Культура карпатських курганів

Житла представлені як наземними, так і заглибленими в землю спорудами. Наземні мали прямокутну форму й каркасно-глинобитну конструкцію стін. Їх площа – від 12 до 40 кв. м. У центральній частині на долівці знаходились глинобитні черені вогнищ діаметром приблизно 1 м. Інколи черені споруджені з каміння, обмазаного товстим шаром глини.

Менш поширеними були напівземлянки, площа яких складала 9 – 12 кв. м при глибині 0,5 – 0,9 м. Кількість таких будівель зростає на заключному етапі існування культури, очевидно, внаслідок посилення контактів із черняхівським населенням Середнього Подністров’я. Опалювальні пристрої в напівземлянках різноманітні – вогнища, глинобитні печі та печі-кам‘янки.

Яскравою визначальною рисою культури є поховальні пам’ятки – кургани, які звичайно насипали безпосередньо на місці кремації небіжчиків. На території Українського Прикарпаття кургани збереглися лише в лісах на вершинах узгір’я та високих берегах річок, на відстані 0,5 – 1 км від поселень. Виявлені як невеликі могильники, що складалися з 4 – 20 курганів (Пилипи 1 – 3, Трач 2 і 3, Грушів), так і ті, що нараховували до 60 – 100 насипів (Шепарівці 1 і 2, Товмачик), часто у вигляді окремих груп у межах одного могильника.

Насипи мають куполоподібну форму висотою 1 – 1,5 м, діаметром 10 – 12 м. У переважній більшості досліджених курганів помітні залишки поховального вогнища у вигляді пропаленого до 10 – 15 см ґрунту, обвуглених дерев’яних колод, кальцинованих кісток, перепалених уламків посуду. В окремих випадках виявлені залишки тілоспалень, які були здійснені на стороні.

У деяких курганах простежено залишки кам’яних (шар каміння в насипах, коло в основі насипу, великі камені на вершині кургану, кам’яна стінка навколо поховального вогнища) та дерев’яних (прямокутні споруди, огорожа навколо майданчика з вогнищем) підкурганних конструкцій, а також ровики діаметром 4 – 7 м, завширшки 0,2 – 0,3 м і глибиною 0,2 – 0,55 м, які оточували майданчик поховального вогнища.

Під курганом могло знаходитись як одне поховання, так і декілька. Кальциновані кістки, очищені або разом із попелом і вугіллям, вміщували в урни або ямки чи залишали на поверхні. Часто майданчик старанно підмітали, збираючи залишки вогнища в скупчення на його краю. Урни іноді накриті кам’яною плиткою або покришкою. Характерною рисою обряду є звичай розбивати й кидати в поховальне вогнище посуд.

Серед тварин, спалені рештки яких трапилися в похованнях, а це кінь, бик, вівця, свиня, собака і птиця, перше місце посідав кінь. Присутність спалених кісток коня зафіксована в кожному з тих курганів, де проводилося вивчення палеозоологічного матеріалу, іноді навіть в кількості 2 – 3 особин. Можна думати, що переважання саме коней серед жертовних тварин у карпатських курганних похованнях свідчить про їхню особливу роль у житті прикарпатського населення.

Поховальний інвентар складався з посудин-стравниць із жертовною їжею і напоями, яких іноді нараховується до 11. Звичайно в курганах знаходять не більше однієї-двох речей. Це предмети вбрання (фібули, пряжки, намиста) та особисті речі (знаряддя праці, кістяні гребінці, монети). У деяких похованнях містилися світлоглиняні амфори і римські монети. У двох курганах (Нижній Струтинь, Пилипи) були знайдені схожі скляні чаші червоно-фіолетового (пурпурного) кольору, прикрашені стрічками блакитного скла, виготовлені в майстернях східних римських провінцій.

