Вельбарська культура

На поселеннях відкриті наземні та заглиблені житла. Характерною рисою усіх жител є наявність великої кількості стовпових ямок як уздовж стін, так і посередині. Наземні житла мали прямокутну форму. Їх стіни каркасно-плотової конструкції були обмазані глиною, тому рештки подібних жител зараз мають вигляд великих скупчень обпаленої глиняної обмазки з відбитками дерев‘яних конструкцій. Житла площею від 60 до 120 кв. м, як правило, розділені стінками-перегородками на два приміщення. Одне з них було житловим і мало добре втрамбовану земляну долівку, посередині якої знаходилося вогнище. Інше приміщення було господарським (майстернею або стайнею). Зустрічаються й великі однокамерні житла з такою ж конструкцією стін, які, очевидно, мали громадське призначення (Лепесівка, Велика Слобідка).

Більшість житлових споруд на вельбарських поселеннях – це напівземлянки площею 12 – 20 кв. м, які мають овальну чи прямокутну, іноді досить видовжену, форму. Долівка заглиблена в материк до 0,3 – 1 м. Уздовж стін деколи залишений материковий останець, який використовували як основу для лави-лежанки. У ряді жител у долівці знаходилися ями-погреби. У більшості напівземлянок решток опалювальних споруд не збереглося.

Крім житлових будівель, на поселеннях відкриті господарські споруди із заглибленою в материк основою.

тілопокладення й тілоспалення на безкурганних могильниках, що нерідно налічують по кілька сотень могил. На Помор’ї поширені також кам’яні кургани чи кола з валунів навколо поховань. Крім рядових могил, відомі й окремі «князівські» поховання.

Усі могильники Східної Європи безкурганні. Основний поховальний обряд – кремація за межами могильної ями з подальшим розміщенням її решток разом із попелом і золою переважно в ямі або рідше – в урні. Супроводжуються кількома глиняними посудинами-приставками із напутньою їжею, особистими речами, прикрасами і деталями вбрання (бронзовими фібулами і пряжками, скляними і бурштиновими намистинами, роговими гребенями, пряслицями). Майже на всіх речах помітні сліди перебування в поховальному вогнищі. Важливою рисою обряду є наявність перепалених уламків ліпного і гончарного посуду. Кількість інвентарю в урнових похованнях більша, ніж у ямних. В могилах звичайно відсутня зброя і взагалі вироби із заліза. В окремих випадках у верхньому шарі могильних ям лежали кам’яні брили або аморфні крем’яні відщепи.

На вельбарських могильниках виявлено ями неправильної форми заповнені золою. У деяких з них знаходилися великі камені – валуни, уламки глиняного посуду, кістки тварин. Можливо, це були жертовні ями, пов‘язані зі скандинавським звичаєм запалювання жертовного вогнища біля могили, рештки якого вміщувалися в особливу яму.

У вельбарській культурі переважає ліпний посуд. Поширені горщики і кухлі із загнутим усередину краєм, а також мископодібні широкогорлі посудини і різноманітні лощені миски (тюльпаноподібні, ребристі, циліндричні). До керамічного комплексу входять також вази, глечики, келихи, кружки. Всі види посуду орнаментовані. Переважають заглиблені і рельєфні геометричні фігури (каннелюри, трикутники, зиґзаґи, горизонтальні лінії).

Для кухонних горщиків характерна шорсткована (хроповата) поверхня і загладжені шийка та низ. Миски часто прикрашені невеликими Х-подібними вушками й псевдовушками.

Специфічними для вельбарської культури є деякі типи підв’язних арбалетоподібних фібул, пряжок, одношарові та багаточастні рогові гребені, ритони для напоїв та ін. Етнографічну особливість жіночого вбрання складають пластинчасті браслети із закінченнями у вигляді голівок вужів, S-подібні застібки та намиста з бурштину.