Прихильники ідей класичної школи політичної економії: м. Вольський, г. Цехановецький, м. Коссовський

М. Вольський 1. Вказавши на загальні засади для заснування правильної, розумової й могутньої системи суспільного життя, наука ця, безсумнівно, з незаперечним успіхом намагалась підготувати і створити все, що могло підтримати народи й суспільства на шляху загального добробуту, фізичного, морального й розумового прогресу» 2. «у всіх письменників з політичної економії, від Ксенофонта до Чернишевського, є багато хорошого, і потрібно лише відшукати середню пропорційну» 3. «Вихований у школі А. Сміта, — писали про нього сучасники, — він і студентам читав лекції в дусі його економічних поглядів» 4. «Цінність, — писав Вольський, — не може бути відокремлена від праці і в цьому саме її позитивність»

Г. Цехановецький«Значення а. Сміта в історії політико-економічних систем» (1859), «Короткий огляд політичної економії»

«Чим вища економічна сфера, — твердить Цехановецький, — тим сильніша й невблаганніша ця експлуатація 2. «цінність прагне урівноважитись з працею. За відсутності повної свободи вона ґрунтується, головне, на корисності» 3. «виклад і критична оцінка вчення Маркса про цінність, де ґрунтовно

Коссовський «Цінність і ціна» 1. «у кожного своя власна наука, або те саме, що науки зовсім немає, а є лише п. п. вчені»2. «Покладена в основу соціально-економічних відносин, вона, — писав Коссовський, — перетворить ці відносини, оновить їх, оновлюючи й перетворюючи існуючий нині принцип розподілу. Тоді з’явиться інша політична економія, зникне залізний закон заробітної плати, зникне рента, землеробська й капіталістична, зникне, інакше кажучи, економічне рабство й експлуатація» 3. «чинять завзятий опір кожній спробі скорочення робочого дня».

М. Х. Бунге — видатний економіст-теоретик і державний діяч «Теорія кредиту»

1. «Про місце, яке займає політична економія в системі народної освіти...»,2 що становить предмет вивчення політичної економії, хто потребує її як знання, що підготовляє до діяльності, 3. «Предмет політичної економії, — пише автор, — корисна робота, як засіб для задоволення потреб; її завдання — пояснити природу потреб, визначити сили, що виконують корисну роботу і властивості останніх, нарешті показати, як складається господарський порядок, 4. «Сил, що виконують корисну роботу, — дві — природа і праця людини»5. «Відсутність суперництва, — пише вчений, — є відсутність життя суспільного і його необхідних ознак — 6. «щоб вигадувати обмеження, неминучі за ходом речей, а про те, щоб зробити їх непотрібними, розвиваючи суперництво і дух заповзятливості», щоб розв’язати дію природним законом 7. «Я гадаю, — писав Бунге, — що економічний успіх можливий лише при наданні промисловості приватної діяльності. Державі належить діяльність вищого роду, піклування про загальне благо, а не займатися приватним господарством» [цит. за 6, с. 191]. Держава не повинна втручатись у господарське життя. Бунге відводив їй роль вищого арбітра, що піклується відновленням в суспільстві «гармонії» 7. «полягає в дослідженні суспільної сторони господарських явищ і законів, яким ці явища підпорядковані» 8. «Під час обміну, — пише автор, — ми порівнюємо не придатність виробів або послуг, але їх цінність» 9. Хоча праця є істинним мірилом мінової цінності, — пише він, — проте на практиці вона не використовується для визначення цінності через складності встановити відношення між двома різними кількостями праці, які вимагають різного часу, напруження і мистецтва» 10. «Може видатись навіть, що Маркс сміється над своїми читачами, говорячи, що перекладення 11. «Можливо, скажуть, що адміністрація суспільного комуністичного господарства, ставши суддею того, що та в якій кількості має бути вироблено, знайде в теорії цінності Маркса вказівки, скільки треба буде звурди 12 «Маркс, — пише Бунге, — обеззброює своїх супротивників, стверджуючи, нібито т 13. Без бажання щастя і прагнення до нього, — писав Бунге, — захололо б саме життя» 14. «Стрибок із царства необхідності в царство свободи, пр. 14. «Вказуючи на успіхи, — писав він, — якими суспільство зобов’язане політичній економії, ми не говорили про значення духовних засад: предмет цей не входить в коло її досліджень. Але політична економія визнає зв’язок між духовним і господарським життям людини, і визнаючи його, здобуває право носити ім’я науки моральної»

«Основи політичної економії» Д. І. Піхна «Комерційні операції державного банку» «Політична економія, або наука про народне господарство, — пише Піхно, — вивчає господарські явища в народному житті і внутрішні закони, яким підпорядковані ці явища» 2. Предмет цієї науки, — пише він, — вивчення суспільної сторони господарської діяльності». «Політична економія ставить собі за мету дослідження… економічних законів» 3. Предмет цієї науки, — пише він, — вивчення суспільної сторони господарської діяльності». «Політична економія ставить собі за мету дослідження… економічних законів» 4. «відповідність між потребами приватних осіб і громадських спілок, з яких складається народ» 5. «виробництво не створює нової речовини, а лише видозмінює її відповідно до людських потреб» 6. «Праця, що досягає певної корисної мети, є продуктивною» 7. «Продуктивність трьох основних факторів — природи, праці і капіталу виявляється надто різною в залежності від культурно-історичних умов народного господарства або, інакше кажучи, від культурно-історичних сил народу» 8. «Найважливіші із цих сил, що постійно впливають на господарську діяльність 9. «Цінність виникає із виробництва, як його результат; вона фактично визначається в обміні, як мінова цінність і ціна, і в той же час значною мірою залежить від умов споживання» 10 «Момент цього усвідомлення, — пише Піхно, — є, отож, моментом виникнення цінності, який зовні знаходить вираз 11. Мінова цінність — це «здатність придатностей до обміну» 12. «Ця двостороння оцінка, з усіма суб’єктивними моментами, що визначають її, спонуками, силами і зовнішніми умовами, носить технічну назву попиту і пропонування» 13. «Сукупність елементів попиту і пропонування та їх взаємодія взагалі і в кожному випадку, — робить висновок автор, — визначають ціну продукту або послуги» 14. «Тільки право власності, — пише Піхно, — може дати землеробу ту енергію, яка вимагається від нього для переходу господарства від хижацьких форм експлуатації ґрунту до господарства, основаного на внесенні в землю значної підготовчої праці та капіталу і на ретельному догляді за землею