Посуд, зроблений на гончарному колі, у культурі карпатських курганів значно переважає ліпний. Гончарний посуд демонструє значний вплив провінційно-римських традицій. Він здебільшого походить з могильників і за технологічними ознаками поділяється на кухонний і столовий. Столовий має лисковану або загладжену поверхнею, здебільшого світло-сірого або темно-сірого кольору, зрідка чорного. Це тонкостінні миски, глеки, чаші на високій ніжці, вази, у тому числі триручні, глечики, кухлі, келихи. Орнаментований такий посуд пролощеними та врізними геометричними візерунками, зрідка – складними штампами.

Кухонний посуд представлений горщиками, а тарний – великими піфосоподібними посудинами – зерновиками, які містять значну домішку кварцу і піску. Іноді домішок так багато, що вони виступають на поверхню посудини і створюють враження, нібито вона ними посипана. Посуд з поверхнею такого типу є характерним саме для культури карпатських курганів. В припічних ямах гончарних горнів в Печеніжині знайдена велика кількість таких зерновиків, отже, їх виготовляли на місці. Піфосоподібні посудини для зберігання припасів широко побутують у римських придунайських провінціях і прилеглих територіях, звідки очевидно і був запозичений цей тип посуду.

Ліпний посуд за технологічними особливостями поділяється на столовий і кухонний. Два столових опуклобоких горщика мають коричневу лощену поверхню. До кухонного належать горщики, ситулоподібна посудина, чаші-плошки і чарки.

Римськими імпортами є червоноглиняні й світлоглиняні амфори, глиняні дворучні глеки й гострореберна чаша.

У курганах і об’єктах поселень знайдені залізні знаряддя праці, здебільшого пов’язані із сільськогосподарським виробництвом, і побутові речі: наральник, серпи, уламок мотички, ножі, долото, зубило, шило, цвяхи, скоби; озброєння та кінське спорядження: наконечники списів і дротика, втоки, стріла, кинджал, вудила, шпора й бронзова бляшка, що служила прикрасою кінської збруї. З каменю виготовлені жорна і бруски. Із глини – пряслиця, тягарці до ткацьких верстатів тощо.

Прикраси і металеві деталі одягу представлені срібними, бронзовими і залізними пряжками, сердоліковими багатогранними і скляними намистинами, кошикоподібною підвіскою, залізним браслетом, уламком срібної шийної гривни, роговими багаточастними гребенями, а також залізними і бронзовими фібулами, переважно арбалетоподібними (одно- і двочленними) та своєрідними двопластинчастими.

Таким чином, речові знахідки з пам’яток культури карпатських курганів переконливо демонструють, що це населення було інтегровано в тогочасний європейський племінний світ і мало зв’язки з різними регіонами Європи.

Хронологія культури карпатських курганів за знахідками фібул і пряжок, амфор, монет, скляних чаш досить чітко визначається в межах від ІІІ до кінця ІV – початку V ст.

Стосовно етнічної належності творців культури карпатських курганів М. Ю. Смішко висунув припущення, що ними були карпи – одне із дакійських племен. В. Г. Котигорошко вважає, що культура карпатських курганів є археологічним уособленням племені костобоків, які неодноразово згадуються у творах античних авторів. Аналіз археологічних матеріалів і повідомлень писемних джерел дозволив Л. В. Вакуленко висунути гіпотезу про належність культури карпатських курганів германському племені тайфалів.

Як вважає більшість дослідників, носії культури карпатських курганів представляли собою змішану етнічну групу, що складалась із гето-дакійських та, певно, германських компонентів. Питання про її походження лишається відкритим. Ця культура з‘явилася в Східних Карпатах у сформованому вигляді, внаслідок переселення варварських племен. Кінець культури пов’язаний з відходом населення під тиском гунів. Отже, культура населення Прикарпаття цього часу належить до кола культур пізньоримського періоду, що охоплювали народи різного походження поблизу дунайського лімесу і зникли на початку доби великого переселення народів.