Є. В. Сліпцова і О. А. Шевченка.

І. Білодід згадує про колишнього завідуючого райвно і директора середньої школи №1 м. Балаклії О. А. Шевченка: "В 1938 р. його забрали як ворога народу. Просидів він в знаменитій тюрмі на Чернишевській сім місяців. А довелось мені з ним працювати вже в залізничній школі. Саме він перед своїм арештом направив нас на курси молодих вчителів.

В 1939 р. ми зустрілись з ним в залізничній школі. Після тюрми його направили сюди завучем. Закінчилась педагогічна рада, яку проводив Олександр Андрійович. Всі почали розходитись, а мене він попрохав залишитись. Це вже була не офіційна зустріч, а така, яку можна назвати сердечною. Під час неї він розповів про те страхіття, яке довелось йому пережити: - Забрали мене за сфабрікованою колись підозрою як ворога. Під час пербування в тюрмі, методично, лише вночі водили на допити і вимагали зізнання в контрреволюційній діяльності в Балаклійському районі. Кожного разу за відмову підписати "признання" піддавали катуванню. Але тих, хто не витримував, підписував, відразу розстрілювали. А я стояв на своєму: хоч убивайте, але нічого не знаю. Скільки часу били, скільки разів відливали водою, не пам'ятаю, а "признання" підписати відмовився. Після цього на допити не водили і перегодя відпустили. За сім місяців тюрми виплатили всю зарплату до копійки.

Ось так очутився О. А. Шевченко завучем в залізничній школі. Безперечно ж, Олександр Андрійович не міг не знати, що в його районі серед вчителів діяла "невеличка кучка контрреволюціонерів", в складі якої були вчителі з села Андріївки, котрі ще в 1927 - 1928 рр., 1935 р. зустрічались з А. О Макаренком: Микола Іванович Татаринов, Дмитро Андрійович Лук'янов, Василь Трохимович Нескородь, Василь Федорович Бородай, Іван Павлович Александренко, Іван Іванович Захаров, з села Куньє Степан Денисович Завержинець та інші. Всі вони були засуджені 14 жовтня 1937 р. до розстрілу Всі жертви терору за цією справою 24 березня 1955 р. були повністю реабілітовані за відсутністю в їх діях складу злочину.

Щоб зрозуміти масштаб і характер зростання хвилі репресій у другій половині 1930-х років., можна навести статистичні дані.

У 1935 р. в Україні було заарештовано 24934 громадян, в 1936 - 15717, в 1937 - 159573, в 1938 - 108006. Таким чином, в 1937 - 1938 рр. ( пік репресій ) було заарештовано 267579 громадян. Із них на протязі останніх двох років були засудженими 197617 громадян ( за зраду Батьківщини - 1487, контрреволюційну агітацію - 22315, шпигунство - 25627, терор - 5193, диверсії - 13996, шкідництво -7731, повстанську контрреволюційну діяльність - 99822, інші злочини - 18903. Слід мати на увазі, що з другої половини 1938 р. в статистичній звітності НКВС УРСР характер злочинів не враховувався. Наведемо також статистичні відомості про вироки, винесені жертвам. У 1937 - 38 рр. до вищої міри покарання було засуджено 122237 громадян; до 25 років тюремного ув'язнення -21, до 20 років - 33, до 15 років - 99, до 10 років - 3758, до 5 років - 119; до 25 років виправно - трудових таборів (ВТТ) - 15, до 20 років ВТТ - 49, до 15 років ВТТ - 92, до 10 років ВТТ - 61609, до 5 років ВТТ - 4848, до 3 років ВТТ - 2213; до заточення і висилки за кордони СРСР - 209; до висилки в межах СРСР - 1034; до висилки з прикріпленням - 32; інші терміни покарання - 590. Звільнені з-під арешту - 658 громадян.

Можна сказати, що події 1937 року були апогеєм репресивної політики держави щодо інтелігенції, представники якої становили більшість серед загальної кількості засуджених за політичні злочини.

Яскравим зразком безпідставності звинувачень, які ламали людські долі, а іноді й забирали життя може служити справа Яланського Олеся Савича. З анкети арештованого з'ясовуємо, що він родом з Дніпропетровської області. Рік народження 1910. Отже на момент арешту йому сповнилося 27 років. Працював вчителем 109 школи м. Харкова. Що за злочин йому інкримінувалося? Читаємо виписку з протоколу комсомольської групи педагогів 109 школи. Яланський О. О до уроків не завжди готується. При перевірці робочих планів у нього такого не виявилося. На зауваження завуча відповів, що він сьогодні голодний, бо не отримує зарплати, тому і прийшов без плану. Звичайно більшовики не повинні боятися труднощів, але він не більшовик, бо "більшовиком можуть бути лише комуністи".

Читаючі такого роду «свідчення» відчуваєш себе учасником якогось театру абсурду.