Таким чином, "воєнно-політичний союз" юридично закріпив залежність усрр від рсфрр у військово-політичній сфері.

II. Антибільшовицькі повстання.

Кінець весни – позиція більшовиків дуже хитка.

ПРИЧИНИ:

1. вилучення сільськогосподарської продукції (голод в Росії – в Україну прибувають російські робітники, які відбирають хліб в українських селян; продрозкладка на 1919 р. – 140 млн. пудів хліба, зібрали – 8-10 млн. пудів (активна позиція селян);

2. створення колективних та державних форм господарювання (до літа 1919 р. створено бл. 500 колективних господарств);

3. заборона торгівлі.

Поодинокі селянські виступи розпочалися в березні 1919 р. і найбільшого розмаху досягли наприкінці весни та влітку.

Збройний спротив здебільшого відбувався під гаслами: "За радянську владу без комуністів", тобто селяни не ототожнювали комуністичний лад з радянською владою.

Повстанські настрої перекинулися і на армію. Значна частина отаманів почала виходити з підпорядкування ЧА.

• березень 1919 р. – повстання (12 тис.) отамана Зеленого (Д.Тсрпила) на Київщині (район Обухова – Переяслава).

• квітень 1919 р. – організація українськими партіями Всеукраїнського ревкому та Головного повстанського штабу у м. Сквира на чолі з Ю. Мазуренком.

• травень 1919 р. – повстання Григор’єва (район Олександрії, Єлизаветграда). Під Кобеляками розгромлений ЧА і відступив на Херсонщину. У липні в черговий раз спробував приєднатися до Махна. але за наказом останнього страчений.

• Н.Махно теж виступив проти більшовиків (30-50 тис.).

Усього діяло до 250 тис. повстанців. Цей рух більшовики охрестили як бандитизм". Кроки більшовиків:

1. обеззброювали населення;

2. організували червоний терор (з Росії для підсилення ВУНК направлено кращих чекістів).

Політика червоного терору була однією з найважливіших складових "воєнного комунізму". Складові червоного терору:

1. розстріли;

2. концентраційні табори (в Києві за нетривалий час було ліквідовано не менше 12 тис. осіб);

3. спалення сіл.

Більшовики контролюють лише міста, але і там набували поширення антибільшовицькі настрої, в селах так і не вдалося придушити повстанський рух.

Ленін іде назустріч двом опозиційним партіям в УСРР – боротьбистам і борбистам – партіям, які прийняли радянську платформу.

Якщо боротьбисти, (березень 1919 р. взяли назву – УПСР /комуністи-боротьбисти/) виступали за незалежну радянську Україну, то борбисти були противниками українського визвольного руху.

В чому полягали поступки більшовиків?

1. відновлено видання газет;

2. до уряду УСРР ввели боротьбистів;

3. до ВУЦВК ввели борбистів.

Співпраця з українськими лівими есерами – тактичний хід з боку РКП(б). Ці заходи суттєво не змінили ситуацію.

В кінці серпня 1919 р. радянські установи покинули Київ. Радянська влада в Україні впала вдруге.

Тим часом УСДРП (незалежних) не відступала з військами Директорії, як це зробила права фракція, а перейшли в легальну опозиція до більшовиків. Коли невдоволення більшовиками посилилося пішли в підпілля. Невелика їх група залишилася на боці легальної опозиції більшовикам, назвавши себе УСДРП /незалежні-ліві/.

У серпні 1919 р УСДРП /незалежні-ліві/ об’єдналися з УПСР /комуністи-боротьбисти/) і утворили Українську комуністичну партію (боротьбистів).

Таким чином, у 1919 році в Україні встановлюється тоталітарний комуністичний режим, який будувався за зразком російської більшовицької держави та на засадах політики "воєнного комунізму" й обмежував суверенітет України. Цей режим викликав масові антибільшовицькі повстання серед селян.

5