5 Підсудних засудили до розстрілу, 39 – до 10 років позбавлення волі, 21 чол. Одержали строки 4–8 років, 10 – від 1 до 3 років. Чотирьох виправдали.

Всього за Шахтинською справою проходило близько тисячі осіб.

У березні-квітні 1930 року у Харкові відбувся політичний процес у справі Спілки визволення України (СВУ), за яким на лаві підсудних опинилось 45 осіб. Серед засуджених – 2 академіки, 11 професорів, 2 письменники, науковці, викладачі, юристи. Їх керівником оголосили колишнього діяча Центральної Ради С. Єфремова. СВУ звинувачували у підготовці терористичних актів, у шкідництві, намаганні повалити рад.владу, відокремити Україну від СРСР, сприянні іноземній інтервенції. Всі звинувачення ґрунтувались на зізнаннях підставних свідків, ніяких документальних чи речових доказів, які б підтверджували існування СВУ, суд не одержав. За вироком суду, члени СВУ отримали різні терміни ув’язнення (від 2 до 10 років) чи вислання за межі України, але й після цього «філіали СВУ» продовжували викривати в інших містах України (всього за справою СВУ було репресовано близько 5 тисяч осіб). Процес продемонстрував можливості позасудових розправ, адже число жертв, приєднаних до процесу набагато перевищувало кількість засуджених у Харкові учасників. Справа СВУ стала останнім показовим політичним процесом над інтелігенцією. «Обгрунтувавши» перед суспільством необхідність репресій проти числених «ворогів» влада могла перейти до закритих процесів.

Ще не закінчилися показові процеси, а на Україні в 1931р. уже розпочалися арешти серед інтеліген­ції у сфабрикованій десь у надрах ДПУ справі так званого «Українського національного центру». Мето­дика уже звична: вигадати «центр», розробити його «програму», дібрати жертви, придатні для виконан­ня ролей, що для них приготували, й організувати гучний процес. Однак потреби у показових процесах уже не було, тому «справа Українського національно­го центру» не здобула великої преси. Звинувачення учасникам УНЦ висувалися стандартні: шпигунство, шкідництво, створення контрреволюційної організації тощо. У справі, одним з ініціаторів якої виступав заступник голови ДПУ СРСР В. А. Балицький, було заарештовано у Харкові, Києві, Дніпропетровську та інших містах 50 чоловік. Серед них опинилися люди, між якими аж ніяк не могли виникнути якісь не тільки політичні, а навіть товариські контакти. Наприклад, академік М. С. Грушевський і академік ВУАН, комуніст М. І. Яворський. До числа «учасників» організації потрапили і Г. Коссак — військовий спеціаліст, який у 1924 р. повернувся на Україну з Галичини, інженер Ф. Ф. Чечель. Слідство провадилося досить довго, із застосуванням «спеціальних методів». Грушевського протримали під слідством 9 місяців, підірвавши його здоров'я (у 1934 р. він помер у Кисловодську). Яворського морили голодом. Приїхавши відбувати покарання на Соловки, він майже півроку страждав на цьому грунті психічним розладом. 50 «членів УНЦ», майже усі — представники інтелігенції, позасудовим чином були засуджені до різних термінів ув'язнення — від 3 до 6 років таборів. У 1934-1941 рр. справи 33-х з них було «переглянуто» повторно: 21 оголошено вирок про розстріл, іншим продовжили строки ув'язнення. Скількох було притягнуто у «справі УНЦ» на Україні залишається тільки здогадуватися, однак якщо взяти до уваги її «географію» досвід репресій по СВУ, то можна говорити, що кількість жертв не обмежувалося сотнями чоловік.

Настав 1933 р. — воістину фатальний відтинок часу для України та її народу.

Намітивши одну «ділянку роботи», Сталін не забув й про іншу — на його думку, найважливішу — бороть­бу з вибитими з колії останніми «залишками експлуата­торських класів», серед яких він назвав і «деяких професорів», «буржуазних інтелігентів шовіністичного гатунку». Тут же він видобув і приголомшуюче ви­значення усім цим «залишкам» — «колишні люди».

Придушення інтелігенції набуло справді страхітливих розмірів: не залишилося жодної галузі наукової, культурної чи культурно-освітньої діяльності без виявлених і викритих ворогів.

Протягом 1933 року вдалося скомпонувати справи «Української військової організації» (з точки зору ДПУ невдало, оскільки більшість заарештованих довелося звільнити), «Поль­ської організації військової» (розгром Інституту поль­ської культури), «Всеукраїнського есерівського центру» (погром у редакції журналу «Червоний шлях»), Наркомземі, на курсах українізації. Та більшу части­ну інтелігенції репресували поза зв'язком з будь-яки­ми організаціями, а за «погляди» (троцькістські, на­ціоналістичні та ін.), за «шкідництво», невиказування підозрюваних, співчуття «шкідникам» тощо.

Із садистською вигадливістю у 1934 р. вчинили з сім'єю Крушельницьких: синів відомого прозаїка А. В. Крушельницького стратили, його самого відпра­вили на Соловки. Туди ж — на Соловки — потрапив 64-річниіі вчений — Ю. О. Бачинський, який, на свою біду, в 1929 р. приїхав на Радянську Україну з Гали­чини. Серед страчених були відомі й самобутні пи­сьменники О. Ф Влизько, К. С Буревій, Г. М. Косинка-Стрілець, М. М. Лебединець, М. Г. Оксамит, Д. М. Фальківський та ін.