«Теорія цінності» а. Я. Антоновича Теорія паперово-грошового обігу і державні кредитнібілети»

1. Третій елемент діяльності людей, що називається суспільним, або політичним, — пише автор, — складається з природних законів і фактів боротьби і союзності у відносинах між людьми» [20, с. 2]. Саме «цей елемент в діяльності людей, спрямованої на задоволення як духовних, так і матеріальних потреб, і становить предмет науки, що називається політичною економією» 2 «Політична економія є наука, що вивчає закони суспільності в діяльності людей, спрямованої на задоволення потреб» 3. «Закони, що констатуються наукою, не залежать від волі людей, ми їх не можемо змінити або знищити» 4. «Розвиток морального елемента в праці зумовлюється особистими вигодами виробників. Особистий інтерес виробників вимагає належної охорони їх діяльності діяльністю законодавця, суду, поліції та ін. Лише на нижчих рівнях співжиття обман в торгівлі може бути до певної міри вигідним; з економічним розвитком він стає збитковим для торговця 5. «взагалі всяке майно, яке яким би то не було чином приносить дохід» 6. Виходячи з цього А. Антонович визначає цінність як уречевлений суспільно необхідний час дії трьох факторів: природи, праці і капіталу. Цікаво те, що він досить детально пояснює сутність суспільно необхідного часу, його відмінність від часу індивідуального і вплив на цінність. 7. «Центр цей, — пише він, — закон виробничої цінності — суспільно необхідний час виробництва» 8. «Якщо цінність, — пише Антонович, — дорівнює праці, необхідній для виробництва, то цінність праці дорівнює праці, необхідній для виробництва праці» 9. «Об’єктивність в розподілі результатів виробництва, — писав він, — полягає в тому, що кожний із учасників виробництва одержує те, що він виготовив, або рівноцінність його» 10. «Ця ж рівність, що поступово розвивається, приводить і до встановлення правильної винагороди за працю» 11. «Гроші, — пише він, — становлять собою своєрідний товар» 12. «взаємна зумовленість в монеті придатності і її цінності, — пише автор, — повинна бути визнана наріжним каменем усієї наукової системи про мінового посередника взагалі» 13 «Не може бути мірилом цінності те, що не має саме ніякої цінності» 14. Економічні явища, економічний розвиток «можуть бути або прискорювані, або сповільнювані самими випусками паперових знаків, як і значними припливами грошей» 15 «Країна з паперово-грошовим обігом повинна вжити всіх зусиль для переходу до нормальної грошової одиниці»

Туган-Барановський — всесвітньовідомий економіст. «Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя», Теорія економічних циклів і криз

1. «Проблема криз, — пише він, — може бути задовільно вирішена лише на основі правильної теорії ринку. А так як сучасна економічна наука, в особах більшості своїх представників, стоїть на ґрунті хибної теорії ринку, то зовсім не дивно, що і проблема криз їй не під силу» 2. «Вирішення проблеми криз, — пише він, — довгий час не удавалося економічній науці, бо е 3. «Ціна заліза, а не ціна хліба є найважливішим показником фаз промислового циклу». 4. «Капіталістичний світ підкоряється своїм особливим законом, що діють зі стихійн 5. «Всяке виробництво, — пише він, — уже одним фактом свого існування викликає попит на інші товари. 6. «Гранична корисність, — пише вчений, — а не загальна корисність запасу або ж середня корисність предметів певного роду, регулюють корисність предметів певного роду, регулюють їх цінність» 7. «Теорії граничної корисності і трудова, — пише він, — безумовно протилежні, але аж ніяк н 8. «Ми могли б, — писав він, — на рівних підставах сперечатись про те, чи регулюється цінність корисністю, чи витратами виробництва, як і про те, чи розрізає аркуш паперу верхнє чи нижнє лезо ножиць» 9. «трудові доходи випливають із самої суті процесу виробництва, а нетрудові доходи — соціального походження, можуть бути чи 10. «З погляду соціальної теорії розподілу висота заробітної плати в даному суспільстві зумовлюється двома факторами — продуктивністю суспільної праці, що визначає, наскільки великим є суспільний продукт, який підлягає розподілу між суспільними класами, і соціальною силою робітничого класу, від якої залежить частка суспільного продукту, що надходить у розпорядження робітника» 10 «Виробничі артілі в землеробстві, — пише автор, — мають не більше поширення, ніж у промисловості, тобто практично ніякого». 11. «Капіталістичне господарство не містить у собі моментів, які могли б зробити його подальше існування економічно неможливим» 12. Ми знаємо, що це буде, — пише він, — хоч і не знаємо коли саме...

