- •1.Предмет .Вивчення дисципліни «Рег. Економіка»
- •3. Економічне районування України
- •4.Основні особливості розміщення продуктивних сил
- •5.Розміщення продуктивних сил і формування економічних районів
- •6. Порівняльна характеристика
- •7.Основні принципи рпс і їх реалізація у практичній діяльності
- •8.Спеціалізація економічних районів- результат тпп
- •9.Розміщення продуктивних сил Карпатського регіону
- •10.Сутність територіальної організації продуктивних сил
- •11.Сутність комплексного розвитку пс економічних районів
- •12.Порівняльна характеристика Карпатського і Подільського районів
- •13.Місце рпс в системі наук
- •14. Паливно- енергетичний фактор у рпс
- •15.Спеціалізація господарства Подільського району
- •16.Наукові напрямки і теорії рпс
- •17.Транспортний фактор у рпс
- •18.Спеціалізація господарського комплексу Київського(столичного) району.
- •19. Територіально-виробничий комплекс(твк)- форма розміщення продуктивних сил
- •21.Розміщення продуктивних сил Північно – Східного району.
- •22.Основні ознаки класифікації твк.
- •23.Які галузі залежать в розміщенні від водного фактора.
- •24. Спеціалізація господарства і проблеми розміщення виробництва Придніпровського району
- •25.Промисловий комплекс - об’єкт вивчення рпс.
- •26. Зміни у розміщенні пс в результаті науково- технічного прогресу.
- •28.Агропромисловий - об’єкт вивчення рпс.
- •29. Особливості розміщ. В-цтва в Україні у зв’язку зі змінами демографічної ситуації
- •30. Розміщення і спеціалізація господарства Причорноморського району
3. Економічне районування України
Ек. районування - це територіально цілісна частина народного господар. країни., яка передбачає розробку, схему розвитку і розміщення галузей господар., Ек. Районув. країни – це відокремлення, відмежування на її території самостійних регіонів, які представляють економічні райони. Економ. Районув. України – непроста проблема. Реґіональн. аналіз для здійснення районув. доцільно почати на рівні адміністративних областей.
Шляхом синтезу найважливіших показників економічного розвитку (національний дохід на душу населення; валовий продукт на душу населення; продуктивність суспільної праці; виробництво продукції промисловості і сільського господарства на душу населення; обсяг матеріального достатку на душу населення; забезпеченість території природно-ресурсним потенціалом; демографічний потенціал тощо) визначення ваги кожної області в економіці країни йдало можливість сформувати групи-мезорайони: Донбас, Катеринославське Придніпров’я, Слобідська Україна, Київське Полісся, Волинське Полісся, Українські Карпати, Поділля, Середнє Придніпров’я, Північне Причорномор’я, Крим. На підставі мезорайонування він виокремив п’ять макроекономічних районів:1. Центральноукраїнський (Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська, Кіровоградська області);2. Донбас та Нижнє Придніпров’я (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька області);3. Слобідська Україна (Харківська, Сумська, Полтавська області);4. Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим);5. Західноукраїнський (Рівненська, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Вінницька, Хмельницька, Закарпатська, Чернівецька області).Мережа районів, яку запропонував В. Поповкін, є найбільш обґрунтованою, бо об’єктивно віддзеркалює особливості сучасного реґіонального розвитку України. Тому характеристика мікрореґіонів України в підручнику дається саме за В. Поповкіним. Назви деяких реґіонів, на наш погляд, доцільно трохи спростити, а саме: Донбас і Нижнє Придніпров’я ми назвали Донецько-Придніпровським районом, а Слобідську Україну – Північно-Східний.
4.Основні особливості розміщення продуктивних сил
На основі пізнання закономірностей розробляються принципи, особливості розміщення ПС – правила діяльності та управління економікою, основні положення економічної політики держави в реалізації законів розміщ. Дотримання цих принципів дуже важливе при реалізації регіональної політики держави. Найважливіші принципи розміщ. ПС, якими керуються при вирішенні питань просторового розподілу підприємств і галузей, такі: – наближення виробництва до джерел сировини, палива, споживачів; – охорона навкол. серед., раціональне використ. природ. ресурсів і впровадж. ресурсозберігаючих технологій; – збереж. здорових медико-гігієнічних умов життя і праці насел.; – обмеження надмірної концентрації промисловості в містах; – вирівнюв. рівнів ек. розвитку районів та областей; – зміцнен. обороноздатності країни; – урахування інтересів ек. інтеграції в європейський і світовий простір.
Принципи розміщення в різних країнах можуть бути подібними та відмінними. Важливість кожного принципу визначається стратегією і завданнями, конкретизованими у відповідній концепції. Керуючись принципами, які найчастіше є результатом врахування кількох закономірностей, можна досягти набагато більшого ефекту при розміщенні виробництва.