20. Міжнародні зв’язки українських земель у другій половині ХVІІІ – першій половині ХІХ ст.

Великої шкоди петровська політика завдала українській торгів¬лі — як зовнішній, так і внутрішній. Прямими заборонами були перекриті можливості для українського купецтва в уже налагодженій міжнародній торгівлі через прибалтійські порти — Ригу, Гданськ, Кенігсберг, куди заборонялося вивозити українські товари, а спрямовували їх до далекого Архангельська, на той час єдиного морського порту Росії (1701 р.). А указом 1714 р. заборонено вивозити ряд товарів — прядиво, шкіри, сало, віск, щетину та ін. через будь-які порти, крім російських — Ригу, Петербург, Архангельськ; у 1719 р. взагалі заборонено вивозити українське збіжжя. Врешті-решт, український експорт було скорочено до мінімума.

З метою забезпечення ринків збуту для російської мануфактур¬ної промисловості різко обмежувався й український імпорт: заборонялося завозити до України ряд іноземних товарів, таких як панчохи, полотно, сукно, голки. Дуже дошкульною для українського купецтва була й митна політика уряду. До традиційного мита, котре платили українські купці на користь державного скарбу Гетьманату, додається обо-в’язкове мито, що сплачується при перетині російського кордону та ще раз у російських портах на користь російської казни.

Щодо розвитку промисловості, то тут у першій половині XIX ст. розвивалися традиційні галузі: шкіряна, соляна, залізоруд¬на, тютюнова, лісова, полотняна, суконна, паперова, скляна тощо. Але з початком промислового перевороту в інших провінціях Австрії галицькі ремесло та мануфактурне виробництво занепадають, за винятком хіба що ґуральництва та сірчаної промисловості.

У зерновому експорті дедалі більшу роль відіграють азовські та чорноморські порти, особливо одеський. На початку ХІХ ст. через одеський порт було вивезено від 5 до 7 млн пудів пшениці, а вже у середині вивіз її досягав 30 млн пудів. Вивозили через одеський порт і жито, ячмінь, овес.

Зростає у першій половині ХІХ ст. й роль технічних культур. Так, у Полтавській та Чернігівській губерніях зростають посіви тютюну та конопель, на півдні починають вирощувати льон. З 20-х років з’являється й починає швидко поширюватися вирощування цукрових буряків, Україна стає основним цукробуряковим регіоном Російської імперії, площі під їх посівами тут перевищують три четвертини від загальних площ імперії.

Підвищується також у поміщицьких господарствах і роль товарного тваринництва. Серед напрямів його слід назвати конярст¬во, особливо поширене у Степовій Україні, а також у деяких маєт-

ках Лівобережжя, де поряд з незначними (10—50 голів) існували й великі конезаводи (200—300 коней). Успішно розвивається й тваринництво; здебільшого розводили велику рогату худобу україн-

ської породи. Слід також згадати й тонкорунне вівчарство, розвиток якого активно заохочує уряд.

Транзитний шлях, який сполучавв Угорщину та інші Європейські країни з Галиччиною, Правобережною Україною і Росією проходив через Закарпаття. Західноукр землі сполучалися з Росією та Україною 2 шляхами: 1)Північним (Львів-..Мінськ.-..Смоленськ-Москва); 2)Південний (Львів-..Житомир...-Коростишів-Білгородка-Київ).